homo_feriens: (pic#7956795)
9 травня зранку мене розбудили дзвінком. Після вчорашнього дня зі 101-м завданням почувалася ніби випивши півлітри без закуски - сама. Полежати б. Але треба терміново зустрітися з бійцем, який уже завтра їде і якому потрібний спальник. Зустрітися, віддати. Яке там святкування, треба збирати уламки себе докупи.
Учора. Учора було те, що змусило замислитися про таке...Після т і є ї війни на паради відбирали гарних, високих - для урочистостей такі були потрібні дуже, а куці, дефектні могли не пройти "кастинг", хоч у боях і сто ворогів знищили...Було, було...Багато чого неофіційного, негарного, непідхожого, того, що лишали в тіні, не виводячи на сцену й паради. Будуть такі й тепер, мабуть? Не хотілося б, щоб так. Та тут не лише про солдатів. У військових - дружини, родини, які на них чекають. Гарна картинка зустрічі. Деякі родини військових - з головою у волонтерстві. Та то - деякі. Є й тіньові сторони. Гарна нафарбована дружина береже себе, чекає на героя. І замудохана побутом волонтерка, у якої розривається телефон, якій немає часу поспати, не те що губи нафарбувати. І їй:"Допоможи, допоможи, дай, підтримай, розрули". 24 години на добу, 7 днів на тиждень. У неї списки амуніції та ліків, у неї списки поранених і загиблих...У неї і свій список ліків, які вона собі купить в останню чергу. Чи не купить взагалі. Її не підтримає ніякий чоловік. До неї, саме до-неї - ніхто не повернеться. Наприкінці війни вона буде зовсім розбита і втомлена. Нефотогенічна. Можливо, куца, з неправильними рисами обличчя. Можливо - таємно закохана у когось із бійців, який кохає лише свою дружину і мріє повернутися до своєї родини. Що ж, не в усіх складеться, будьмо реалістами. Він ніколи не подивиться на неї як на жінку, але вона будь-що длпомагатиме йому та його побратимам.
Й інша картинка. Дружина-переселенка, чоловік - воює. Подружжя разом підходить до його побратимів. Він світиться, з гордістю представляє дружину, побратими усміхаються. "Парни! Когда вы уже освободите мой город?! - з інтонацією капризульки запитує вона. - Я уже домой быстрее хочу!". Дивно, невже нікому з хлопців не спадає на думку - хоча б на думку, не вголос! - "а ти домоможи нам, поїдь з нами, набої попіднось, в окопах поплазуй, кашу повари - дивись, і швидше перемога настане!" ? Але ні, покірно схиляють голови перед кістлявими ніжками на високих підборах.
...По допомогу з амуніцією він звернувся недавно. З передка, де заріс, ніби трохи здичавівши. Давно-давно його не бачила. Почуття до нього досі живі, як з'ясувалося. Знайшла як передати посилки усім хлопцям з інших батальйонів. А йому...Хто їде у той бік найближчим часом? Зверталася до різних волонтерських спільнот, щоб швиденько через них передати. Але всі - після свят. Чекати тижні два. І ось відповідь. Від людини, в якої я, можна сказати, вчилася волонтерства, зачитувалася її записами в Інтернеті. Ми робили одну справу, але були в паралельних світах, не перетиналися. І тут нагода познайомитися. Їхати - цього дня, до такої-то години...Дорога лише в один кінець - дві години. Але це шанс передати швидше. Вони збирають багато пакунків у машину...Після й без того складного дня витримала довгу, дещо заплутану, дорогу. Зустрілася, передала. Не сказала, що вважаю своїм вчителем. Про це - напишу. Іншого разу. Окремо. Набирала його номер, але щось там вічно зі зв'язком. Плюс це ж розвідка...Ну нічого. Відомі - батальйон, ім'я, прізвище, позивний, приблизне місце дислокації. Знайдуть. Додому повернулася - змучена, але з думкою - "зробила, виконала". Якоюсь мірою це вже процес заради процесу. І ще. Мене й досі женуть-підганяють - почуття. Хоч мені він ніколи не передасть вітання з фронту на телекамеру, про мене навряд чи скаже десь публічно. Та й не заради цього я все це роблю. Бути в тіні - це по-своєму гарно. Не всім збагнути.
homo_feriens: (букет)
Оце так..Гуляли сьогодні з мамою в центрі Києва. Були й на Хрещатику...Побачили незвичну сцену - розставляють довгі дерев*яні столи, на них - багато тарілок з салатами...Думаю: що це таке?..Когось поминають чи свято якесь відзначають?..Потім побачила скриньку для збору на подарунок молодятам. Ага, хтось із майданівців одружується. Ну, таке час від часу тут буває. Самих молодят не бачила. А вже вдома в інтернеті прочитала, що це виходить заміж та сама Ліза Шапошник: http://life.pravda.com.ua/person/2013/12/16/145837/
homo_feriens: (Default)
Скоро треба буде писати, як за часів студентства, список із багатьох пунктів. На кожен день. ............ )
homo_feriens: (hryb)
Лише на кілька годин відволіклася від жесті. З'їздила до Києва, до давньої знайомої. Разом з її доньками поїхали до ботанічного саду, милувалися цвітом магнолій.... )
homo_feriens: (coffe)
Багато з того, що хотіла, ще не купила чи не знайшла. Мої підсумки Книжкового Арсеналу:Read more... )
homo_feriens: (жовте)
Що за мода така - підходити ззаду й лоскотати? Особливо, коли в тебе зайняті руки. (Я саме допомогала роздавати газети й інформаційні листівки). Втім, до цієї звички - вже звикла, як і до всього його тепла. Це вражає: рівно рік тому - ледь вирізняла його з натовпу, сьогодні - він сам шукає, щоб обняти і запитати, як справи.... )
homo_feriens: (hryb)
Зранку у суботу з небайдужими людьми відвідали сім'ю Владислава Загоровки - постраждалого на Банковій і засудженого на 60 діб. Цієї суботи його доньці (він має трьох дітей) минуло 8 років. Вирішили підтримати подарунками, матеріально й морально. Зараз чоловік у лікарні, куди його перевели з СІЗО, готується до операції на оці. Працює водієм - зберегти зір дуже важливо.
Того дня він не брав участі у штурмі, був присутній лише як спостерігач, адже завжди цікавився історією, хотів зафіксувати сучасні історичні моменти... Побажали сім'ї скоріше дочекатися батька додому. Стримувати сльози було важко.
У неділю з братом поїхали на марш мільйону. Поблокували урядовий квартал. Однак знесення пам'ятника Леніну пропустили. Далі буде.
homo_feriens: (жовте)
Збиралася їхати у гості, на день народження, дістала із шафи плаття. Чомусь подумала, що цього дня обов'язково має бути розмова про Гітлера. ... )
homo_feriens: (жовте)
А що - я? На вихідних спортом займалася, вишивала, благодійні внески зробила, до церкви сходила, музику послухала, бій Кличко - Повєткін подивилася, тренінг від Віталія Купрія відвідала, від брата з-за кордону дорогущі смс-ки одержала, не виспалася...Сиджу на роботі, працюю-сумую.
А він - шо він? Заліз у мої аудіозаписи [душу] і переслуховує, особливо треки для тренувань.
homo_feriens: (жовте)
Була на виставці живопису Івана Марчука у Музеї історії Києва. У картинах багато СОНЦЯ. Не прямого, а відблисків, тіней, косих променів. Біля кількох картин - потекли сльози. Записала назви:"Скажи мені правду", "Двоє", "Так плине час".
homo_feriens: (букет)
Може, й не варто нарікати на місцеву владу, яка до свята не організувала не те, що жодних притомних заходів, а просто - нічого. Нарешті остаточно перестали кривити душею. На вулицях було, як ніколи у свята, порожньо й тихо. А не створиш собі свято - ніхто не постарається.... )
homo_feriens: (жовте)
У День Незалежності ранок був пронизаний відчуттям самотності. В принципі, логічно.
Побачу, чи вдасться зробити все, заплановане на сьогодні. Зі святом усіх!
...
homo_feriens: (жовте)
Щось не можу пригадати, коли востаннє у Києві присвячували день одній видатній особистості. Цієї суботи у Києві тривав день Кіплінга. ... )
homo_feriens: (coffe)
На роботі на запитання, як провела вихідні, розповіла про Карлові Вари. Зараз особливо поширені тури вихідного дня туди. У зв'язку з такою погодою в нас - великі знижки на поїздку. Отже, побачила очі, сповнені здивування і заздрощів. Розповіла дуже переконливо.
homo_feriens: (герой-рятівник)
Сходила на акцію протесту. Звідти - в качалку. На занятті почала відчувати пульсацію в голові; на фейсі - червоні плями. Але свою програму допрацювала до кінця. Від мужиків-боксерів чула, що вони теж між собою перемовляються про схожі відчуття, про тиск. Схоже, погода.
homo_feriens: (жовте)
Ох, насувається ще одне свято масової істерії та стадного інстинкту. Радують три вихідні, які в мене, проте, будуть вихідними лише номінально. Натомість словосполучення "женскій дєнь" асоціюється з фізіологією. На "вихідні" ж напланувала багато, зокрема і з читання (коли ж встигну?). Вночі прочитала сторінки три з "Мене називають Червоний" (просто заінтригувала одна із цитат твору, хоч і вирвана з контексту).
homo_feriens: (coffe)
...І знову маю вечірнє листування з робочої теми, вже з іншою людиною. Понеділок обіцяє бути не просто гарячим, а мозкорозривним, - як і прийдешній тиждень. Мала б радіти - мовляв, он як потрібна людям!..
...Цього ж вечора в око впала фраза Льва Толстого (який, до речі, не є моїм улюбленим письменником) про те, що: любити - це жити життям того, кого любиш.
homo_feriens: (радіація-знак)
Так. Коротко. Давно не була "на людях". Поїхала сьогодні на акцію - за збереження Гостинного двору у Києві на Подолі. Не все сподобалося, але сподобалася - активність. Бачила знайомих, та не всіх, кого думала побачити. За кілька годин поїхала до музею Івана Гончара - на вечір пам'яті Василя Стуса, куди також радила поїхати кільком знайомим людям. Зустріла їх там. Вони мені потім всю дорогу назад дякували, що "витягла" на такий вечір.
..... )
homo_feriens: (hryb)
Вихідні починаються у п'ятницю ввечері. Точно не в мене %)Нова рубрика; а просто зараз - підривання, бігом на зустріч.
Завтра...Думаю підтягнутися до Гостинного двору. І ще є кілька задумів і пунктів призначення.

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

July 2017

S M T W T F S
      1
23456 78
910 11 12131415
161718192021 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Page generated 24/7/17 02:27

Expand Cut Tags

No cut tags