homo_feriens: (?)
Продовжую збирати кошти, стукаючи в усі двері. Завжди не вистачає. Для коригувальників треба планшети (ну хоч один), треба біноклі, головне - з сіткою щоб вони були https://www.facebook.com/koordcentr.brovary/posts/1610058389235304 .
У моїх знайомих, які теж збирають на армію, ситуація печальніша. Їм, щоб закрити борги, треба тисяч 18 грн. Але якби кожен скинув хоча по 50 грн..- стукає в голові мантра. Ось Оля, наприклад https://www.facebook.com/groups/helparmyUA/permalink/1604785703125105/ .
...А крім війни великої є окремі локальні війни окремих людей. Євангеліна втретє бореться за своє життя. Пам'ятаю минулі рецидиви - як гуртом збирали кошти. Тоді все ніби виходило. І вірилося, що хвороба не повернеться. Знаю родину Єви. Не знаю, як допомогти ще. Тому хоча б поширюю інформацію. Вчора була передача про неї https://www.youtube.com/watch?v=_ySs2c41-PE
homo_feriens: (жовте)
Йдеться про здоров'я бійця. Ніяк не можемо зібрати 22 тисячі...А йдеться про операцію з відновлення функціональності руки. Час іде - й працює проти нас, адже зволікання тут зменшують шанси на хороший результат.
Він уже теж почувається зневіреним. Його картка: Приватбанк 5168 7572 7602 6608 Сичов Віталій - якщо хтось має змогу допомогти.
homo_feriens: (hryb)
Такий стиль життя - точніше ідеї для такого стилю життя - можуть народжуватися лише у схибленій голові. Денно й нощно проекти з волонтерства, постійно на телефоні. До всього - вже кілька місяців тренуюся у батальйоні територіальної оборони. Нині повернулася саме з такого гарячого тренування. Закинула в прання мокрі після фізнавантажень речі, помилася... А ще мене не відпускає творче минуле, так би мовити. Вже давно нічого не пишу. Навіть намагалася з'їхати з головування у літературно-мистецькому об'єднанні. Але цього року в об'єднання - ювілей. Який, знову ж, лягає на мої плечі. Аби пережити, витримати травень, увійти в літо хоч із якимось полегшенням. Із посиланням усього зайвого. З намагання пожити-з-собою і пожити-для-себе. Чомусь здається, що витримаю важкий травень - а влітку стане легше.
homo_feriens: (pic#7956795)
9 травня зранку мене розбудили дзвінком. Після вчорашнього дня зі 101-м завданням почувалася ніби випивши півлітри без закуски - сама. Полежати б. Але треба терміново зустрітися з бійцем, який уже завтра їде і якому потрібний спальник. Зустрітися, віддати. Яке там святкування, треба збирати уламки себе докупи.
Учора. Учора було те, що змусило замислитися про таке...Після т і є ї війни на паради відбирали гарних, високих - для урочистостей такі були потрібні дуже, а куці, дефектні могли не пройти "кастинг", хоч у боях і сто ворогів знищили...Було, було...Багато чого неофіційного, негарного, непідхожого, того, що лишали в тіні, не виводячи на сцену й паради. Будуть такі й тепер, мабуть? Не хотілося б, щоб так. Та тут не лише про солдатів. У військових - дружини, родини, які на них чекають. Гарна картинка зустрічі. Деякі родини військових - з головою у волонтерстві. Та то - деякі. Є й тіньові сторони. Гарна нафарбована дружина береже себе, чекає на героя. І замудохана побутом волонтерка, у якої розривається телефон, якій немає часу поспати, не те що губи нафарбувати. І їй:"Допоможи, допоможи, дай, підтримай, розрули". 24 години на добу, 7 днів на тиждень. У неї списки амуніції та ліків, у неї списки поранених і загиблих...У неї і свій список ліків, які вона собі купить в останню чергу. Чи не купить взагалі. Її не підтримає ніякий чоловік. До неї, саме до-неї - ніхто не повернеться. Наприкінці війни вона буде зовсім розбита і втомлена. Нефотогенічна. Можливо, куца, з неправильними рисами обличчя. Можливо - таємно закохана у когось із бійців, який кохає лише свою дружину і мріє повернутися до своєї родини. Що ж, не в усіх складеться, будьмо реалістами. Він ніколи не подивиться на неї як на жінку, але вона будь-що длпомагатиме йому та його побратимам.
Й інша картинка. Дружина-переселенка, чоловік - воює. Подружжя разом підходить до його побратимів. Він світиться, з гордістю представляє дружину, побратими усміхаються. "Парни! Когда вы уже освободите мой город?! - з інтонацією капризульки запитує вона. - Я уже домой быстрее хочу!". Дивно, невже нікому з хлопців не спадає на думку - хоча б на думку, не вголос! - "а ти домоможи нам, поїдь з нами, набої попіднось, в окопах поплазуй, кашу повари - дивись, і швидше перемога настане!" ? Але ні, покірно схиляють голови перед кістлявими ніжками на високих підборах.
...По допомогу з амуніцією він звернувся недавно. З передка, де заріс, ніби трохи здичавівши. Давно-давно його не бачила. Почуття до нього досі живі, як з'ясувалося. Знайшла як передати посилки усім хлопцям з інших батальйонів. А йому...Хто їде у той бік найближчим часом? Зверталася до різних волонтерських спільнот, щоб швиденько через них передати. Але всі - після свят. Чекати тижні два. І ось відповідь. Від людини, в якої я, можна сказати, вчилася волонтерства, зачитувалася її записами в Інтернеті. Ми робили одну справу, але були в паралельних світах, не перетиналися. І тут нагода познайомитися. Їхати - цього дня, до такої-то години...Дорога лише в один кінець - дві години. Але це шанс передати швидше. Вони збирають багато пакунків у машину...Після й без того складного дня витримала довгу, дещо заплутану, дорогу. Зустрілася, передала. Не сказала, що вважаю своїм вчителем. Про це - напишу. Іншого разу. Окремо. Набирала його номер, але щось там вічно зі зв'язком. Плюс це ж розвідка...Ну нічого. Відомі - батальйон, ім'я, прізвище, позивний, приблизне місце дислокації. Знайдуть. Додому повернулася - змучена, але з думкою - "зробила, виконала". Якоюсь мірою це вже процес заради процесу. І ще. Мене й досі женуть-підганяють - почуття. Хоч мені він ніколи не передасть вітання з фронту на телекамеру, про мене навряд чи скаже десь публічно. Та й не заради цього я все це роблю. Бути в тіні - це по-своєму гарно. Не всім збагнути.
homo_feriens: (hryb)
Сьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. Read more... )
homo_feriens: (?)
Ще тут напишу прохання. Потреби такі:
- рюкзак на 28 або 40 л
- рюкзак на 80 або 120 л
- каремат
- ніж робочий - мультиінструмент
- бінокль
- тактичні окуляри
- канцелярія (ручки, блокноти, папір)

Це бажано максимум до четверга.
homo_feriens: (coffe)
Сьогодні - половинка вихідного. Видерла буквально собі годинки на шопінг - бо вже елементарно ходити не маю в чому, а на крамниці теж - дивно - часу не маю. Завтра теж справи, навчання... Те, чим дихаю, пишу ще тут https://www.facebook.com/koordcentr.brovary . Також долучитися до доброї справи можна тут https://www.facebook.com/absentmindedbeggar/photos/a.1532781586944095.1073741828.1532764273612493/1596262073929379/?type=1
homo_feriens: (жовте)
Продам. Мобільний LG Optimus L7 II P713 Black.
P.S. Ось такий http://comfy.ua/smartfon-lg-p713-optimus-l7-ii-black.html . Тепер уже, до речі, знятий із виробництва.
homo_feriens: (j)
Готуємося щедрувати 13-го. Гроші - на добру справу.
Учора ввечері повернулася додому після репетиції, написалося:
* * *
Ангела-щедрувальника
Не пустили до жодної оселі
Назвавши шахраєм

Казав
Зароблене
Віддасть на військо

Напередодні
Радо скидалися
На косметику
Розцяцькованій пані
Яка медово співала
Про любов до ближнього

Засмучений
Примостився
На самотній лаві
На пізньовечірній алеї
Небеса повільно
Кришилися
Сніжинками
Лягали
Поруч
До ранку складаючись
У маскхалати
Далекоміри
Тепловізори
homo_feriens: (pic#7956795)
Намагаюся порадувати хлопців, як можу: тих, хто вже на передовій, хто збирається туди їхати, хто приїздить у відпустку чи на ротацію. На всіх мене не вистачить. Але ж є просто слова, просто дзвінки, малюнки від дітей, листи, щось можна надіслати, про щось розповісти. Тішаться. GPS-навігатору. І теплим двостороннім балаклавам. Я називаю їх "дві погоди". Знахідка. Сіра, а треба - вивернув - біла. І навпаки. Діти частіше тепер малюють снігурів. На Новий рік (уже завтра?!) чекаю на шквал дзвінків. Мабуть, буде більше, ніж на день волонтера. Не хизуюся, просто констатую. Так буде незалежно від мого бажання. Той, кого все ще кохаю, теж уже поїхав. Раніше хвилювали назви Карачун, Дебальцеве...Тепер - Чонгар. Він, звісно, хвилював і раніше. Якась енергія у назві. Разом із таємницею. І звук - чи то пострілу, чи шкрябання заліза, чи важкої техніки, що заводиться, виїжджає з гаража...А, якісь підсумки року треба підбити? Не знаю. Не буду. Працювати треба. І чекатиму звісточок із засніжених блокпостів. І сама писатиму. Перемоги і миру.
homo_feriens: (j)
Спробуй-но напиши про все. Напишу про благодійність. Кошти з якої точно не пропадуть. Кіплінг у перекладі Стуса. Книжка одного вірша. Можна ховати у кишеньку. Окремий невеличкий наклад - змешеного формату, безкоштовний, для надсилання на фронт. А кошти від продажу підуть на бронежилет, обіцяю: https://bohdan-books.com/catalog/book/108115/
homo_feriens: (маска_)
Мало не забула. Мені ж наснився перший у житті антисон жахів - сон жахів навпаки. Там була істота, яка мала б лякати, але натомість я була у такому настрої, що ворог втік і заховався сам. Я відчувала, що він десь поряд, але боїться себе видати, передчуваючи, що я хочу з ним зробити, і вже не він, а я була його жахом. Це щось неперевершене.
homo_feriens: (hryb)
Хотіли зібратися, створити нарешті організацію для теперішніх ветеранів, щоб їм спільно легше було відстоювати свої права...З лідером все ніяк не могли визначитися. Домовилися про наступні збори. Він виступав дуже розуміно й розважливо, його хотіли поставити головою...Визначалися. Потім понад тиждень йому не могли дотелефонуватися. Побратими відповідали якось неохоче. Тепер він у психіатричному відділенні, забрали просто з частини. Як і що було - про деталі ніхто не говорить. Його телефон не відповідає. Мені знову дуже шкода.
homo_feriens: (hryb)
До мене звернувся військовий. Він невдовзі мав виїжджати. Записала потреби. Запитала ім'я-прізвище. І лише коли він назвався, впізнала. Намагалися зустрічатися. Так, одна назва - кілька прогулянок по алеях і далі не пішло. Відтоді минуло 9 років. Він мене так і не впізнав, а я не спалилася. Тепер він на війні. Зі мною час від часу спілкується його дружина - просить що-небудь передати посилкою. Завжди дуже дякує, що комусь небайдуже, хтось намагається допомогти.
Одного разу до мене прийшла дружина добровольця, якого треба було допомогти спорядити на фронт. Коли дійшло до запису прізвища бійця, я перепитала ім'я - з'ясувалося, це мій однокласник. Йому теж передаємо посилки. Хто знав у шкільні роки, що так буде.
homo_feriens: (головою об стінку)
Не маю часу багато писати. Потреб - ось чого - справді багато. Теплі речі - то навіть півбіди. Каски, броніки, оптика - ось що коштує реальних грошей. Попросили бінокль із дальноміром недавно... Ще кілька касок би. Список серйозний. Захист - найперше і найважливіше. Незабаром будуть поїздки до Дебальцева й Волновахи. Хлопці, які поки що тут на ротації, намагаються створити свою незалежну громадську організацію, аби разом краще захищати свої права.
Картка для пожертв 5168 7423 2510 6460
homo_feriens: (герой-рятівник)
Субота. Ранній ранок. Десь 6-та..Дзвінок. "Алло! Проїжджаю таке-то місто..". Щось невиразно відповідаю, язик не слухається, добре, мовляв. Перевертаюся на інший бік. За деякий час. "Я вже у цьому місті. Під'їджаю."-"Добре". Ні, спати вже не можна. Довбуся на кухні зі сніданком. "Я вже зустрівся з хлопцями! Усе віддав! Скоро буду їхати назад".-"Слава Богу! Привіт їм переказуйте! Хорошої дороги назад!". Збираюся в гості. У мене ж аж половинка вихідного є! Знову дзвінок. Тепер уже новий підопічний. Дуже задоволений і дуже дякує. Розповідає, що "пофоткалися з дядьком Андрієм" (водієм). І далі: "У мене тепер є захист. А от переживаю за своїх хлопців... Ви розумієте..Вони сьогодні поговорили зі своїми місцевими депутатами...Попросили про допомогу. А їхні місцеві депутати, розумієте.." - вигук здалеку:"Підараси!" - "Та помовч ти!..Вибачте. Так от. Якщо у вас є така можливість - три каски хлопцям..Якщо можна..". Кажу про дефіцитність таких речей і про те, що, звісно ж, матимемо на увазі, знатимемо, що потребуєте. Сміх і гріх. І квадратна голова.
homo_feriens: (hryb)
Листопад. Вечір. Київ. На Майдані Незалежності з дві тисячі людей на невеликому "п'ятачку". Студенти, громадські активісти, журналісти. Нікого з лідерів партій. Якщо є хтось із депутатів, то одиниці. Невизначеність. Але розходитися ніхто не збирається. Час від часу сіється гидкий холодний дощ. Неподалік стели - флаєри, які закликають прийти на мітинг на підтримку асоціації. Кожен може долучитися - взяти пачку флаєрів і пороздавати сусідам або звичайним перехожим на вулиці. Зустрічаю депутата від свого округу Павла Різаненка та кількох броварчан. Трохи спілкуємося, намотуючи кілька кіл цим - поки що - мікромайданом. Беремо по пачці флаєрів та їдемо на станцію метро "Лісова". Там розділяємося, стаємо на різних виходах і роздаємо людям в руки. Цікаво, думалося тоді, що переважна більшість не зауважує, що одержує листівку з рук депутата. Хоч, здається, більшості байдуже: що вони одержують, від кого, що там написано..Поспішають додому: зігрітися, повечеряти, лягти спати. "Як же нас мало, - з'являється думка. - І що далі?.." Руки й ноги починають мерзнути. Що пізніший вечір, то більше людей на підпитку проходить повз. Дехто поривається взяти в мене відразу кількадесят флаєрів, щоб швидше роздалися. Думають, що це мені платять - ну, залежно від кількості розданих папірців. Із сумом констатую для себе, що ніхто не повірить мені, що я після робочого дня пізнього холодного вечора зі своєї ініціативи витрачаю час. Руки й ноги замерзають остаточно. Все, що мала, роздала. Хотілося вірити, що недарма. Із невизначеним настроєм їду додому. Незабаром - рік із того вечора.
homo_feriens: (герой-рятівник)
Підусумувала дещо та зробила висновки зі спілкування з тими, хто на передовій і тими, хто вже повернувся і має змогу проводити вишколи, ділитися досвідом. Read more... )
Tags:

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

July 2017

S M T W T F S
      1
23456 78
910 11 12131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/7/17 12:33

Expand Cut Tags

No cut tags