homo_feriens: (coffe)
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
(с)

Останній тиждень-два всі як змовилися. Часто бійці, яким допомагаю, запитують, чи я заміжня. Дивуються, як у "такому віці" можна бути самій, "вже пора". Деякі речі людям складно пояснити. Щось пояснити - неможливо. Ще запитання:"Чому на фотках така сумна?". Це частіше втома-вбитість, ніж сум. Іноді це навіть краще, ніж вересклива, нещира веселуха. Та все менше хочеться комусь щось пояснювати.
Зранку мене розбудив своїм дзвінком контужений боєць. Потім вибачався. Казав, щоб мій чоловік, не реагував, не ображався, бо він - контужений, божевільний...Угу, жінка без чоловіка - навіть не припускається, навіть не розглядається. Навіть у найбільш контужених.
Потім була на стрільбах. Трохи постріляла по мішенях...Потім...Потім допомагала завантажувати машину. Машину - у східному напрямку. Допомагала Миколі. Він тепер їде туди як волонтер. Ще він тепер інструктує інших. І балотується до місцевої ради. Каже, спить по 3-4 години, часу вільного майже не має...Розумію. Я теж мрію відпочити. Але Микола каже, що всі відпочинемо - на тому світі.
На машині мене підвозили додому. Микола чомусь запитав, чи піду я на марш 14 жовтня. Сказала, що не знаю, але дуже хочу потрапити. Він теж хоче, але не знає, чи встигне повернутися з поїздки до того часу...Я глянула на його руки, мимоволі почала розглядати. Він був без обручки. Не знаю, чому так. Мене висадили на зупинці біля мого будинку. Микола сказав, що дуже сподівається, що ми скоро побачимося.
homo_feriens: (жовте)
Йдеться про здоров'я бійця. Ніяк не можемо зібрати 22 тисячі...А йдеться про операцію з відновлення функціональності руки. Час іде - й працює проти нас, адже зволікання тут зменшують шанси на хороший результат.
Він уже теж почувається зневіреним. Його картка: Приватбанк 5168 7572 7602 6608 Сичов Віталій - якщо хтось має змогу допомогти.
homo_feriens: (hryb)
Такий стиль життя - точніше ідеї для такого стилю життя - можуть народжуватися лише у схибленій голові. Денно й нощно проекти з волонтерства, постійно на телефоні. До всього - вже кілька місяців тренуюся у батальйоні територіальної оборони. Нині повернулася саме з такого гарячого тренування. Закинула в прання мокрі після фізнавантажень речі, помилася... А ще мене не відпускає творче минуле, так би мовити. Вже давно нічого не пишу. Навіть намагалася з'їхати з головування у літературно-мистецькому об'єднанні. Але цього року в об'єднання - ювілей. Який, знову ж, лягає на мої плечі. Аби пережити, витримати травень, увійти в літо хоч із якимось полегшенням. Із посиланням усього зайвого. З намагання пожити-з-собою і пожити-для-себе. Чомусь здається, що витримаю важкий травень - а влітку стане легше.
homo_feriens: (головою об стінку)
Не маю часу багато писати. Потреб - ось чого - справді багато. Теплі речі - то навіть півбіди. Каски, броніки, оптика - ось що коштує реальних грошей. Попросили бінокль із дальноміром недавно... Ще кілька касок би. Список серйозний. Захист - найперше і найважливіше. Незабаром будуть поїздки до Дебальцева й Волновахи. Хлопці, які поки що тут на ротації, намагаються створити свою незалежну громадську організацію, аби разом краще захищати свої права.
Картка для пожертв 5168 7423 2510 6460
homo_feriens: (герой-рятівник)
Субота. Ранній ранок. Десь 6-та..Дзвінок. "Алло! Проїжджаю таке-то місто..". Щось невиразно відповідаю, язик не слухається, добре, мовляв. Перевертаюся на інший бік. За деякий час. "Я вже у цьому місті. Під'їджаю."-"Добре". Ні, спати вже не можна. Довбуся на кухні зі сніданком. "Я вже зустрівся з хлопцями! Усе віддав! Скоро буду їхати назад".-"Слава Богу! Привіт їм переказуйте! Хорошої дороги назад!". Збираюся в гості. У мене ж аж половинка вихідного є! Знову дзвінок. Тепер уже новий підопічний. Дуже задоволений і дуже дякує. Розповідає, що "пофоткалися з дядьком Андрієм" (водієм). І далі: "У мене тепер є захист. А от переживаю за своїх хлопців... Ви розумієте..Вони сьогодні поговорили зі своїми місцевими депутатами...Попросили про допомогу. А їхні місцеві депутати, розумієте.." - вигук здалеку:"Підараси!" - "Та помовч ти!..Вибачте. Так от. Якщо у вас є така можливість - три каски хлопцям..Якщо можна..". Кажу про дефіцитність таких речей і про те, що, звісно ж, матимемо на увазі, знатимемо, що потребуєте. Сміх і гріх. І квадратна голова.
homo_feriens: (?)
Часу немає. До знесилення. До крові з носу. Знову снився він. Ніби ми у якомусь незнайомому місті. Багато людей. Десь треба ночувати. У якійсь великій кімнаті стільки народу...А тоді ніби ми заходимо у невеликий готельний номер. І вирішуємо, що наступного разу будемо завчасно замовляли собі двомісний номер. Якого разу?Коли? Що?..
...Його будинок - це затишок. Старі вікна. Старі яблуні в дворі. Виноград, що заплітає двір.
Прочитала співзвучний вірш. Запав у душу.

ДИКИЙ ВИНОГРАД

Під медальйоном хвіртка:
цементна стріла
й цегла червона,
а виноград обійняв
чверть будинка.
Він уже геть блідий,
не червоніє –
біліє
і темно-сині
очі
хоче
змружити
остаточно.
Я всмоктую м’якоту,
я кусаю,
мене навзаєм
кусає
терпкий теплий смак.
Кажу йому:
«Не поспішай»,
і він
не поспішає,
я ще раз кажу йому:
«Не поспішай»,
і він
не поспішає.

Олег Коцарев
homo_feriens: (головою об стінку)
Такий день. Допомогли баришівським волонтерам завантажити речей і продуктів у машину. Розпитала, куди їдуть і яка бригада там стоїть.
У новинах прочитала про обстріли під Дебальцевим. Туди ж теж поїхала машина, тільки вчора...Там мій однокласник. Хлопцям туди я передала цього разу дві дуже важливі посилки. Пишу його дружині. Він на зв'язок не виходить. Потім вийшов. Потрапили в оточення. Він возить поранених. У мене на якісь секунди почалася мігрень, що так само швидко зникла. Набираю номер волонтерів, які туди поїхали. Виклик спочатку ніби йде, але майже відразу перериваєтья - і "поза зоною досяжності". За півгодини чи годину - смс, що абонент знову на зв'язку. Не передзвонюю. Навряд чи можна нормально поговорити, та й допомогти зараз нічим не зможу. Хай краще потім.
Ще одне звернення. Хлопці, які найближчими годинами мають поїхати назад...Тут скуповуються і паралельно шукають речі, які можуть їм дати просто так. Вислуховую. Тобто не їх, а людину, яку трохи знаю і яка ними опікується зараз, просить за них. Часу обмаль. Мало що можемо дати і встигнути купити, але без нічого не залишимо. Вони так і не зайшли, бо родичі їм наче вже навантажили клунки...Та мені пообіцяли, що хлопці пізніше мені віддзвоняться і самі скажуть свої потреби й залишать координати своїх рідних. "Їм не можна у телефонній розмові називати бригаду. Як їм сказати, щоб Ви зрозуміли, що це вони?"-"Хай скажуть, що вони від такого-то (називаю його ім`я). Я зрозумію, що це вони. Хай просто скажуть, що від такого-то"...
...Ввечері знову спілкуюся з дружиною однокласника. Там все ніби стихло. Проте зв`язок - жахливий.
...По мені люди бачать, що я часто буваю "в собі". Я можу й говорити з собою почати.
...А ще хочу найближчим часом підвищити свої знання та кваліфікацію у деяких речах.
homo_feriens: (?)
Підготовка до ще одного благодійного ярмарку. На минулому зібрали 25,5 тисячі гривень. Не вірила, що це можливо. Проте - гроші швидко розійшлися на каски й теплі спальники, теплі чоботи. Треба ще. Щодня збираємо хлопців. Вони дякують. Дали все необхідне Миколі. Він поїде в "Десну".
homo_feriens: (жовте)
Про благодійний ярмарок у Броварах. Ідею запозичили з Києва, де такий ярмарок-пікнік провели на Пейзажній алеї. Подумали: а чому б нам не спробувати? Було багато вагань, побоювань, але - готувалися. Стислі терміни. На підготовку не мали навіть тижня. Не дуже вірили в успіх, але інших шляхів поповнення майже порожньої скарбнички допомоги військовим - не бачили. Телефонували, писали в інтернеті, роздавали листівки. Запрошували підприємців, рестораторів, кухарів, звичайних любителів готувати смакоту або власноруч створювати сувеніри. Паралельно готували машину на Схід... Запрошувала хлопців, які перебувають тут...
Ярмарок перевершив очікування. Розпродали майже всі сувеніри та смакоту. Допомагати в організації ярмарку та спілкуватися з громадянами прийшли Микола Смірнов, Євген Махревич (11 батальйон), Володимир Кузнецов (25 батальйон). Не віриться, що дехто з них за кілька днів може знову від`їхати...
Був кумедний випадок. Повз нас проходила сім`я. Батько, який ніс велосипед своєї дитини, сама дитина, і мама. Батько сказав нам, що тут біля ярмарку вештається гнида з колорадською стрічкою. Ми, не вірячи своїм очам, роззирнулися. Справді, неподалік сиділи дві особи бомжуватого вигляду, в однієї з цих осіб була пов`язана на грудях георгіївська стрічка. Коля і Женя пішли до цих "тіл". Женя різким рухом зірвав із "тіла" стрічку, щось різко сказав і кинув стрічку у смітник. Цікаво, що ті особи не опиралися і не обурювалися. Ми дивувалися потім, що такі камікадзе є у нашому місті.
Загалом день був позитивний, золотоосінній - з погодою надзвичайно пощастило!
Ярмарок завершився. Ми зсунули столи та просто на площі почали рахували гроші з усіх скиньок. Люди з подивом дивилися на нас. Вторгували - ніхто не чекав - 26,5 тисяч гривень! Це перемога. Скільки всього тепер купимо для хлопців!
По офіційній частині - найвеселіше. На зсунутих столах, просто на центральному майдані - майдані Свободи - ми розпочали пікнік, запросивши всіх, хто міг та хотів залишитися. За знайомство і співпрацю. Тепер перехожі дивилися на нас з іще більшим подивом. Такого не було ще ніколи в історії міста. Усе буває вперше. Як я зауважила - влаштували Майдан у найкращому розумінні цього слова. Весело й душевно. Втома і задоволення.
Ярмарок приїжджав знімати телеканал БТБ. Брали коментар в мене, а потім я спрямувала журналістку до Миколи. Загалом хороший репортаж удався. Відео буде пізніше.
homo_feriens: (?)
Дуже втомлююся і нічого не встигаю писати. Про все - пізніше (якщо згадаю). Лише про одне тепер: готуємо благодійний ярмарок. Не маю великих сподівань щодо цієї події, але - хоч спроба. Люди вірять у "перемир'я" і майже припинили переказувати кошти. А солдатські потреби - не припиняються.
homo_feriens: (coffe)
Це, мабуть, був рекорд. Збирали знову посилки на два батальйони. Туди ж передали прапори з написаними на них побажаннями. І - квадрокоптер. Завантажили машину. Крім того, йшли до нас і йшли - ті, кого обіцяли зібрати. Одні виходять - інші вже на порозі. Троє з ремотного батальйону, вони вже вдруге; семеро - з радіорозвідки, просять не світити ніде їхні імена; далі - речі ще на п'ятьох, це вже дільничі з міського відділку, їм теж скоро від'їжджати... Приходила жінка, яка переймається за одного бійця-добровольця. Вона йому не рідня, просто знайома, а ще вона знає двоюрідну сестру іншого бійця (і я її вже знаю) - і за того теж переймається. Постійно запитує, чим ще допомогти. Пише вірші для бійців, які на фронті. Тепер обіцяла й про мене щось написати. Каже, що добро, яке я роблю, воздасться мені значно більшою мірою. Я - не знаю, намагаюся про це не думати. Збираю, телефоную, пишу звіти, хворію. Ввечері, коли все стихає, бачу в інтернеті нове фото Миколи з дружиною. Завершивши все, виходжу надвір, уже темно. Хочеться поблукати на самоті, але надто легко вдягнулася і ще не одужала. Повертаюся додому. Тут мені просто хочеться лізти на стінку. Вже зовсім пізно згадую, що навіть забула протягом дня поїсти.
homo_feriens: (жовте)
Цього року День Незалежності я відзначала, як ніколи, бурхливо. Святкувати почала о 6 ранку, коли й прокинулася.
Виспатися хотілося страшенно, - але переборола всі можливі сили тяжіння. Так рано прокинулася, щоб встигнути зустрітися у госпіталі з іншими волонтерами, а потім усім разом їхати на парад на майдані Незалежності. Планувалося, що поранені, які не підтримують проведення параду й готові висловити свою позицію, вийдуть (хто може йти) у центр Києва. Або ж - щоб, як мінімум, нагадати про своє існування. Погодилися бійці з госпіталів із Києва й Ірпеня. Звісно, не всі, хто заявляв про готовність поїхати, зрештою поїхав до місця призначення. Дехто змінював свою думку. Власне, кожну думку - врахували.
Микола теж у розмові зі мною заявляв про готовність вийти на цей парад. Проте вчора були ще деякі сумні події. 9 днів по "Баті" 11 батальйону та похорон загиблого на війні Міхнюка. На 9 днів деякі бійці відпросилися з палат. Можна здогадатися, що повернулися звідти стомлені й морально виснажені. На мої дзвінки Коля не відповідав. Тепер мені здається: добре, що він не поїхав туди - натовп, тиснява, гуркіт, яскраве сонце... Для себе вирішила: хоч там як, - поїду...Read more... )
homo_feriens: (hryb)
Щось особливо складний тиждень. Понеділок почався з прощання із загиблими з 11 батальйону. У вівторок зранку говорила з сином загиблого з 72-ої бригади - та розмова ще довго мені відлунювала. Наступного дня приймали посилки, відправляли машину з продуктами, та й ще термінова робота з'явилася, а потім вечір у госпіталі з нашим Колею. Сьогодні зранку приймаю дзвінки, поки що більш-менш тихо.
homo_feriens: (hryb)
Сил нема. Майже цілий день без електрики в будинку. Ні новин, ні мобільний зарядити. Але новини - наздогнали мене. Телефоную Миколі - він підтверджує загибель їхнього комбата (Гуменюк, 11 батальйон), а також - ще кількох людей - потрапили у засідку. Не знала, що сказати, як втішити, не мала слів. Колі дуже важко морально, говорити далі не зміг. Спілкуватися йому тяжко. Усе зрозуміла, вирішила поки що не турбувати.
homo_feriens: (жовте)
День сьогодні - суцільний сміх і гріх.
Спочатку - благодійний ярмарок "Нові однокласники", кошти від якого підуть школярам - дітям переселенців і військових.
Потім - знову поїздка до лікарні. Зі мною - двоє броварських активістів, а на місці підійшли ще дві київські активістки. Цього разу спілкувалися надворі, в альтанці. Миколі ми принесли стільки морозива, що морозилка у палаті просто не зачинялася. Роздавали іншим пораненим, їхнім дітям, які прийшли провідати, медсестрі...Коля дуже просив саме білого. Ніяк не може ним наїстися. Я це пояснюю тим, що морозиво - з молочних продуктів, у яких - кальцій, а цього елемента потребують кістки, які зростаються.
Розповідав, як його поранили. Як їхав на броні. А потім уже отямився в лікарні. Вважає, що здав їх хтось зі своїх. Одужавши - це за 1,5 місяці - дуже хоче будь-що повернутися на фронт. Інша річ - що придатним для цього його навряд чи визнають. Війна змусила його багато що переосмилити. Більше цінувати життя. Запитала, чи не сниться ночами щось...Спочатку, вбивши когось, ніч не міг заснути - це було найтяжче...
Звісно, були й жарти та приколи. Щодо деяких - просто шкодую, що не знято на камеру!
З Броварів їхали вдвох із Романом, а з Андрієм, який мав приєднатися вже у Києві, трохи розминулися. Ми ще підходили, а Андрій уже спілкувався з Миколою надворі. Ми на кілька хвилин не встигли на історичну - не побоюся цього слова - подію. На території госпіталю раптом з'явився Олег Тягнибок (той, що лідер "Свободи"). Він прийшов провідати одного пораненого партійця, а тут - ще один, Микола. Ну й Андрій підходить. Тягнибок простягає руку для привітання - Андрій же демонстративно вітається й тисне руку першому не йому, а Миколі! За переказом, лідер політсили на лиці змінився. Як потім я казала, заливаючись сміхом: "Правильно! Хай знає, хто в нас справжні герої, а не шалтай-балтай!". Микола ж у Тягнибока серйозно розпитував, чому "Свобода" обіцяла забезпечити партійців, які воюють, усім необхідним, але в результаті його забезпечували зовсім інші люди. Лідер партії виправдовувався щось чи про недостатню координацію, чи то про ресурси.
Втім, головне, що знаходяться люди, які не кидають воїнів напризволяще.
Ще одним приколом була розповідь Миколи про те, як одного разу на фронті розстрілювали пакети зі сміттям. Ну, щось там привиділося, що в посадках - фігури сепарів. Потім з'ясували, що то пакети тріпочуть на вітрі...
До лікарні майже щодня приїжджають із концертами. Для розваги й підняття настрою це непогано. Але - в міру. Від криків у мікрофон та гри на ударних інструментах головний біль хворого може посилюватися до катастрофічного. Особливо часом дістають проповідники, волонтери-психологи й інші діячі. Бійцю б спокійно полежати, а він, зіщулившись від болю та прикидаючись, що спить - аби тільки пішли з палати - має вислуховувати якісь довгі розумування й проповіді... До речі, сьогодні був концерт - по ictv показували. Коля казав, що давав там якийсь коментар. Тільки щось не можу знайти в мережі цей репортаж.
Поїхали від Миколи з хорошим настроєм, хоч і стурбовані його станом. Наприкінці зустрічі він усе частіше тримався за хвору руку й видно було, що вже заморився. Хай більше відпочиває.
homo_feriens: (hryb)
Машина солдатам пішла - продукти, персональні посилки. Запізнення. Не з нашої вини. Просто тепер слід знати, що треба розраховувати лише на себе. Але невдоволення скидатимуть, звісно ж, на нас...
Микола - в Києві. Операція, потім реанімація.
homo_feriens: (hryb)
Операція. Потрібна операція: у нього в голові залишився осколок, про який він мені до цього не казав. Перевели б до Ірпеня - там немає нейрохірурга. Тоді, мабуть, Київ. Почувається краще, в усякому разі, вже без температури. Ходити тяжко. Ходить переважно недалеко.
Надсилала йому промені добра й швидкого одужання. Так хотілося, щоб усміхався. І, судячи з голосу, - усміхався. Скучила за ним. Та зупинятися не можу: посилки, закупівлі, гаряча лінія...
homo_feriens: (coffe)
Трохи занедужала - якось це збіглося з новиною про Колю і розмовою з ним. Далі був складний день. Багато телефонних дзвінків, зустрічі людей з посилками. Підмінити мене не було кому. У другій половині дня мій фізичний біль десь розтанув, але прийшла страшна втома - з сонливістю. Та додому не можна було. Справи. Забрати з багетної майстерні оправлені в рамки картину аквареллю - яку колись малювала моя мама, а тепер вирішила облагородити цей витвір, - і мої вишиті маки на подарунок моїй двоюрідній тітці. Потім у мене мала бути ще зустріч в парку. Жінки мали передати мені патріотичні малюнки своїх дітей, а також аркуші з молитвами... Якби мені не допомогла Аліна, яка возила мене містом на своїй машині - не впоралася б. Ми разом ще сходили до ресторану, поговорили про життя. У цей час мені телефонував ще один чоловік, який готовий возити передачі у гарячі точки... ... )
homo_feriens: (жовте)
Не хочу жалітися, але реально захлинаюся-зашиваюся, багато чого на мені, водночас багато народу у відпустках.
Просто замальовки. Люди особливо вражають - останні два дні. Пенсіонер Петро Степанович потелефонував на гарячу лінію, запропонував допомогу. Потім прийшов до нас у гості - в офіс. Передав - з великою гордістю - двомісний намет, бінокль та військову фляшку. Написав побажання нашим солдатам. Сказав, що й сам воював би, якби не вік.
Пенсіонерка Людмила Афанасіївна. По дикій спеці притягнула нам кравчучку з коробками продуктів тривалого зберігання та окремо торбочку з ліками. Ситуацію вона бере дуже близько до серця ("дитиною війну пережила, у війну і помирати"), прагне допомогти бійцям на передовій та хоче, аби більше уваги приділялося важкопораненим. Також розповіла і про своє людське горе. Вона тут сама. Син - у Росії, в Ямало-Ненецькому окрузі. Рветься приїхати сюди, але вона відмовляє, каже, щоб не здумав їхати - з російськими номерами, адже люди різні, все може статися, а в нього - сім'я. Людмила Афанасіївна відчуває, що війна надовго, може бути, що вже й не побачить сина. Кляла Януковича й Путіна. Обіцяла допомагати ще.

Ввечері повернулися волонтери. Нормально з'їздили. Дивлюся фото. І Миколині. Чи мені здається, чи він справді так змінився. Знала, що після війни буде інша людина... Схуд - і став якийсь дитинний, хоч не так давно здавався - навпаки - змужнілим, і якось так ніби хочеться його пожаліти, ніби щось глибоко всередині нього просить-кричить про підтримку. Що ж, розчулилася - і знову впрягатися. Завтра знову мені телефонуватимуть родичі, друзі, волонтери...Усім треба мати що відповісти.
Про всі деталі можна читати тут: https://www.facebook.com/koordcentr.brovary
homo_feriens: (?)
Сили мої кудись тікають. Мені б визначитися, як і ким я хочу надалі працювати. А я у волонтерстві. І якось так виходить, що вішають на мене все більше обов'язків. Скидають, я б сказала. То інша тема. Вихідні - не зовсім вихідні. А всім, хто хоче реально допомогти, справами і грошима долучитися - нагадую про ось таку групу в фейсбук Read more... )

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

September 2017

S M T W T F S
     12
34 5 6789
10111213 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/9/17 14:51

Expand Cut Tags

No cut tags