homo_feriens: (coffe)
Літа все менше лишається.
Брат приїхав у коротку відпустку за тривалий час. Складається так, що на день Незалежності він знову від'їде.
До його приїзду - як на замовлення - вдруге розцвів кактус. Саме того дня.
Переборюю денну спекотну втому. Ввечері намагаюся хоч трохи приділити вправам. А не відразу падати й засинати.
Багато в чому відчувається застій. Але від себе роблю все належне. Тому, проаналізувавши, зрозуміла, що річ точно не в мені.
Ще зрозуміла, що літа ще трохи. І хочеться ще хоч раз зустріти літній світанок. Може навіть на березі Дніпра. Але то думки. Реальність знову схиляє до монотонності.
Трохи скучаю за тим, хто на злагодженні бригади: не у вирі подій, але й не зі мною. Але - знову ж - так треба.
Балансую між бажанням творчості-яскравості і "тихо, зачаїся, відсутність новин - теж добрі новини, стагнація - перед новим ривком". P.S. А ще дуже-дуже залипла на цю поезію: https://www.youtube.com/watch?v=0nmq5EZQHsk
homo_feriens: (coffe)
Щось у цьому є. У магії купальських днів-вечорів-ночей, вірте-не-вірте.
Зателефонував у п'ятницю і сказав, що хоче бачити. Заживає після чергового поранення, невірний, вскочив у халепу. Халепу розгрібати доведеться довго. Накрутив, звісно. Але. Захотів мене бачити. Так, жалкує про деякі речі. Так, дечого не мав би мені казати - не ті слова і не тоді вирвалися. Я десь можу зрозуміти. Хоч і не все. Але. Прийшла. Вечір повільно плавився. І мені було затишно. Нам, сподіваюся. Кілька разів повторював, що не хоче образити. А я роздивлялася, що змінилося за мою відсутність у домі. Не могла не побачити гарного залізного коня. Мотоцикл. Прямо закохалася в гарну техніку. Пообіцяв покатати. Але пізніше. Що ж, почекаю. Траси хочеться. Нічної - дуже. Вітру.
Нині знову робочий тиждень. Ми окремо, по своїх домівках. Так хочеться не згаяти це літо. Взяти з нього максимум. Іще трохи до відпустки.
Думаю знову про дім, стиглі вишні за вікном, які для нього обривала, про байк, про ночі. Пригод хочеться. Відчуття, що живеш.
homo_feriens: (маска_)
Сьогодні понаписували дуже багато щодо рівності та різності - всі, хто тільки вмів писати. Ввечері, на самоті дивлячись на захід сонця (дивного кольору малинового варення), ловила думки, які ластівками ширяли за вікном. Так от. У кожній людині багато чого намішано. Іноді такого кричущо суперечливого, що й не чекаєш. І розібратися в собі - ось складна робота. Бо майже не знайдеш однозначних. Суперпрофесіонал - нестерпний у спілкуванні. Відповідальний на роботі, викликає захват у колег - незібраний з друзями. Сміливець і герой в одному - нікчемний і нерішучий в іншому. Надійний і сильний раптом ламається чи підставляє підніжку у критичній ситуації. Таке не завжди передбачиш і поясниш "чому". Скільки "людей" живе в одному. І як мало хто розібрався сам зі всим своїм "народом"...
homo_feriens: (?)
Кочує мій номер мобільного...Хто вже тільки не телефонував. Хворію, не можу дозволити собі тієї активності, яка була досі. І тут телефонує чоловік, який просить за свого вихованця. Вихованець - в АТО. Тих речей, що просить, немає. Але, кажу, будуть, пізніше, щойно замовили, чекаємо, коли одержимо те замовлення. Чоловік дуже просив. Потім каже:"Я сувенірною продукцією займаюся. Приїду - подарую Вам гарну шкатулку, щоб Ви мені більше уваги приділили". Ох, починається. Ну не можна ж мене купити. І якщо чогось просто зараз немає - то цього немає. Для всіх. Мені ж не шкода. Всім допомагаю однаково. "Не треба, - кажу, - мені нічого. Буде. Пізніше". Пізніше.
homo_feriens: (coffe)
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
(с)

Останній тиждень-два всі як змовилися. Часто бійці, яким допомагаю, запитують, чи я заміжня. Дивуються, як у "такому віці" можна бути самій, "вже пора". Деякі речі людям складно пояснити. Щось пояснити - неможливо. Ще запитання:"Чому на фотках така сумна?". Це частіше втома-вбитість, ніж сум. Іноді це навіть краще, ніж вересклива, нещира веселуха. Та все менше хочеться комусь щось пояснювати.
Зранку мене розбудив своїм дзвінком контужений боєць. Потім вибачався. Казав, щоб мій чоловік, не реагував, не ображався, бо він - контужений, божевільний...Угу, жінка без чоловіка - навіть не припускається, навіть не розглядається. Навіть у найбільш контужених.
Потім була на стрільбах. Трохи постріляла по мішенях...Потім...Потім допомагала завантажувати машину. Машину - у східному напрямку. Допомагала Миколі. Він тепер їде туди як волонтер. Ще він тепер інструктує інших. І балотується до місцевої ради. Каже, спить по 3-4 години, часу вільного майже не має...Розумію. Я теж мрію відпочити. Але Микола каже, що всі відпочинемо - на тому світі.
На машині мене підвозили додому. Микола чомусь запитав, чи піду я на марш 14 жовтня. Сказала, що не знаю, але дуже хочу потрапити. Він теж хоче, але не знає, чи встигне повернутися з поїздки до того часу...Я глянула на його руки, мимоволі почала розглядати. Він був без обручки. Не знаю, чому так. Мене висадили на зупинці біля мого будинку. Микола сказав, що дуже сподівається, що ми скоро побачимося.
homo_feriens: (hryb)
Добре, що ще є люди в Росії, з якими я можу спілкуватися. Правда, іноді від них чуєш такі маразматичні новини, від яких водночас смішно, сумно і страшно. Навіть не віриш спочатку, що таке буває. Ось і недавно. Є пісня (старенька вже), написана українцем-емігрантом Андрієм Федечком - "Осінь панує". Цікаво, що її тепер вирішили переспівати Шевчук і Бутусов https://www.youtube.com/watch?v=1mnIhupgQoA . Пісня звичайна, про українське село та осінню депресію, від імені собаки, який і споглядає осінню картинку. "Крапає дощ, осінь панує. На шиї ланцюг, перевернута миска...". Музичному твору років 10. Але. Дехто зміг побачити у "підтексті" пісні й Америку, і Майдан..."Ти подивись, що твориться в коментарях", - пишуть мені з Росії. "Ныне украинская мова - символ всего Антироссийского. Низвержение русского языка - суть всей нынешней политики Запада, точнее, его элиты. Снизить влияние русского языка, заменить его суррогатами, которые будут подчинены англоязычной культуре, а соответственно образу мысли и жизни, выраженном в непрерывном меркантилизме и культе потребления новых рабов - вот сверхзадача паразитического слоя населения Земли, стоящего ныне у финансовых рычагов экономики.
Непонимание языка символов не делает чести людям, причисляющим себя к русской, к российской культуре. Пение на мове не ведет к примирению, а подливает масла в огонь западенского национализма сейчас и добавляет силы натиску Запада на Россию." "А смысл двойной, как мне кажется.перевернутая миска - каска Хозяин с соседом - США и Россия Забыл принести поесть - народу жрать нечего Кот и мыши на чердаке - Порошенко и ЛНР, ДНР во власти
Квочка - Европа. Сверкнуло, громыхнула - война. Осень царит - депрессия". Посміюсь, поплююсь, зітхну - і життя йде далі. До речі, днями почула переспів пісні "Тринадцята рана" (КиШ) - переспів від того самого автора, але, здається, навіть кращий за оригінал. У пісні стала ще глибша і ширша душа, і українська вимова у "переспівника" краща, що не кажи, - "друге життя" твору. Фолк-моменти - теж супер. Кількахвилинний відпочинок від всього дурного.
homo_feriens: (?)
Продовжую збирати кошти, стукаючи в усі двері. Завжди не вистачає. Для коригувальників треба планшети (ну хоч один), треба біноклі, головне - з сіткою щоб вони були https://www.facebook.com/koordcentr.brovary/posts/1610058389235304 .
У моїх знайомих, які теж збирають на армію, ситуація печальніша. Їм, щоб закрити борги, треба тисяч 18 грн. Але якби кожен скинув хоча по 50 грн..- стукає в голові мантра. Ось Оля, наприклад https://www.facebook.com/groups/helparmyUA/permalink/1604785703125105/ .
...А крім війни великої є окремі локальні війни окремих людей. Євангеліна втретє бореться за своє життя. Пам'ятаю минулі рецидиви - як гуртом збирали кошти. Тоді все ніби виходило. І вірилося, що хвороба не повернеться. Знаю родину Єви. Не знаю, як допомогти ще. Тому хоча б поширюю інформацію. Вчора була передача про неї https://www.youtube.com/watch?v=_ySs2c41-PE
homo_feriens: (pic#7956795)
9 травня зранку мене розбудили дзвінком. Після вчорашнього дня зі 101-м завданням почувалася ніби випивши півлітри без закуски - сама. Полежати б. Але треба терміново зустрітися з бійцем, який уже завтра їде і якому потрібний спальник. Зустрітися, віддати. Яке там святкування, треба збирати уламки себе докупи.
Учора. Учора було те, що змусило замислитися про таке...Після т і є ї війни на паради відбирали гарних, високих - для урочистостей такі були потрібні дуже, а куці, дефектні могли не пройти "кастинг", хоч у боях і сто ворогів знищили...Було, було...Багато чого неофіційного, негарного, непідхожого, того, що лишали в тіні, не виводячи на сцену й паради. Будуть такі й тепер, мабуть? Не хотілося б, щоб так. Та тут не лише про солдатів. У військових - дружини, родини, які на них чекають. Гарна картинка зустрічі. Деякі родини військових - з головою у волонтерстві. Та то - деякі. Є й тіньові сторони. Гарна нафарбована дружина береже себе, чекає на героя. І замудохана побутом волонтерка, у якої розривається телефон, якій немає часу поспати, не те що губи нафарбувати. І їй:"Допоможи, допоможи, дай, підтримай, розрули". 24 години на добу, 7 днів на тиждень. У неї списки амуніції та ліків, у неї списки поранених і загиблих...У неї і свій список ліків, які вона собі купить в останню чергу. Чи не купить взагалі. Її не підтримає ніякий чоловік. До неї, саме до-неї - ніхто не повернеться. Наприкінці війни вона буде зовсім розбита і втомлена. Нефотогенічна. Можливо, куца, з неправильними рисами обличчя. Можливо - таємно закохана у когось із бійців, який кохає лише свою дружину і мріє повернутися до своєї родини. Що ж, не в усіх складеться, будьмо реалістами. Він ніколи не подивиться на неї як на жінку, але вона будь-що длпомагатиме йому та його побратимам.
Й інша картинка. Дружина-переселенка, чоловік - воює. Подружжя разом підходить до його побратимів. Він світиться, з гордістю представляє дружину, побратими усміхаються. "Парни! Когда вы уже освободите мой город?! - з інтонацією капризульки запитує вона. - Я уже домой быстрее хочу!". Дивно, невже нікому з хлопців не спадає на думку - хоча б на думку, не вголос! - "а ти домоможи нам, поїдь з нами, набої попіднось, в окопах поплазуй, кашу повари - дивись, і швидше перемога настане!" ? Але ні, покірно схиляють голови перед кістлявими ніжками на високих підборах.
...По допомогу з амуніцією він звернувся недавно. З передка, де заріс, ніби трохи здичавівши. Давно-давно його не бачила. Почуття до нього досі живі, як з'ясувалося. Знайшла як передати посилки усім хлопцям з інших батальйонів. А йому...Хто їде у той бік найближчим часом? Зверталася до різних волонтерських спільнот, щоб швиденько через них передати. Але всі - після свят. Чекати тижні два. І ось відповідь. Від людини, в якої я, можна сказати, вчилася волонтерства, зачитувалася її записами в Інтернеті. Ми робили одну справу, але були в паралельних світах, не перетиналися. І тут нагода познайомитися. Їхати - цього дня, до такої-то години...Дорога лише в один кінець - дві години. Але це шанс передати швидше. Вони збирають багато пакунків у машину...Після й без того складного дня витримала довгу, дещо заплутану, дорогу. Зустрілася, передала. Не сказала, що вважаю своїм вчителем. Про це - напишу. Іншого разу. Окремо. Набирала його номер, але щось там вічно зі зв'язком. Плюс це ж розвідка...Ну нічого. Відомі - батальйон, ім'я, прізвище, позивний, приблизне місце дислокації. Знайдуть. Додому повернулася - змучена, але з думкою - "зробила, виконала". Якоюсь мірою це вже процес заради процесу. І ще. Мене й досі женуть-підганяють - почуття. Хоч мені він ніколи не передасть вітання з фронту на телекамеру, про мене навряд чи скаже десь публічно. Та й не заради цього я все це роблю. Бути в тіні - це по-своєму гарно. Не всім збагнути.
homo_feriens: (hryb)
Сьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. Read more... )
homo_feriens: (coffe)
Сьогодні - половинка вихідного. Видерла буквально собі годинки на шопінг - бо вже елементарно ходити не маю в чому, а на крамниці теж - дивно - часу не маю. Завтра теж справи, навчання... Те, чим дихаю, пишу ще тут https://www.facebook.com/koordcentr.brovary . Також долучитися до доброї справи можна тут https://www.facebook.com/absentmindedbeggar/photos/a.1532781586944095.1073741828.1532764273612493/1596262073929379/?type=1
homo_feriens: (hryb)
Хотіли зібратися, створити нарешті організацію для теперішніх ветеранів, щоб їм спільно легше було відстоювати свої права...З лідером все ніяк не могли визначитися. Домовилися про наступні збори. Він виступав дуже розуміно й розважливо, його хотіли поставити головою...Визначалися. Потім понад тиждень йому не могли дотелефонуватися. Побратими відповідали якось неохоче. Тепер він у психіатричному відділенні, забрали просто з частини. Як і що було - про деталі ніхто не говорить. Його телефон не відповідає. Мені знову дуже шкода.
homo_feriens: (жовте)
Про благодійний ярмарок у Броварах. Ідею запозичили з Києва, де такий ярмарок-пікнік провели на Пейзажній алеї. Подумали: а чому б нам не спробувати? Було багато вагань, побоювань, але - готувалися. Стислі терміни. На підготовку не мали навіть тижня. Не дуже вірили в успіх, але інших шляхів поповнення майже порожньої скарбнички допомоги військовим - не бачили. Телефонували, писали в інтернеті, роздавали листівки. Запрошували підприємців, рестораторів, кухарів, звичайних любителів готувати смакоту або власноруч створювати сувеніри. Паралельно готували машину на Схід... Запрошувала хлопців, які перебувають тут...
Ярмарок перевершив очікування. Розпродали майже всі сувеніри та смакоту. Допомагати в організації ярмарку та спілкуватися з громадянами прийшли Микола Смірнов, Євген Махревич (11 батальйон), Володимир Кузнецов (25 батальйон). Не віриться, що дехто з них за кілька днів може знову від`їхати...
Був кумедний випадок. Повз нас проходила сім`я. Батько, який ніс велосипед своєї дитини, сама дитина, і мама. Батько сказав нам, що тут біля ярмарку вештається гнида з колорадською стрічкою. Ми, не вірячи своїм очам, роззирнулися. Справді, неподалік сиділи дві особи бомжуватого вигляду, в однієї з цих осіб була пов`язана на грудях георгіївська стрічка. Коля і Женя пішли до цих "тіл". Женя різким рухом зірвав із "тіла" стрічку, щось різко сказав і кинув стрічку у смітник. Цікаво, що ті особи не опиралися і не обурювалися. Ми дивувалися потім, що такі камікадзе є у нашому місті.
Загалом день був позитивний, золотоосінній - з погодою надзвичайно пощастило!
Ярмарок завершився. Ми зсунули столи та просто на площі почали рахували гроші з усіх скиньок. Люди з подивом дивилися на нас. Вторгували - ніхто не чекав - 26,5 тисяч гривень! Це перемога. Скільки всього тепер купимо для хлопців!
По офіційній частині - найвеселіше. На зсунутих столах, просто на центральному майдані - майдані Свободи - ми розпочали пікнік, запросивши всіх, хто міг та хотів залишитися. За знайомство і співпрацю. Тепер перехожі дивилися на нас з іще більшим подивом. Такого не було ще ніколи в історії міста. Усе буває вперше. Як я зауважила - влаштували Майдан у найкращому розумінні цього слова. Весело й душевно. Втома і задоволення.
Ярмарок приїжджав знімати телеканал БТБ. Брали коментар в мене, а потім я спрямувала журналістку до Миколи. Загалом хороший репортаж удався. Відео буде пізніше.
homo_feriens: (coffe)
Це, мабуть, був рекорд. Збирали знову посилки на два батальйони. Туди ж передали прапори з написаними на них побажаннями. І - квадрокоптер. Завантажили машину. Крім того, йшли до нас і йшли - ті, кого обіцяли зібрати. Одні виходять - інші вже на порозі. Троє з ремотного батальйону, вони вже вдруге; семеро - з радіорозвідки, просять не світити ніде їхні імена; далі - речі ще на п'ятьох, це вже дільничі з міського відділку, їм теж скоро від'їжджати... Приходила жінка, яка переймається за одного бійця-добровольця. Вона йому не рідня, просто знайома, а ще вона знає двоюрідну сестру іншого бійця (і я її вже знаю) - і за того теж переймається. Постійно запитує, чим ще допомогти. Пише вірші для бійців, які на фронті. Тепер обіцяла й про мене щось написати. Каже, що добро, яке я роблю, воздасться мені значно більшою мірою. Я - не знаю, намагаюся про це не думати. Збираю, телефоную, пишу звіти, хворію. Ввечері, коли все стихає, бачу в інтернеті нове фото Миколи з дружиною. Завершивши все, виходжу надвір, уже темно. Хочеться поблукати на самоті, але надто легко вдягнулася і ще не одужала. Повертаюся додому. Тут мені просто хочеться лізти на стінку. Вже зовсім пізно згадую, що навіть забула протягом дня поїсти.
homo_feriens: (головою об стінку)
Зранку шукаємо картонні коробки. Пакуємо і перепаковуємо посилки. Запитали в одному магазині, в іншому. Але щось не дуже вдалий день, бо нам дали небагато і не дуже великі, - що ж, інших немає. Усім пояснюємо, для чого ці коробки. Вирішили зайти до супермаркету АТБ - великий магазин, точно щось має бути. Зі спілкування з охоронцем і адміністратом з'ясували, що коробок вони не дають. Залишають собі. Потім здають їх на вагу. Справді, це ж важливіше, коли війна.
homo_feriens: (hryb)
А тепер - далі. Про люте пекло. Думала, що ще більше мене вивести не можна. Але ні, сука, немає межі досконалості. Що день - то подарунок. Зранку телефонує мені - посеред дзвінків тих людей, які звертаються по допомогу чи самі хочуть допомогти - дільничий. Запитання є щодо нашого збору коштів. Звернуоися от громадяни, які мають сумніви, що зібрані кошти йдуть за цільовим призначенням. Ну ок. Чекаємо на відкриття кримінального провадження.

...

29/8/14 14:33
homo_feriens: (hryb)
А мій коханий завтра одружується. До речі, мене сьогодні запитали, чи буду я на розписі.
Моє життя давно схоже на пекельний цирк.
...Ось передача. Про війну говорять у другій частині ефіру https://www.youtube.com/watch?v=OMtuc4dLBtY&feature=youtube_gdata&utm_medium=twitter&utm_source=twitterfeed
homo_feriens: (hryb)
У такий складний час дуже важлива підтримка. Дякуємо за щирий дитячий малюнок для солдатів і кошти до нашої скарбнички.
Тим часом Микола переводиться з київського госпіталя в Ірпінь. Read more... )
homo_feriens: (hryb)
Вигребли все. Стратегічний запас коштів витратили на тепловізор; віддаємо останні броніки. За щось треба купувати нові. Запал людей щодо пожертв спадає. Коштів - катастрофа як бракує.
Як я живу? - щодня приблизно однаково. У мене є Коханець. Такий маленький, чорний. Живу з ним. Вислуховую через нього прохання, пропозиції, запитання, іноді - претензії та невдоволення. Так постійно. Допомога дуже потрібна. Ну ви зрозуміли.
homo_feriens: (жовте)
Цього року День Незалежності я відзначала, як ніколи, бурхливо. Святкувати почала о 6 ранку, коли й прокинулася.
Виспатися хотілося страшенно, - але переборола всі можливі сили тяжіння. Так рано прокинулася, щоб встигнути зустрітися у госпіталі з іншими волонтерами, а потім усім разом їхати на парад на майдані Незалежності. Планувалося, що поранені, які не підтримують проведення параду й готові висловити свою позицію, вийдуть (хто може йти) у центр Києва. Або ж - щоб, як мінімум, нагадати про своє існування. Погодилися бійці з госпіталів із Києва й Ірпеня. Звісно, не всі, хто заявляв про готовність поїхати, зрештою поїхав до місця призначення. Дехто змінював свою думку. Власне, кожну думку - врахували.
Микола теж у розмові зі мною заявляв про готовність вийти на цей парад. Проте вчора були ще деякі сумні події. 9 днів по "Баті" 11 батальйону та похорон загиблого на війні Міхнюка. На 9 днів деякі бійці відпросилися з палат. Можна здогадатися, що повернулися звідти стомлені й морально виснажені. На мої дзвінки Коля не відповідав. Тепер мені здається: добре, що він не поїхав туди - натовп, тиснява, гуркіт, яскраве сонце... Для себе вирішила: хоч там як, - поїду...Read more... )
homo_feriens: (hryb)
Щось особливо складний тиждень. Понеділок почався з прощання із загиблими з 11 батальйону. У вівторок зранку говорила з сином загиблого з 72-ої бригади - та розмова ще довго мені відлунювала. Наступного дня приймали посилки, відправляли машину з продуктами, та й ще термінова робота з'явилася, а потім вечір у госпіталі з нашим Колею. Сьогодні зранку приймаю дзвінки, поки що більш-менш тихо.

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

September 2017

S M T W T F S
     12
34 5 6789
10111213 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/9/17 14:52

Expand Cut Tags

No cut tags