homo_feriens: (coffe)
Урочистості Дня Незалежності вдалося побачити лише у трансляції. Нікуди не ходили.
У брата завершується відпустка. Ще трохи - і на потяг...

Розвеселило сьогодні інтерв'ю Кравчука https://tsn.ua/video/video-novini/pershiy-prezident-ukrayini-vidverto-rozpoviv-pro-seks-zhinok-ta-druzhni-stosunki-z-nastupnikami.html
homo_feriens: (coffe)
Літа все менше лишається.
Брат приїхав у коротку відпустку за тривалий час. Складається так, що на день Незалежності він знову від'їде.
До його приїзду - як на замовлення - вдруге розцвів кактус. Саме того дня.
Переборюю денну спекотну втому. Ввечері намагаюся хоч трохи приділити вправам. А не відразу падати й засинати.
Багато в чому відчувається застій. Але від себе роблю все належне. Тому, проаналізувавши, зрозуміла, що річ точно не в мені.
Ще зрозуміла, що літа ще трохи. І хочеться ще хоч раз зустріти літній світанок. Може навіть на березі Дніпра. Але то думки. Реальність знову схиляє до монотонності.
Трохи скучаю за тим, хто на злагодженні бригади: не у вирі подій, але й не зі мною. Але - знову ж - так треба.
Балансую між бажанням творчості-яскравості і "тихо, зачаїся, відсутність новин - теж добрі новини, стагнація - перед новим ривком". P.S. А ще дуже-дуже залипла на цю поезію: https://www.youtube.com/watch?v=0nmq5EZQHsk
homo_feriens: (жовте)
Почав квітнути кактус. Цвітіння буває, як правило, раз на рік і не більше доби.

 photo CAM050111_zpseavyoaeo.jpg

http://s1337.photobucket.com/user/lisova/media/CAM050111_zpseavyoaeo.jpg.html?sort=3&o=0
homo_feriens: (coffe)
Щось у цьому є. У магії купальських днів-вечорів-ночей, вірте-не-вірте.
Зателефонував у п'ятницю і сказав, що хоче бачити. Заживає після чергового поранення, невірний, вскочив у халепу. Халепу розгрібати доведеться довго. Накрутив, звісно. Але. Захотів мене бачити. Так, жалкує про деякі речі. Так, дечого не мав би мені казати - не ті слова і не тоді вирвалися. Я десь можу зрозуміти. Хоч і не все. Але. Прийшла. Вечір повільно плавився. І мені було затишно. Нам, сподіваюся. Кілька разів повторював, що не хоче образити. А я роздивлялася, що змінилося за мою відсутність у домі. Не могла не побачити гарного залізного коня. Мотоцикл. Прямо закохалася в гарну техніку. Пообіцяв покатати. Але пізніше. Що ж, почекаю. Траси хочеться. Нічної - дуже. Вітру.
Нині знову робочий тиждень. Ми окремо, по своїх домівках. Так хочеться не згаяти це літо. Взяти з нього максимум. Іще трохи до відпустки.
Думаю знову про дім, стиглі вишні за вікном, які для нього обривала, про байк, про ночі. Пригод хочеться. Відчуття, що живеш.
homo_feriens: (маска_)
Сьогодні понаписували дуже багато щодо рівності та різності - всі, хто тільки вмів писати. Ввечері, на самоті дивлячись на захід сонця (дивного кольору малинового варення), ловила думки, які ластівками ширяли за вікном. Так от. У кожній людині багато чого намішано. Іноді такого кричущо суперечливого, що й не чекаєш. І розібратися в собі - ось складна робота. Бо майже не знайдеш однозначних. Суперпрофесіонал - нестерпний у спілкуванні. Відповідальний на роботі, викликає захват у колег - незібраний з друзями. Сміливець і герой в одному - нікчемний і нерішучий в іншому. Надійний і сильний раптом ламається чи підставляє підніжку у критичній ситуації. Таке не завжди передбачиш і поясниш "чому". Скільки "людей" живе в одному. І як мало хто розібрався сам зі всим своїм "народом"...
homo_feriens: (coffe)
Ніч у вихідні. Тільки в цей час я й доходжу до писанини тут. Інакше наразі ніяк не виходить. Думаю багато, зафіксувати думки - часу не маю. Цікаво було б, чи хто написав би бодай оповідання з моїми реальними сюжетами. Бо сама - не знаю, коли до того дійду. Або робота, або втома. Або ще лікування. Сьогодні ввечері повернулася до незакінченого колись вишивання. У мене є незакінчене: картини, рушники. Вірші не пишуться вже дуже давно. Хоч цього тижня - промайнув. Один.
homo_feriens: (coffe)
Захотілося повернутися. Знову щось писатиму і тут, коли знаходитиму час.
Хоч як дивно, іноді я мала ностальгію за 2014-м роком. Дивно справді. Та ось деякі життєві події вийшли на коло. На дивне коло. Відчуття дежавю. Хай буде під шумок і повернення сюди.
homo_feriens: (?)
Кочує мій номер мобільного...Хто вже тільки не телефонував. Хворію, не можу дозволити собі тієї активності, яка була досі. І тут телефонує чоловік, який просить за свого вихованця. Вихованець - в АТО. Тих речей, що просить, немає. Але, кажу, будуть, пізніше, щойно замовили, чекаємо, коли одержимо те замовлення. Чоловік дуже просив. Потім каже:"Я сувенірною продукцією займаюся. Приїду - подарую Вам гарну шкатулку, щоб Ви мені більше уваги приділили". Ох, починається. Ну не можна ж мене купити. І якщо чогось просто зараз немає - то цього немає. Для всіх. Мені ж не шкода. Всім допомагаю однаково. "Не треба, - кажу, - мені нічого. Буде. Пізніше". Пізніше.
homo_feriens: (hryb)
Добре, що ще є люди в Росії, з якими я можу спілкуватися. Правда, іноді від них чуєш такі маразматичні новини, від яких водночас смішно, сумно і страшно. Навіть не віриш спочатку, що таке буває. Ось і недавно. Є пісня (старенька вже), написана українцем-емігрантом Андрієм Федечком - "Осінь панує". Цікаво, що її тепер вирішили переспівати Шевчук і Бутусов https://www.youtube.com/watch?v=1mnIhupgQoA . Пісня звичайна, про українське село та осінню депресію, від імені собаки, який і споглядає осінню картинку. "Крапає дощ, осінь панує. На шиї ланцюг, перевернута миска...". Музичному твору років 10. Але. Дехто зміг побачити у "підтексті" пісні й Америку, і Майдан..."Ти подивись, що твориться в коментарях", - пишуть мені з Росії. "Ныне украинская мова - символ всего Антироссийского. Низвержение русского языка - суть всей нынешней политики Запада, точнее, его элиты. Снизить влияние русского языка, заменить его суррогатами, которые будут подчинены англоязычной культуре, а соответственно образу мысли и жизни, выраженном в непрерывном меркантилизме и культе потребления новых рабов - вот сверхзадача паразитического слоя населения Земли, стоящего ныне у финансовых рычагов экономики.
Непонимание языка символов не делает чести людям, причисляющим себя к русской, к российской культуре. Пение на мове не ведет к примирению, а подливает масла в огонь западенского национализма сейчас и добавляет силы натиску Запада на Россию." "А смысл двойной, как мне кажется.перевернутая миска - каска Хозяин с соседом - США и Россия Забыл принести поесть - народу жрать нечего Кот и мыши на чердаке - Порошенко и ЛНР, ДНР во власти
Квочка - Европа. Сверкнуло, громыхнула - война. Осень царит - депрессия". Посміюсь, поплююсь, зітхну - і життя йде далі. До речі, днями почула переспів пісні "Тринадцята рана" (КиШ) - переспів від того самого автора, але, здається, навіть кращий за оригінал. У пісні стала ще глибша і ширша душа, і українська вимова у "переспівника" краща, що не кажи, - "друге життя" твору. Фолк-моменти - теж супер. Кількахвилинний відпочинок від всього дурного.
homo_feriens: (?)
Продовжую збирати кошти, стукаючи в усі двері. Завжди не вистачає. Для коригувальників треба планшети (ну хоч один), треба біноклі, головне - з сіткою щоб вони були https://www.facebook.com/koordcentr.brovary/posts/1610058389235304 .
У моїх знайомих, які теж збирають на армію, ситуація печальніша. Їм, щоб закрити борги, треба тисяч 18 грн. Але якби кожен скинув хоча по 50 грн..- стукає в голові мантра. Ось Оля, наприклад https://www.facebook.com/groups/helparmyUA/permalink/1604785703125105/ .
...А крім війни великої є окремі локальні війни окремих людей. Євангеліна втретє бореться за своє життя. Пам'ятаю минулі рецидиви - як гуртом збирали кошти. Тоді все ніби виходило. І вірилося, що хвороба не повернеться. Знаю родину Єви. Не знаю, як допомогти ще. Тому хоча б поширюю інформацію. Вчора була передача про неї https://www.youtube.com/watch?v=_ySs2c41-PE
homo_feriens: (pic#7956795)
9 травня зранку мене розбудили дзвінком. Після вчорашнього дня зі 101-м завданням почувалася ніби випивши півлітри без закуски - сама. Полежати б. Але треба терміново зустрітися з бійцем, який уже завтра їде і якому потрібний спальник. Зустрітися, віддати. Яке там святкування, треба збирати уламки себе докупи.
Учора. Учора було те, що змусило замислитися про таке...Після т і є ї війни на паради відбирали гарних, високих - для урочистостей такі були потрібні дуже, а куці, дефектні могли не пройти "кастинг", хоч у боях і сто ворогів знищили...Було, було...Багато чого неофіційного, негарного, непідхожого, того, що лишали в тіні, не виводячи на сцену й паради. Будуть такі й тепер, мабуть? Не хотілося б, щоб так. Та тут не лише про солдатів. У військових - дружини, родини, які на них чекають. Гарна картинка зустрічі. Деякі родини військових - з головою у волонтерстві. Та то - деякі. Є й тіньові сторони. Гарна нафарбована дружина береже себе, чекає на героя. І замудохана побутом волонтерка, у якої розривається телефон, якій немає часу поспати, не те що губи нафарбувати. І їй:"Допоможи, допоможи, дай, підтримай, розрули". 24 години на добу, 7 днів на тиждень. У неї списки амуніції та ліків, у неї списки поранених і загиблих...У неї і свій список ліків, які вона собі купить в останню чергу. Чи не купить взагалі. Її не підтримає ніякий чоловік. До неї, саме до-неї - ніхто не повернеться. Наприкінці війни вона буде зовсім розбита і втомлена. Нефотогенічна. Можливо, куца, з неправильними рисами обличчя. Можливо - таємно закохана у когось із бійців, який кохає лише свою дружину і мріє повернутися до своєї родини. Що ж, не в усіх складеться, будьмо реалістами. Він ніколи не подивиться на неї як на жінку, але вона будь-що длпомагатиме йому та його побратимам.
Й інша картинка. Дружина-переселенка, чоловік - воює. Подружжя разом підходить до його побратимів. Він світиться, з гордістю представляє дружину, побратими усміхаються. "Парни! Когда вы уже освободите мой город?! - з інтонацією капризульки запитує вона. - Я уже домой быстрее хочу!". Дивно, невже нікому з хлопців не спадає на думку - хоча б на думку, не вголос! - "а ти домоможи нам, поїдь з нами, набої попіднось, в окопах поплазуй, кашу повари - дивись, і швидше перемога настане!" ? Але ні, покірно схиляють голови перед кістлявими ніжками на високих підборах.
...По допомогу з амуніцією він звернувся недавно. З передка, де заріс, ніби трохи здичавівши. Давно-давно його не бачила. Почуття до нього досі живі, як з'ясувалося. Знайшла як передати посилки усім хлопцям з інших батальйонів. А йому...Хто їде у той бік найближчим часом? Зверталася до різних волонтерських спільнот, щоб швиденько через них передати. Але всі - після свят. Чекати тижні два. І ось відповідь. Від людини, в якої я, можна сказати, вчилася волонтерства, зачитувалася її записами в Інтернеті. Ми робили одну справу, але були в паралельних світах, не перетиналися. І тут нагода познайомитися. Їхати - цього дня, до такої-то години...Дорога лише в один кінець - дві години. Але це шанс передати швидше. Вони збирають багато пакунків у машину...Після й без того складного дня витримала довгу, дещо заплутану, дорогу. Зустрілася, передала. Не сказала, що вважаю своїм вчителем. Про це - напишу. Іншого разу. Окремо. Набирала його номер, але щось там вічно зі зв'язком. Плюс це ж розвідка...Ну нічого. Відомі - батальйон, ім'я, прізвище, позивний, приблизне місце дислокації. Знайдуть. Додому повернулася - змучена, але з думкою - "зробила, виконала". Якоюсь мірою це вже процес заради процесу. І ще. Мене й досі женуть-підганяють - почуття. Хоч мені він ніколи не передасть вітання з фронту на телекамеру, про мене навряд чи скаже десь публічно. Та й не заради цього я все це роблю. Бути в тіні - це по-своєму гарно. Не всім збагнути.
homo_feriens: (hryb)
Сьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. Read more... )
homo_feriens: (coffe)
Сьогодні - половинка вихідного. Видерла буквально собі годинки на шопінг - бо вже елементарно ходити не маю в чому, а на крамниці теж - дивно - часу не маю. Завтра теж справи, навчання... Те, чим дихаю, пишу ще тут https://www.facebook.com/koordcentr.brovary . Також долучитися до доброї справи можна тут https://www.facebook.com/absentmindedbeggar/photos/a.1532781586944095.1073741828.1532764273612493/1596262073929379/?type=1
homo_feriens: (hryb)
Хотіли зібратися, створити нарешті організацію для теперішніх ветеранів, щоб їм спільно легше було відстоювати свої права...З лідером все ніяк не могли визначитися. Домовилися про наступні збори. Він виступав дуже розуміно й розважливо, його хотіли поставити головою...Визначалися. Потім понад тиждень йому не могли дотелефонуватися. Побратими відповідали якось неохоче. Тепер він у психіатричному відділенні, забрали просто з частини. Як і що було - про деталі ніхто не говорить. Його телефон не відповідає. Мені знову дуже шкода.
homo_feriens: (hryb)
Листопад. Вечір. Київ. На Майдані Незалежності з дві тисячі людей на невеликому "п'ятачку". Студенти, громадські активісти, журналісти. Нікого з лідерів партій. Якщо є хтось із депутатів, то одиниці. Невизначеність. Але розходитися ніхто не збирається. Час від часу сіється гидкий холодний дощ. Неподалік стели - флаєри, які закликають прийти на мітинг на підтримку асоціації. Кожен може долучитися - взяти пачку флаєрів і пороздавати сусідам або звичайним перехожим на вулиці. Зустрічаю депутата від свого округу Павла Різаненка та кількох броварчан. Трохи спілкуємося, намотуючи кілька кіл цим - поки що - мікромайданом. Беремо по пачці флаєрів та їдемо на станцію метро "Лісова". Там розділяємося, стаємо на різних виходах і роздаємо людям в руки. Цікаво, думалося тоді, що переважна більшість не зауважує, що одержує листівку з рук депутата. Хоч, здається, більшості байдуже: що вони одержують, від кого, що там написано..Поспішають додому: зігрітися, повечеряти, лягти спати. "Як же нас мало, - з'являється думка. - І що далі?.." Руки й ноги починають мерзнути. Що пізніший вечір, то більше людей на підпитку проходить повз. Дехто поривається взяти в мене відразу кількадесят флаєрів, щоб швидше роздалися. Думають, що це мені платять - ну, залежно від кількості розданих папірців. Із сумом констатую для себе, що ніхто не повірить мені, що я після робочого дня пізнього холодного вечора зі своєї ініціативи витрачаю час. Руки й ноги замерзають остаточно. Все, що мала, роздала. Хотілося вірити, що недарма. Із невизначеним настроєм їду додому. Незабаром - рік із того вечора.
homo_feriens: (hryb)
А Коля нині в "Десні". Робити там особливо немає чого. Майже порожньо, невелика частина особового складу. Дуже хоче до рідного батальйону. Йому, як він лише пішов добровольцем, пропонували перейти до іншого батальйону, який складається переважно з представників однієї партії. Мовляв, там тобі дамо й забезпечення, і все буде - ти переведися. Він обурився: як же так, я уже з хлопцями в своєму батальйоні здружився, звик, а це як: тут - повоював, а тут - медальки одержав? Залишився вірний тим, до кого пішов найперше - і не шкодує. Тепер - на низькому старті, щоб їхати вдруге.
homo_feriens: (hryb)
Завтра зранку до вечора на вишколі. Сподіваюся, все вдасться.
homo_feriens: (pic#7956795)
Думалося. Про те, що тих, хто турбується, залишається поряд, допомагає, майже ніколи не обирають. Тобто - вони хай це роблять, допомагають, але надалі - ті, кому допомогли - залишаться з іншими: які виставлять список претензій, виїдатимуть мозок, мало чим допомагатимуть, а для себе вимагатимуть виняткової уваги та всілякої іншої віддачі. Не доведи Боже бути "хорошим", одним словом. Якщо тебе раптом записали у список "хороших" - із цим треба щось робити якнайшвидше, бо це як тавро "безнадійного". Звісно, допомога не надається з надією, що скажуть спасибі, чимось віддячать, колись згадають, щось дадуть натомість... Одначе - простежується тенденція. Ось про таке думалося.
-
Зайшла на сторінку Вані. Ця сторінка була вся списана посланнями від однієї дівчини. Тепер - ані цих послань, ані тієї дівчини у нього в друзях...Ваня прийде - порядок наведе.
_
А я сьогодні їздила на могилу двоюрідного прадіда. Воїна, який прожив 90 років.
homo_feriens: (coffe)
Знову приходив Микола. Попри свої рани, готується їхати вдруге. Разом склали список потреб. Я на повному серйозі записала крім іншого танк і установки РПГ. Говорили й про місцеву владу, яка швидко перефарбувалася і тепер буде задобрювати "атошників". В усякому разі, я почула від Колі те, що мені дуже хотілося знати: від бійців (принаймні від нього) індульгенції немає, попередні "заслуги" не забуті. Запам'ятала це. Сподіваюся, так буде.
homo_feriens: (coffe)
Це, мабуть, був рекорд. Збирали знову посилки на два батальйони. Туди ж передали прапори з написаними на них побажаннями. І - квадрокоптер. Завантажили машину. Крім того, йшли до нас і йшли - ті, кого обіцяли зібрати. Одні виходять - інші вже на порозі. Троє з ремотного батальйону, вони вже вдруге; семеро - з радіорозвідки, просять не світити ніде їхні імена; далі - речі ще на п'ятьох, це вже дільничі з міського відділку, їм теж скоро від'їжджати... Приходила жінка, яка переймається за одного бійця-добровольця. Вона йому не рідня, просто знайома, а ще вона знає двоюрідну сестру іншого бійця (і я її вже знаю) - і за того теж переймається. Постійно запитує, чим ще допомогти. Пише вірші для бійців, які на фронті. Тепер обіцяла й про мене щось написати. Каже, що добро, яке я роблю, воздасться мені значно більшою мірою. Я - не знаю, намагаюся про це не думати. Збираю, телефоную, пишу звіти, хворію. Ввечері, коли все стихає, бачу в інтернеті нове фото Миколи з дружиною. Завершивши все, виходжу надвір, уже темно. Хочеться поблукати на самоті, але надто легко вдягнулася і ще не одужала. Повертаюся додому. Тут мені просто хочеться лізти на стінку. Вже зовсім пізно згадую, що навіть забула протягом дня поїсти.

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

September 2017

S M T W T F S
     12
34 5 6789
10111213 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/9/17 14:52

Expand Cut Tags

No cut tags