homo_feriens: (coffe)
Цвіт папороті



https://goo.gl/photos/3jgiHD1PW6u8Ra8K8
homo_feriens: (pic#7956795)
Намагаюся порадувати хлопців, як можу: тих, хто вже на передовій, хто збирається туди їхати, хто приїздить у відпустку чи на ротацію. На всіх мене не вистачить. Але ж є просто слова, просто дзвінки, малюнки від дітей, листи, щось можна надіслати, про щось розповісти. Тішаться. GPS-навігатору. І теплим двостороннім балаклавам. Я називаю їх "дві погоди". Знахідка. Сіра, а треба - вивернув - біла. І навпаки. Діти частіше тепер малюють снігурів. На Новий рік (уже завтра?!) чекаю на шквал дзвінків. Мабуть, буде більше, ніж на день волонтера. Не хизуюся, просто констатую. Так буде незалежно від мого бажання. Той, кого все ще кохаю, теж уже поїхав. Раніше хвилювали назви Карачун, Дебальцеве...Тепер - Чонгар. Він, звісно, хвилював і раніше. Якась енергія у назві. Разом із таємницею. І звук - чи то пострілу, чи шкрябання заліза, чи важкої техніки, що заводиться, виїжджає з гаража...А, якісь підсумки року треба підбити? Не знаю. Не буду. Працювати треба. І чекатиму звісточок із засніжених блокпостів. І сама писатиму. Перемоги і миру.
homo_feriens: (маска_)
Мало не забула. Мені ж наснився перший у житті антисон жахів - сон жахів навпаки. Там була істота, яка мала б лякати, але натомість я була у такому настрої, що ворог втік і заховався сам. Я відчувала, що він десь поряд, але боїться себе видати, передчуваючи, що я хочу з ним зробити, і вже не він, а я була його жахом. Це щось неперевершене.
homo_feriens: (головою об стінку)
Такий день. Допомогли баришівським волонтерам завантажити речей і продуктів у машину. Розпитала, куди їдуть і яка бригада там стоїть.
У новинах прочитала про обстріли під Дебальцевим. Туди ж теж поїхала машина, тільки вчора...Там мій однокласник. Хлопцям туди я передала цього разу дві дуже важливі посилки. Пишу його дружині. Він на зв'язок не виходить. Потім вийшов. Потрапили в оточення. Він возить поранених. У мене на якісь секунди почалася мігрень, що так само швидко зникла. Набираю номер волонтерів, які туди поїхали. Виклик спочатку ніби йде, але майже відразу перериваєтья - і "поза зоною досяжності". За півгодини чи годину - смс, що абонент знову на зв'язку. Не передзвонюю. Навряд чи можна нормально поговорити, та й допомогти зараз нічим не зможу. Хай краще потім.
Ще одне звернення. Хлопці, які найближчими годинами мають поїхати назад...Тут скуповуються і паралельно шукають речі, які можуть їм дати просто так. Вислуховую. Тобто не їх, а людину, яку трохи знаю і яка ними опікується зараз, просить за них. Часу обмаль. Мало що можемо дати і встигнути купити, але без нічого не залишимо. Вони так і не зайшли, бо родичі їм наче вже навантажили клунки...Та мені пообіцяли, що хлопці пізніше мені віддзвоняться і самі скажуть свої потреби й залишать координати своїх рідних. "Їм не можна у телефонній розмові називати бригаду. Як їм сказати, щоб Ви зрозуміли, що це вони?"-"Хай скажуть, що вони від такого-то (називаю його ім`я). Я зрозумію, що це вони. Хай просто скажуть, що від такого-то"...
...Ввечері знову спілкуюся з дружиною однокласника. Там все ніби стихло. Проте зв`язок - жахливий.
...По мені люди бачать, що я часто буваю "в собі". Я можу й говорити з собою почати.
...А ще хочу найближчим часом підвищити свої знання та кваліфікацію у деяких речах.
homo_feriens: (pic#7956795)
Думалося. Про те, що тих, хто турбується, залишається поряд, допомагає, майже ніколи не обирають. Тобто - вони хай це роблять, допомагають, але надалі - ті, кому допомогли - залишаться з іншими: які виставлять список претензій, виїдатимуть мозок, мало чим допомагатимуть, а для себе вимагатимуть виняткової уваги та всілякої іншої віддачі. Не доведи Боже бути "хорошим", одним словом. Якщо тебе раптом записали у список "хороших" - із цим треба щось робити якнайшвидше, бо це як тавро "безнадійного". Звісно, допомога не надається з надією, що скажуть спасибі, чимось віддячать, колись згадають, щось дадуть натомість... Одначе - простежується тенденція. Ось про таке думалося.
-
Зайшла на сторінку Вані. Ця сторінка була вся списана посланнями від однієї дівчини. Тепер - ані цих послань, ані тієї дівчини у нього в друзях...Ваня прийде - порядок наведе.
_
А я сьогодні їздила на могилу двоюрідного прадіда. Воїна, який прожив 90 років.
homo_feriens: (hryb)
З того, що найчастіше спадає на думку:"Мені шкода". Причини бувають різні.
Намагаюся допомогти людям вирішити їхні проблеми. Хоч би на 1%. На тлі цього немає коли згадати-пожалітися-поплакати про своє. Воно, й, мабуть, виглядає комусь дивним чи кумедним.
Недавно одружився чоловік, якого кохаю http://homo-feriens.dreamwidth.org/576063.html . Ми були близькі багато в чому. Іноді схоже було, що відчуваємо одне одного без слів. Дивувалася: ну звідки він знає, що зараз саме це треба мені сказати, саме це зробити для мене? - я ж ніяк не натякала, нічого не говорила. Ми могли розмовляти відкрито. Знали одне про одного те, про що навіть не підозрювали інші. З цією людиною почувалася затишно, комфортно, хотілося зупиняти час. Підтримували одне одного. Захоплювалася багатьма його рисами. Він здавався сміливішим, прямолінійнішим, безкомпроміснішим за інших, він міг подати приклад. Усе це підтверджувалося його діями. Свою партію, до якої належав, ніколи не ідеалізував, бачив усі плюси й мінуси та говорив про них. Відсутність рожевих окулярів та будь-якої "карамельності" ще більшле приваблювала.
Своє кохання (долю?) від знайшов в іншому регіоні. Там потім війна почалася. Розписували в київському госпіталі, де боєць лежав після поранення. Один Бог знає, що ж так вплинуло на нього справді - чи почуття, чи бажання змінити сімейний стан, чи складне поранення. Можливо, вийшло на поверхню те, що вже було всередині. Не можу знайти пояснення. На своє весілля він запросив мера свого міста, з яким (та й не лише з ним) запекло боровся як громадський активіст. Це той міський голова, який стрибав із партії в партію, багато брехав, домовлявся, а ще не без його відома бюджетників взимку організовували на "антимайдан"...той, кого мали люструвати...Тепер саме до нього звернулися по допомогу в організації весілля - "виїзного", саме він був ще й запрошеним "почесним гостем"...Це не почесно й не радісно. І його тепер не чіпатимуть, цікаво?..Усе перевернулося. Сором. Заради примхи - організації свята?..Ніколи б не подумала. Згадувався персонаж Вакула, який заради капризів дівчини зв'язався з самим дідьком. Після весілля я йому не телефонувала. Він про мене теж більше не згадував. Мене розривало. Тепер ніби закам'яніла. Уже й не прагну щось зрозуміти. Лише відчула гірке розчарування. Намагаюся сприйняти і прийняти. Усміхаюся на гасла партії. Допомагаю фронту. А на моєму фронті без змін.
homo_feriens: (hryb)
Жива. Живу. Хоч слухавку беру та розмовляю сьогодні лише у справах. А їх багато.
Половинка неділі пішла на розмови з тими, хто хоче допомогти, хто планує принести допомогу, забирання її в тих, хто вже зараз готовий її віддати, також поїздила разом з іншими хлопцями-волонтерами містом, нашими точками - крамницями, кав'ярнями, де ми поставили скриньки для збору допомоги військовим. Каски, які були загубилися при перевезенні з Європи до нас, і з якими я була попрощалася подумки, - знайшлися. Але тепер їх треба оплатити. 14 штук, по 80 євро кожна... Кошти потрібні. І скільки всього ще потрібно...
А мій коханий одружився. Вона приїхала тепер сюди. Заручився ще минулої осені. Але й після заручин були спалахи зі мною. А я? Чому я, все знаючи...Та тому що рвало від почуттів і тієї небаченої близькості. Багато що раціонально пояснити неможливо. Занадто багато спільного було (і є?), чи що. Та він зробив свій вибір. Він вирішив. Дуже сподіваюся, що не помилився. Весілля у госпіталі ще й зазняло телебачення. Вона - російськомовна блондинка з Донецька, з суто донбаською вимовою "ге", дуже вимоглива до подарунків і сувенірів. А я відходжу. Відступаю. Йому - кращає, він так само рветься на фронт, одержимий ідеєю повернутися. В особистому, як видно, щасливий. Постараюся зникнути. Свою місію виконала. Усе, що могла, зробила. А тепер... Є ще багато полів для діяльності.
Того ж дня змінила зачіску. Хотіла спочатку взагалі "під нуль", чи - майже "під нуль", а потім відчула, що ще трохи не готова. Вийшло дещо інакше. Уже дехто навіть встиг сказати, як мені з цією зачіскою добре. Знали б, що вона символізує для мене. Хоч кому яке до того діло. Мені головне лише позбутися тяжких снів. І далі, далі, далі...
homo_feriens: (coffe)
Осінь підкрадається. Зранку вже витягла деякі міжсезонні речі з шафи. Захотілося пледа. Ще захотілося прийти до госпіталя, сісти разом десь в альтанці (там після дощу мокро - чи все ж висохло?), попити чаю чи кави, послухати шелестіння листя, вдихнути свіжого повітря. Або краще - у нього вдома. Там тепло. За вікном - сад.
homo_feriens: (жовте)
!Коля зателефонував мені! Очам не повірила, коли висвітився його номер, бо думала, що сьогодні - в день операції - його краще не турбувати. Виходячи з наркозу, він набрав мене. "Нібито все з голови дістали...". Не знаю, як цю радість описати. Говорив, що скоро вже бігатиме. "Навіть краще, ніж до цього!" - підбадьорювала я. Порадила ще поспати, відновити сили, бо ж і біль відчувається...Відповів, що зараз попросить укол і засне. (А от я - не знаю, як засну). Уже завершували розмову, як він зупинив:"Лід..", - було одне прохання до мене, якщо прийду. Несподівано і мило... Усе буде круто.
homo_feriens: (coffe)
Трохи занедужала - якось це збіглося з новиною про Колю і розмовою з ним. Далі був складний день. Багато телефонних дзвінків, зустрічі людей з посилками. Підмінити мене не було кому. У другій половині дня мій фізичний біль десь розтанув, але прийшла страшна втома - з сонливістю. Та додому не можна було. Справи. Забрати з багетної майстерні оправлені в рамки картину аквареллю - яку колись малювала моя мама, а тепер вирішила облагородити цей витвір, - і мої вишиті маки на подарунок моїй двоюрідній тітці. Потім у мене мала бути ще зустріч в парку. Жінки мали передати мені патріотичні малюнки своїх дітей, а також аркуші з молитвами... Якби мені не допомогла Аліна, яка возила мене містом на своїй машині - не впоралася б. Ми разом ще сходили до ресторану, поговорили про життя. У цей час мені телефонував ще один чоловік, який готовий возити передачі у гарячі точки... ... )
homo_feriens: (жовте)
Не хочу жалітися, але реально захлинаюся-зашиваюся, багато чого на мені, водночас багато народу у відпустках.
Просто замальовки. Люди особливо вражають - останні два дні. Пенсіонер Петро Степанович потелефонував на гарячу лінію, запропонував допомогу. Потім прийшов до нас у гості - в офіс. Передав - з великою гордістю - двомісний намет, бінокль та військову фляшку. Написав побажання нашим солдатам. Сказав, що й сам воював би, якби не вік.
Пенсіонерка Людмила Афанасіївна. По дикій спеці притягнула нам кравчучку з коробками продуктів тривалого зберігання та окремо торбочку з ліками. Ситуацію вона бере дуже близько до серця ("дитиною війну пережила, у війну і помирати"), прагне допомогти бійцям на передовій та хоче, аби більше уваги приділялося важкопораненим. Також розповіла і про своє людське горе. Вона тут сама. Син - у Росії, в Ямало-Ненецькому окрузі. Рветься приїхати сюди, але вона відмовляє, каже, щоб не здумав їхати - з російськими номерами, адже люди різні, все може статися, а в нього - сім'я. Людмила Афанасіївна відчуває, що війна надовго, може бути, що вже й не побачить сина. Кляла Януковича й Путіна. Обіцяла допомагати ще.

Ввечері повернулися волонтери. Нормально з'їздили. Дивлюся фото. І Миколині. Чи мені здається, чи він справді так змінився. Знала, що після війни буде інша людина... Схуд - і став якийсь дитинний, хоч не так давно здавався - навпаки - змужнілим, і якось так ніби хочеться його пожаліти, ніби щось глибоко всередині нього просить-кричить про підтримку. Що ж, розчулилася - і знову впрягатися. Завтра знову мені телефонуватимуть родичі, друзі, волонтери...Усім треба мати що відповісти.
Про всі деталі можна читати тут: https://www.facebook.com/koordcentr.brovary
homo_feriens: (жовте)
Що за мода така - підходити ззаду й лоскотати? Особливо, коли в тебе зайняті руки. (Я саме допомогала роздавати газети й інформаційні листівки). Втім, до цієї звички - вже звикла, як і до всього його тепла. Це вражає: рівно рік тому - ледь вирізняла його з натовпу, сьогодні - він сам шукає, щоб обняти і запитати, як справи.... )
homo_feriens: (радіація-знак)
Завтра стільки подій, акцій. Територіально - у різних точках і різних за тематикою, хоча - схожих в одному. Скрізь фізично неможливо бути. Проте хочеться не впустити щось важливе, бо можна раптом "за деревами не побачити лісу". ... )
homo_feriens: (Default)
Мало що розумію, але стараюся активно жити у цьому. дуже багато! )
homo_feriens: (Default)
От понад рік не п'ю - з цим якось змирилися. Спортом почала займатися - багато хто не розумів. Розпитували багато, але щоб хтось сам зрушився - майже по нулях. Навіщо тобі це? Сила? Витривалість? Ти займаєшся, щоб схуднути? Щоб подобатися чоловікам? Розуміли - одиниці. От тепер настав час, коли все це знадобиться, - сподіваюся. "Навіщо" - нарешті дійде. Сподіваюся.
Найбільше розумів мене той, хто зараз не поряд. Хто став моїм партнером - у спорті, зокрема. Тоді вдалося поєднати: спорт на свіжому повітрі, натхнення, розмови...У сні в ніч на суботу довго-довго з ним розмовляли, шкода, що зранку забула, про що саме, але було так добре. До всього, завтра суд.
homo_feriens: (hryb)
Була зранку на суді. Допитували свідків - міліціонерів, та допитали ще не всіх. Наступне засідання - зранку (з 9.00) 5 листопада.багато-цікаво )
homo_feriens: (радіація-знак)
Нічим не можу заглушити думки про нього. Іноді злюся: на себе, на нього, на обставини. Будемо ми разом колись чи не будемо взагалі, а мені треба навчитися одного: перестати себе руйнувати. Непевна ситуація на роботі, домашні конфлікти, нічні невидимі сльози. Втрачаю вагу, що мені не подобається. Цікаво: вкотре переконалася - хоч як там було з ним, а без нього - ще гірше. Дечим я себе безпідставно накручую. Хоч проблеми справді є. ...... )

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

September 2017

S M T W T F S
     12
34 5 6789
10111213 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/9/17 14:51

Expand Cut Tags

No cut tags