homo_feriens: (радіація-знак)
Ще нічних думок. Знала ж, знала завчасно, що так і буде. До того і йшло. Тепер усе вивертають і ставлять догори дригом. Беручись за волонтерство на початку війни, робила це, "бо треба". Долучалися до цього й інші люди. Мотивація від початку була різна. Тепер уже цілий список тих, хто не соромлячись стає у чергу - у списку разом із воїнами. Безкорисливість волонтерства накривається. Чи мідним тазиком, чи ще чим. У списках "почесних волонтерів", які мають одержати землю - люди з посадами при адміністраціях чи всяких навколовладних. Водій-охоронець мера - святе діло. А що ж - їздив, возив. Фоткався. Повертався. Тренажерна зала, сауна, понти й плітки на "неугодних меру" (колишньому, перефарбованому регіоналу, щоб ніхто не сумнівався). Тепер теж у списочку... Придумали відмовку: то ж координаційна рада так вирішила, це ж хлопці самі вирішили так проголосувати. Віддячити за допомогу хотіли. Ми ж самі тут ні до чого. Угу. Віддячити. Відмовитись від подяки - релігія не дозволяє. Як не дозволяє і підписати контракт, щоб уже без питань бути у тому списку, поряд з бойовими. Але навіщо ж...На намагання присоромити - огризаються. Ну звісно ж. Як інакше. Та й уже все вирішено практично. Хіба на сесії ще інакше проголосують, але навряд. Бо знову крики почнуться: "Не поважають!". В інтернеті ще трохи хитаються, та вже затихають, "срачі". "Десерти" вже розподілені. Але знову обурюватимемось на депутатів, президента, суддів, кумівство і хабарництво, водночас самі виділяючи "своїх" і "чужих". Знову хтось образиться, не впізнавши своє віддеркалення.
homo_feriens: (coffe)
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
(с)

Останній тиждень-два всі як змовилися. Часто бійці, яким допомагаю, запитують, чи я заміжня. Дивуються, як у "такому віці" можна бути самій, "вже пора". Деякі речі людям складно пояснити. Щось пояснити - неможливо. Ще запитання:"Чому на фотках така сумна?". Це частіше втома-вбитість, ніж сум. Іноді це навіть краще, ніж вересклива, нещира веселуха. Та все менше хочеться комусь щось пояснювати.
Зранку мене розбудив своїм дзвінком контужений боєць. Потім вибачався. Казав, щоб мій чоловік, не реагував, не ображався, бо він - контужений, божевільний...Угу, жінка без чоловіка - навіть не припускається, навіть не розглядається. Навіть у найбільш контужених.
Потім була на стрільбах. Трохи постріляла по мішенях...Потім...Потім допомагала завантажувати машину. Машину - у східному напрямку. Допомагала Миколі. Він тепер їде туди як волонтер. Ще він тепер інструктує інших. І балотується до місцевої ради. Каже, спить по 3-4 години, часу вільного майже не має...Розумію. Я теж мрію відпочити. Але Микола каже, що всі відпочинемо - на тому світі.
На машині мене підвозили додому. Микола чомусь запитав, чи піду я на марш 14 жовтня. Сказала, що не знаю, але дуже хочу потрапити. Він теж хоче, але не знає, чи встигне повернутися з поїздки до того часу...Я глянула на його руки, мимоволі почала розглядати. Він був без обручки. Не знаю, чому так. Мене висадили на зупинці біля мого будинку. Микола сказав, що дуже сподівається, що ми скоро побачимося.
homo_feriens: (маска_)
Мало не забула. Мені ж наснився перший у житті антисон жахів - сон жахів навпаки. Там була істота, яка мала б лякати, але натомість я була у такому настрої, що ворог втік і заховався сам. Я відчувала, що він десь поряд, але боїться себе видати, передчуваючи, що я хочу з ним зробити, і вже не він, а я була його жахом. Це щось неперевершене.
homo_feriens: (жовте)
Пішла ще одна машина, автобус точніше, для 11-го. Другу ніч мені не спалося, ще й вірші йшли. Зранку готувала для нього персональну посилку-сюрприз, - йому не повідомляла. У церкві не знайти маленької іконки Покрови, та й св. Миколи теж, усе розібрали для солдатів. До всього поклала і свій новонаписаний вірш, хоча свого імені ніде не залишала. Також хотіла додати ще й кілька пачок цигарок (наче з цим перебоїв немає, але добре було б, щоб персонально).
Зайшла до гастрономчика у тому будинку, де наш офіс. Продавщиця цигаркового відділу дуже вирячилася і попросила паспорт. Розумію, що виглядаю набагато молодшою, але щоб аж так. Документ я залишила в іншій сумці. Перепитала, чи продавщиця справді запитує у кожного покупця. "Так", - каже. "А якби мені було 15, а я виглядала б на 50 - запитали б?" - підколюю. "Запитала б", - вона так впевненено. Запропонувала сказати їй серію та номер паспорта, а документ принести потім. "Ні, мені не охота 8 тисяч гривень платити", - скривилася.
Я пішла. Можна тепер ставити експерименти і ловити на слові))) Хоч маю я великі сумніви, що в якогось дебелого дядька вона допитуватиметься паспорт.
Уже четверо моїх знайомих засвідчили, що багаторазово купували там само цигарки, про паспорт ніколи не йшлося. Що ж, із продавщицею-брехухою ще належить розібратися.
Тим часом я запаковувала посилку без цигарок (бо вже просто не мала часу). Побачивши це, місцевий депутат запитав, чи написала я листа. Відповіла, що там і так все зрозуміло. "Давай, напиши, як ти його любиш! Поки є час! Кожне слово - на вагу золота!". Довелося справді написати від руки на аркуші вітання від земляків та допакувати до посилки.
А курити матимуть що. Інші волонтери багато передали. Зі спортом теж нормально. Добрі люди знайшли для комбата ту гирю на 32 кг. Головне, щоб усе добре було. Адже часткову мобілізацію вже схвалили.
homo_feriens: (герой-рятівник)
Немає часу пояснювати. Read more... )
homo_feriens: (hryb)
А тим часом. Той хлопець, якому я спочатку трохи переказувала на лікування після Майдану, який, не долікувавшись, поїхав нащось воювати, тепер в Києві. ... )
homo_feriens: (Default)
Користуюся сьогодні пошуком по сайту одного з видань. Шукаю "Стус" - у відповідь: "Довжина пошукової фрази повинна бути довше 4 символів".
homo_feriens: (coffe)
Наснилося, з розлуки наверзлося (с)
Їдемо разом у потязі чи електричці кудись, ніби на якийсь фестиваль. Гладжу його живіт, роблю легкий масаж, він підсміюється, як завжди, підколює. Легко і добре. Ці наші недо- і нереалізовані мрії та плани. Далі снилася якась величезна робота - діорама, чи навіть не знаю, як назвати. До неї можна підходити, торкатися, рухатися по ній: вечір, величезний нескінченноповерховий житловий будинок, такий самий довжелезний - без кінця-краю, у квартирах світяться багато-багато вікон, які при віддаленні нагадують міріади зірок у космосі, таке і вечірнє небо над будинком - із фантастичними зірками. Водночас чути текст вірша...з якого запам'ятати і записати вдалося лише непевні уривки.
homo_feriens: (жовте)
.... )
homo_feriens: (hryb)
Як складно вміти гідно програти. Та просто будь-що робити з почуттям гідності. Ту саму свою поразку у виборах дехто досі не може пробачити всьому світові. Замість попуститися, винести якісь уроки, проаналізувати, де ж ти сам проколовся і налажав, продовжувати звинувачувати всіх підряд, що залишився за бортом. Перед очима маю чудові приклади, коли люди швидко оговталися, підбили підсумки і далі продовжили реалізовуватися у своїй професійній діяльності, - життя кипить. І поряд контрастом зовсім клінічні випадки. Усе це разом - хороший матеріал для висновків.
homo_feriens: (Default)
Ось так воно. Ходиш, упиваєшся любов'ю. А тут тебе, заочно до того ж, звинувачують у ненависті (уже постскриптум дізнаюся). То ненависть ще заслужити треба, це не просто так. Навіть не маю часу на дрібниці розмінюватися)
homo_feriens: (Default)
Хоч як би там далі склалося з грою, але ШОУ світові наші ВЖЕ показали. Найвеселіший футбол із того, що я бачила. Добре, що не поїхала у фан-зону, а вирішила спокійно подивитися вдома. Разюча відмінність між погодами у Києві та Донецьку, - ось що дивує. І взагалі, такий дощ мав іти під час гри з англійцями, - за сюжетом!:)
homo_feriens: (coffe)
Ми працювали разом. Нетривалий час, кілька місяців. Один офіс, хоч і різні проекти. Але все у єдиній системі. Вона приходила по мовні консультації. Ще ми ходили разом на каву.
... )
homo_feriens: (Default)
Мені надходить нова хвиля скарг, що до мене не можна додзвонитися. Час від часу спрацьовує такий ґлюк, який "відповідає", що чи то номер неправильно набраний, чи його не існує взагалі. Підозрюю, що проблема в сім-картці, бо вона в мене вже не новенька. Звернутися з центр обслуговування абонентів, чи що...
Головне ж, що на вихідних і ще до цього не раз до мене додзвонювалися без проблем. В неділю навіть розбудили зранку. Помітила таку тенденцію: якщо людина телефонує мені з якоюсь своєю, корисливою метою, чи лише "по-діловому" - все без проблем, тільки людина хоче просто поспілкуватися - безкорисливо, щиро, бо просто скучила, бо просто саме я їй потрібна - починається така "пробуксовка". Дивовижно, чи не так?..
homo_feriens: (hryb)
Учора хотіла драйву. Яскравості. Чогось дружнього. І щоб емоції були сильні.
Натрапила на спокійний пофігізм.
Зацикленість... Це переходить у нудність. І зацикленість на будь-чому не є добре.
Ще раз пересвідчилася у дивній легковірності деяких чоловіків. Хоча це має пояснення. Людині можна сказати будь-що, і вона відразу в це повірить. Перевіряти, чи так воно насправді - й не подумає. Тому що просто ліньки.
Хотілося салюту, феєрверку. Якось розхитати-розгойдати. Натомість - непробивна відстороненіть. Зрештою почала говорити що завгодно, що тільки спаде на думку, просто назло...Щоб вибити іскру, якось запалити. Шокувати, може, чи "роздраконити". Натомість - глуха оборона. Примирливе - добре, не буду сперечатися, добре, не буду тебе переконувати в іншому, добре, думка абсурдна, але вона має право на існування. Спроби розбурхування ковталися...
Справді могла бути не зовісм в адекваті - ще дуже хвора, з температурою, з кашлем, якмий задовбує, з головним болем. Визнаю. Може, була аж занадто різка. Перегинала палицю. Надто налаштувалася на хвилю провокації й мене понесло. В принципі, так... Треба було частіше погоджуватися, а десь і змовчувати. Чоловіки, зрештою, люблять, коли з ними погоджуються, визнають їхню правоту... І треба було поступитися. Перестати віднікуватися. Згодитися. Потім справді пожалкувала про це... Тільки одна проблемка. Щось підказує, що пристрасний запал так і не з*явився б (судячи з такої згаслості та байдужості). Що було б сіро, мляво... Тільки не це. Я ж хочу, щоб розривало серце і душу:)
А от тепер думається, віриться, що колись ми усе ж таки справді порозуміємося. Просто не може бути, щоб так не було!..:)
Якось по-чудернацьки. Сьогодні з самого ранку відчуваю якесь солодке розмлоєння. Може бути, що це так одужую. Бо прогрес справді є.
Сподіваюся, що все-таки все буде добре. Ну, перемелеться всяка фігня, і світ захопить шалена хвиля:) Все, досить стомливої філософії.
___________________________________ _ _ _ _
Сни кольорові і думи до рання.
Переживаєш, як все сі стане.
Нащо гадати? Воно буде ясно,
Коли в черговий раз зорі погаснуть.

Звідки нам знати,
Що нас чекає?
І що чекати,
Коли кохання між нами нема-є?
(с)
homo_feriens: (радіація-знак)
= писати чи не писати? писати =

Вагон ранкового метро монотонно похитував пасажирів. За кілька метрів у вагоні, тримаючись за поручень, стояла дівчина. Сірий верхній одяг з великими чорними ґудзиками додавав чогось благородного. Дбайливо укладене, та явно не свого кольору, волосся. Бездоганний макіяж. Рукавички (перчатки - краще?..) - тонкі, чорні, елегантні, по лікоть. Дивитися хотілося знову й знову. Відчуття, що це не дешева краса. Тут пішла на весь образ явно не одна тисяча гривень...Хотілося їхати і їхати разом. Поглядом пробігаюся вагоном. Ні на кому зупинитися. Більше красивих у людей у цьому вагоні немає.
Зупинка. Виходимо разом. У натовпі можу роздивитися зблизька. На вигляд їй не більше 20 років. Невисока. Як усе-таки елегантно. Виходить, що на ескалаторі їдемо поруч. Вона, мабуть, студентка. У Драгоманова чи у Шевченка. Ні, нею не можна не милуватися.
Повертає. Напевне, до Драгоманова... З неба летить дощ із мокрим снігом. Високі чорні чобітки. Відкриває чорну парасольку. Мушу обганяти. Бо поспішаю. А вона йде непоспіхом.
homo_feriens: (hryb)
Для чогось був цей сон. Настільки реальний та емоційний. Для чого ти снишся? З якого дива?..Зрештою, було весело. Зранку - таке піднесення. Таке, що словами складно пояснити.

Ти навряд чи це прочитаєш. Ніколи не розумієш ні натяків, ні напівнатяків. Іноді навіть сказаного напряму.

Тільки зараз це не має значення.

Енергії додалося. Тепер - мабуть, як у десяти людей! І на цілий день.
homo_feriens: (hryb)
Чоловіків привітання з 23 лютого дивує чи навіть шокує.

Про цей день пам*ятають далеко не всі. Багато хто його не визнає та й ніколи не святкував.
Наприклад. Мій начальник висловив щире здивування. Справді забув, який сьогодні день. Та все одно прикольно.

- Знаю, що когось цим можна навіть дуже зачепити. -

Тому просто помовчу:)

П.С. День народження Президента - само по собі зрозуміло
homo_feriens: (маска)
Як я люблю прокидатися о 5. 50 ранку, коли місто практично ще спить, а за вікнами висить передсвітанковий морок. Більшість людей ще мирно додивляються свої сни, а я роблю усе, щоб мобілізуватися і за годину вже вийти з дому.
Я кажу колегам, які постійно спізнюються і отримують штрафи:"не жалійтеся. Спробуйте уявити собі на хвилинку таке життя....". Тільки для них це переважно - як горох для стінки... А в мене триває сесія. Три тижні. Начитка лекцій+консультації+власне іспити...На 8.00 вже треба бути в аудиторії. Забути будь-яку сонливість і усе СПРИЙМАТИ. І так виходить.
А друга половина дня - то вже робота. До цього вона займала цілий день. Тепер настав період ділити час на два, не завжди рівноцінні, відрізки.
Лягати спати майже ніколи не вдається раніше 0.00...
А хочеться більше часу викроювати на якісь захоплення, на те, що, прости, Господи, - називається самоосвітою.
Читати - у транспорті. Перед сном. Уві сні, щоправда, не вдається... Про вивчення іноземних мов просто мовчу.Заткнулася.Робила ж це самотужки, без усіляких курсів і репетиторів.А тепер...і те, що знала, потроху забувається. Зате вільний час став найвищою цінністю. І найголовнішою рисою стало - примушувати себе.
Заміжня одногрупниця запитує:"А особисте життя - коли?!" - дивується. Я, весело усміхаючись:"НікОли!" Їй не зрозуміти.
Це смішно, але примудряюся створювати ще і якісь напрацьовки для магістерської роботи.
...А ви кажете - святий Валік!..
Із натхненням, щоправда, трохи складно. Самі дурниці лізуть у голову - щось таке знущальницьке, єхидне, перекривлювальне, саркастичне і... гірке. Може, так і потрібно?..Може.
Але вбивають деякі психологічні бар'єри.Яких ще трохи більше півроку тому - не було.Воно, мо', і не бар"єр, проте якось дивно складається. Нічого. І з цим усе вирішу.Швидше за все виявиться, що проблема якраз і не в мені. Ну і Бог з ним.
Єдине, чого не хочеться - це скандалів і конфліктів. А панацеї від цього - нема.Шукаю.
Tags:

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

July 2017

S M T W T F S
      1
23456 78
910 11 12131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/7/17 12:33

Expand Cut Tags

No cut tags