homo_feriens: (hryb)
Власне, продовження: http://homo-feriens.dreamwidth.org/592995.html . Хмари згущуються. Не віриться, що щось там буде, що цьому дуже завадять. Добре, що напередодні журналіст написав толкову статтю, аби якось вивести цю тему на всеукраїнський простір: http://brovary.net.ua/golovni-novyny/chy-davaty-sotky-volonteram-yakshho-zemli-ne-vystachyt-uchasnykam-bojovyh-dij/ . Деякі речі тут ну дууууже промовисті, хоч і подана лише "верхівка айсберга". Співчуваю журналісту, бо стільки тепер на нього виллється...Але нічого. Це треба було зробити.
homo_feriens: (головою об стінку)
Прийшла до київського музею-квартири Павла Тичини. Принесла від себе канцтовари - вони збирають для допомоги школярам http://vzahalinijak.livejournal.com/510673.html. Мені подякували, розпитали трошки, хто я.
Стомлена-забігана, повернулася додому. Аж тут мені телефонують. Із музею. Здивувалася. Мені працівниця сказала таке. Водночас зі мною до музею зайшов ще якийсь чоловік. Чи не зауважила я за ним нічого підозрілого. Бо після того візиту з музею пропав комп'ютер. Працівники в трансі. Я, звісно, пам'ятаю, що якийсь чоловік там був, але глянула на нього лише побіжно, особливих прикмет, на жаль, не запам'ятала. Можливо, то й не він, але хоч би зачіпка була. ... )
homo_feriens: (Default)
Хоч як би там далі склалося з грою, але ШОУ світові наші ВЖЕ показали. Найвеселіший футбол із того, що я бачила. Добре, що не поїхала у фан-зону, а вирішила спокійно подивитися вдома. Разюча відмінність між погодами у Києві та Донецьку, - ось що дивує. І взагалі, такий дощ мав іти під час гри з англійцями, - за сюжетом!:)
homo_feriens: (hryb)
Несподіване, як на мене, продовження історії. За кермом авто був художник Сергій Поярков. Щоб не переказувати усю передісторію, даю найважливіші лінки: http://journalism-ua.livejournal.com/1634783.html , окрема думка: http://gazzprom.livejournal.com/236791.html
homo_feriens: (hryb)
До перукарні прийшов привабливий клієнт. Молодий енергійний хлопець. У стильному одязі. Веселий, уміхнений, активний, приємний у спілкуванні. Його постригли, як просив, помили голову, вклали волосся. Він сказав, що гаманець залишив у машині, зараз вибіжить і принесе гроші. Не приніс.
homo_feriens: (j)
Новий рік ще не встиг розкачатися, як на мене посипалися приколи.
Люди кажуть, що для того, щоб визнати свої помилки, потрібна мужність. От зараз візьму і визнаю.
Новорічне диво №1. Надвечір 31-го розсилала привітання зі святом, яке надходить. Серед інших написала і петербурзькому українцю, лідеру гурту "Сонце-хмари" Андрію Федечку. Вже сьогодні перевіряла повідомлення, отримала відповідь і від нього. І щось мене смикнуло ще раз перечитати свої вихідні, відіслані. Коли поглянула на те, що написала Андрію, мозок повільно почав сповзати з рейок, а фейс загорівся від сорому. Усе в привітанні та побажанні було так, як і треба. Крім одного. Вітала з 1020-м роком. Писала твереза та при ясному розумі, хіба що заклопотана. Андрію, дуже сподіваюся, що ти все правильно зрозумів! Зате найоригінальніше привітання точно отримав саме з України.
Новорічне диво №2. Сьогодні, 1-го січня, їхала в гості до родича. Дорогою одержала смс-привітання від подруги - Марії (вона ж ГрафO'Маніяк). Вона бажала, щоб "кубик Рубіка у моєму житті нарешті склався". Хвилин за 15 я побачила на вулиці на стіні велике графіті з тим самим кубиком. Навіть навмисне зупинилася, щоб його сфотографувати. Ми разом вирішили, що це був знак. Тільки який...

Ще поряд був ось такий шедевр:http://picasaweb.google.com/lisova/2010#5421835296552160562
homo_feriens: (радіація-знак)
Закінчення робочого тижня. Літо. Маршрутка. Їду, дивлюся у вікно.
Поряд сідає чоловік. Років 35, максимум - 40. Волосся на голові - "під йожика", темні окуляри, волохаті руки, на шиї - золота "цепура", на ногах - чорні шльопанці. Ставить поряд із собою важкий пакет.
Я спочатку абсолютно не звертаю уваги, думаю про щось своє.
Раптом випадково, якось боковим зором, помічаю, що його погляд намертво втуплений у виріз декольте мого плаття. Причому чувак впевнений, що я нічого не помічаю, бо, по-перше, нібито не дивлюся на нього, а, по-друге, він у темних окулярах і свято вірить, що рух погляду не просікається.
Приємного мало. Та, здається, зараз хвилини 2-3 - і попуститься.
Ні.
Крізь темне скло баньки втуплені конкретно і невідривно. Але тільки-но чувак розуміє, що я якось все-таки можу помітити - явно стрьомається і різко відвертається в інший бік.
Більш дурну сцену годі вигадати.
Уся дорога займала хвилин 20, і весь цей час ось таке тривало...
Було враження, що чувак вперше бачить...
Мені скоро виходити. Він підіймається з місця на зупинку раніше, ніж виходити мені. Полегшено зітхаю - хоч не з ним разом. Звісно, могла б поставити підніжку - полетів би добряче, подумавши, що сам за щось перечепився. Та людей у салоні було чимало. Навіщо ж випадково постраждалі невинні жертви?
Пасажир бере з підлоги свій пакет і прямує до виходу. Стає коло дверей, тримаючись за поручень і чекає на зупинку. Та при цьому... озирається, аж викручуючи шию, - туди, де тільки зараз сидів, тобто у мій бік, продовжуючи тупо й безвідривно "свердлити" через "тоноване" скло. Так їде ті кілька хвилин, що лишилися, і розвертається до виходу тільки тоді, коли марштуртка вже зупиняється та відчиняються двері...
homo_feriens: (жовте)
Немає жодних ліків від стану, коли насправді зриває дах.
Часом у голову може вдарити відповідний вік, часом - весна, чи щось абсолютно незрозуміле.
З'являється те, чого ніби в тобі не мало бути.
Наївність, нереальна відкритість для світу.
Головне - що з таким підходом справді більше усього вдається. Легше. Дуже невимушено. Радісно. Тільки якщо втратиш таке сприйняття, відродити його надто важко, майже неможливо. (Хочу мінус кілька років!)
Коли йдеш і думаєш тільки про те, що хочеш у цю хвлинину. Цинічні, ті, хто діє з розрахунком, визначають наступні кроки, передбачають, які будуть перешкоди і як вони їх оминуть або прорвуться крізь них у разі чого. У стані ж відкритості просто не передбачаєш наяність самих перешкод. Навіть у голові не вкладаюється, що вони можуть виникнути. Якщо ж виникають - в упор їх не бачиш, і проходиш, як крізь прозору стіну.
Те, що пов*язано з молодістю - найчастіше здається кращим, ніж є потім. Проблеми забуваються. Веселі подвиги, божевільні вчинки - це те, що залишається як найджорожчий сувенір. Заперечити це неможливо. Це АКСІОМА.

На згадку ж про юну весну 2005-го року й про ту зустріч (знайшла вчора у своїх архівах) залишилося таке.


P.S. Може, на дах видертися?
homo_feriens: (c1)
Уже енний тиждень практики у школі...Весело.
А у шафах, що стоять у кінці класу - справжні архіви! Іноді - таке надибаєш...
Натрапила на невеличку книжечку із казочкою, написаною 2006 року дівчинкою-школяркою
(ім"я, як кажуть, з етичних міркувань, - не вказую).Авторка була на той момент класі у 5 чи 6-му...Я вважаю, це - заслуговує на увагу...Ось... ) Без коментарів...

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

July 2017

S M T W T F S
      1
23456 78
910 11 12131415
161718192021 22
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom
Page generated 24/7/17 02:28

Expand Cut Tags

No cut tags