homo_feriens: (hryb)
Власне, продовження: http://homo-feriens.dreamwidth.org/592995.html . Хмари згущуються. Не віриться, що щось там буде, що цьому дуже завадять. Добре, що напередодні журналіст написав толкову статтю, аби якось вивести цю тему на всеукраїнський простір: http://brovary.net.ua/golovni-novyny/chy-davaty-sotky-volonteram-yakshho-zemli-ne-vystachyt-uchasnykam-bojovyh-dij/ . Деякі речі тут ну дууууже промовисті, хоч і подана лише "верхівка айсберга". Співчуваю журналісту, бо стільки тепер на нього виллється...Але нічого. Це треба було зробити.
homo_feriens: (маска_)
Сьогодні понаписували дуже багато щодо рівності та різності - всі, хто тільки вмів писати. Ввечері, на самоті дивлячись на захід сонця (дивного кольору малинового варення), ловила думки, які ластівками ширяли за вікном. Так от. У кожній людині багато чого намішано. Іноді такого кричущо суперечливого, що й не чекаєш. І розібратися в собі - ось складна робота. Бо майже не знайдеш однозначних. Суперпрофесіонал - нестерпний у спілкуванні. Відповідальний на роботі, викликає захват у колег - незібраний з друзями. Сміливець і герой в одному - нікчемний і нерішучий в іншому. Надійний і сильний раптом ламається чи підставляє підніжку у критичній ситуації. Таке не завжди передбачиш і поясниш "чому". Скільки "людей" живе в одному. І як мало хто розібрався сам зі всим своїм "народом"...
homo_feriens: (радіація-знак)
Ще нічних думок. Знала ж, знала завчасно, що так і буде. До того і йшло. Тепер усе вивертають і ставлять догори дригом. Беручись за волонтерство на початку війни, робила це, "бо треба". Долучалися до цього й інші люди. Мотивація від початку була різна. Тепер уже цілий список тих, хто не соромлячись стає у чергу - у списку разом із воїнами. Безкорисливість волонтерства накривається. Чи мідним тазиком, чи ще чим. У списках "почесних волонтерів", які мають одержати землю - люди з посадами при адміністраціях чи всяких навколовладних. Водій-охоронець мера - святе діло. А що ж - їздив, возив. Фоткався. Повертався. Тренажерна зала, сауна, понти й плітки на "неугодних меру" (колишньому, перефарбованому регіоналу, щоб ніхто не сумнівався). Тепер теж у списочку... Придумали відмовку: то ж координаційна рада так вирішила, це ж хлопці самі вирішили так проголосувати. Віддячити за допомогу хотіли. Ми ж самі тут ні до чого. Угу. Віддячити. Відмовитись від подяки - релігія не дозволяє. Як не дозволяє і підписати контракт, щоб уже без питань бути у тому списку, поряд з бойовими. Але навіщо ж...На намагання присоромити - огризаються. Ну звісно ж. Як інакше. Та й уже все вирішено практично. Хіба на сесії ще інакше проголосують, але навряд. Бо знову крики почнуться: "Не поважають!". В інтернеті ще трохи хитаються, та вже затихають, "срачі". "Десерти" вже розподілені. Але знову обурюватимемось на депутатів, президента, суддів, кумівство і хабарництво, водночас самі виділяючи "своїх" і "чужих". Знову хтось образиться, не впізнавши своє віддеркалення.
homo_feriens: (coffe)
Ніч у вихідні. Тільки в цей час я й доходжу до писанини тут. Інакше наразі ніяк не виходить. Думаю багато, зафіксувати думки - часу не маю. Цікаво було б, чи хто написав би бодай оповідання з моїми реальними сюжетами. Бо сама - не знаю, коли до того дійду. Або робота, або втома. Або ще лікування. Сьогодні ввечері повернулася до незакінченого колись вишивання. У мене є незакінчене: картини, рушники. Вірші не пишуться вже дуже давно. Хоч цього тижня - промайнув. Один.
homo_feriens: (coffe)
Захотілося повернутися. Знову щось писатиму і тут, коли знаходитиму час.
Хоч як дивно, іноді я мала ностальгію за 2014-м роком. Дивно справді. Та ось деякі життєві події вийшли на коло. На дивне коло. Відчуття дежавю. Хай буде під шумок і повернення сюди.
homo_feriens: (?)
Кочує мій номер мобільного...Хто вже тільки не телефонував. Хворію, не можу дозволити собі тієї активності, яка була досі. І тут телефонує чоловік, який просить за свого вихованця. Вихованець - в АТО. Тих речей, що просить, немає. Але, кажу, будуть, пізніше, щойно замовили, чекаємо, коли одержимо те замовлення. Чоловік дуже просив. Потім каже:"Я сувенірною продукцією займаюся. Приїду - подарую Вам гарну шкатулку, щоб Ви мені більше уваги приділили". Ох, починається. Ну не можна ж мене купити. І якщо чогось просто зараз немає - то цього немає. Для всіх. Мені ж не шкода. Всім допомагаю однаково. "Не треба, - кажу, - мені нічого. Буде. Пізніше". Пізніше.
homo_feriens: (coffe)
Где-то там далеко, где кончается дым,
Где не должен никто умирать молодым,
Там горелой землей не пропахли ветра,
Там кончается смерть, там кончается страх.
(с)

Останній тиждень-два всі як змовилися. Часто бійці, яким допомагаю, запитують, чи я заміжня. Дивуються, як у "такому віці" можна бути самій, "вже пора". Деякі речі людям складно пояснити. Щось пояснити - неможливо. Ще запитання:"Чому на фотках така сумна?". Це частіше втома-вбитість, ніж сум. Іноді це навіть краще, ніж вересклива, нещира веселуха. Та все менше хочеться комусь щось пояснювати.
Зранку мене розбудив своїм дзвінком контужений боєць. Потім вибачався. Казав, щоб мій чоловік, не реагував, не ображався, бо він - контужений, божевільний...Угу, жінка без чоловіка - навіть не припускається, навіть не розглядається. Навіть у найбільш контужених.
Потім була на стрільбах. Трохи постріляла по мішенях...Потім...Потім допомагала завантажувати машину. Машину - у східному напрямку. Допомагала Миколі. Він тепер їде туди як волонтер. Ще він тепер інструктує інших. І балотується до місцевої ради. Каже, спить по 3-4 години, часу вільного майже не має...Розумію. Я теж мрію відпочити. Але Микола каже, що всі відпочинемо - на тому світі.
На машині мене підвозили додому. Микола чомусь запитав, чи піду я на марш 14 жовтня. Сказала, що не знаю, але дуже хочу потрапити. Він теж хоче, але не знає, чи встигне повернутися з поїздки до того часу...Я глянула на його руки, мимоволі почала розглядати. Він був без обручки. Не знаю, чому так. Мене висадили на зупинці біля мого будинку. Микола сказав, що дуже сподівається, що ми скоро побачимося.
homo_feriens: (hryb)
Багато комарів на природі. Надсилаю посилку з різним - від комарів. Потім говоримо з Іваном (познайомилися ще на пост-майдані). Прошу пізніше повідомити, що саме допомогло найкраще. "А якщо помазати всим разом?" - "Тоді, мабуть, всі комарі точно виздихають. І сепари теж".
Сьогодні їздила до київського госпіталя - до Сашка. Він служив у Севастополі, лишився вірним Україні, тепер постійно прагне на війну. Трохи розповіла йому про свої недільні тренування. Він каже, що головне, щоб подобалося, не змушувати себе, не робити щось через силу. От йому, коли він одержував водійські права, справді подобалося - тоді всі правила досконало вивчив, навіть сперечався з екзаменаторами, які прагнули "завалити", видно, хотіли грошей. Кажу, що подобається - не те слово. Справді бракує слів, тому я використовую свою сяку-таку акторську майстерність. Зустріч коротка. Хлопців відвозять із госпіталя на якийсь концерт. Теж потрібно...
homo_feriens: (hryb)
Такий стиль життя - точніше ідеї для такого стилю життя - можуть народжуватися лише у схибленій голові. Денно й нощно проекти з волонтерства, постійно на телефоні. До всього - вже кілька місяців тренуюся у батальйоні територіальної оборони. Нині повернулася саме з такого гарячого тренування. Закинула в прання мокрі після фізнавантажень речі, помилася... А ще мене не відпускає творче минуле, так би мовити. Вже давно нічого не пишу. Навіть намагалася з'їхати з головування у літературно-мистецькому об'єднанні. Але цього року в об'єднання - ювілей. Який, знову ж, лягає на мої плечі. Аби пережити, витримати травень, увійти в літо хоч із якимось полегшенням. Із посиланням усього зайвого. З намагання пожити-з-собою і пожити-для-себе. Чомусь здається, що витримаю важкий травень - а влітку стане легше.
homo_feriens: (hryb)
Хотіли зібратися, створити нарешті організацію для теперішніх ветеранів, щоб їм спільно легше було відстоювати свої права...З лідером все ніяк не могли визначитися. Домовилися про наступні збори. Він виступав дуже розуміно й розважливо, його хотіли поставити головою...Визначалися. Потім понад тиждень йому не могли дотелефонуватися. Побратими відповідали якось неохоче. Тепер він у психіатричному відділенні, забрали просто з частини. Як і що було - про деталі ніхто не говорить. Його телефон не відповідає. Мені знову дуже шкода.
homo_feriens: (hryb)
До мене звернувся військовий. Він невдовзі мав виїжджати. Записала потреби. Запитала ім'я-прізвище. І лише коли він назвався, впізнала. Намагалися зустрічатися. Так, одна назва - кілька прогулянок по алеях і далі не пішло. Відтоді минуло 9 років. Він мене так і не впізнав, а я не спалилася. Тепер він на війні. Зі мною час від часу спілкується його дружина - просить що-небудь передати посилкою. Завжди дуже дякує, що комусь небайдуже, хтось намагається допомогти.
Одного разу до мене прийшла дружина добровольця, якого треба було допомогти спорядити на фронт. Коли дійшло до запису прізвища бійця, я перепитала ім'я - з'ясувалося, це мій однокласник. Йому теж передаємо посилки. Хто знав у шкільні роки, що так буде.
homo_feriens: (головою об стінку)
Не маю часу багато писати. Потреб - ось чого - справді багато. Теплі речі - то навіть півбіди. Каски, броніки, оптика - ось що коштує реальних грошей. Попросили бінокль із дальноміром недавно... Ще кілька касок би. Список серйозний. Захист - найперше і найважливіше. Незабаром будуть поїздки до Дебальцева й Волновахи. Хлопці, які поки що тут на ротації, намагаються створити свою незалежну громадську організацію, аби разом краще захищати свої права.
Картка для пожертв 5168 7423 2510 6460
homo_feriens: (герой-рятівник)
Субота. Ранній ранок. Десь 6-та..Дзвінок. "Алло! Проїжджаю таке-то місто..". Щось невиразно відповідаю, язик не слухається, добре, мовляв. Перевертаюся на інший бік. За деякий час. "Я вже у цьому місті. Під'їджаю."-"Добре". Ні, спати вже не можна. Довбуся на кухні зі сніданком. "Я вже зустрівся з хлопцями! Усе віддав! Скоро буду їхати назад".-"Слава Богу! Привіт їм переказуйте! Хорошої дороги назад!". Збираюся в гості. У мене ж аж половинка вихідного є! Знову дзвінок. Тепер уже новий підопічний. Дуже задоволений і дуже дякує. Розповідає, що "пофоткалися з дядьком Андрієм" (водієм). І далі: "У мене тепер є захист. А от переживаю за своїх хлопців... Ви розумієте..Вони сьогодні поговорили зі своїми місцевими депутатами...Попросили про допомогу. А їхні місцеві депутати, розумієте.." - вигук здалеку:"Підараси!" - "Та помовч ти!..Вибачте. Так от. Якщо у вас є така можливість - три каски хлопцям..Якщо можна..". Кажу про дефіцитність таких речей і про те, що, звісно ж, матимемо на увазі, знатимемо, що потребуєте. Сміх і гріх. І квадратна голова.
homo_feriens: (pic#7956795)
Думалося. Про те, що тих, хто турбується, залишається поряд, допомагає, майже ніколи не обирають. Тобто - вони хай це роблять, допомагають, але надалі - ті, кому допомогли - залишаться з іншими: які виставлять список претензій, виїдатимуть мозок, мало чим допомагатимуть, а для себе вимагатимуть виняткової уваги та всілякої іншої віддачі. Не доведи Боже бути "хорошим", одним словом. Якщо тебе раптом записали у список "хороших" - із цим треба щось робити якнайшвидше, бо це як тавро "безнадійного". Звісно, допомога не надається з надією, що скажуть спасибі, чимось віддячать, колись згадають, щось дадуть натомість... Одначе - простежується тенденція. Ось про таке думалося.
-
Зайшла на сторінку Вані. Ця сторінка була вся списана посланнями від однієї дівчини. Тепер - ані цих послань, ані тієї дівчини у нього в друзях...Ваня прийде - порядок наведе.
_
А я сьогодні їздила на могилу двоюрідного прадіда. Воїна, який прожив 90 років.
homo_feriens: (жовте)
Про благодійний ярмарок у Броварах. Ідею запозичили з Києва, де такий ярмарок-пікнік провели на Пейзажній алеї. Подумали: а чому б нам не спробувати? Було багато вагань, побоювань, але - готувалися. Стислі терміни. На підготовку не мали навіть тижня. Не дуже вірили в успіх, але інших шляхів поповнення майже порожньої скарбнички допомоги військовим - не бачили. Телефонували, писали в інтернеті, роздавали листівки. Запрошували підприємців, рестораторів, кухарів, звичайних любителів готувати смакоту або власноруч створювати сувеніри. Паралельно готували машину на Схід... Запрошувала хлопців, які перебувають тут...
Ярмарок перевершив очікування. Розпродали майже всі сувеніри та смакоту. Допомагати в організації ярмарку та спілкуватися з громадянами прийшли Микола Смірнов, Євген Махревич (11 батальйон), Володимир Кузнецов (25 батальйон). Не віриться, що дехто з них за кілька днів може знову від`їхати...
Був кумедний випадок. Повз нас проходила сім`я. Батько, який ніс велосипед своєї дитини, сама дитина, і мама. Батько сказав нам, що тут біля ярмарку вештається гнида з колорадською стрічкою. Ми, не вірячи своїм очам, роззирнулися. Справді, неподалік сиділи дві особи бомжуватого вигляду, в однієї з цих осіб була пов`язана на грудях георгіївська стрічка. Коля і Женя пішли до цих "тіл". Женя різким рухом зірвав із "тіла" стрічку, щось різко сказав і кинув стрічку у смітник. Цікаво, що ті особи не опиралися і не обурювалися. Ми дивувалися потім, що такі камікадзе є у нашому місті.
Загалом день був позитивний, золотоосінній - з погодою надзвичайно пощастило!
Ярмарок завершився. Ми зсунули столи та просто на площі почали рахували гроші з усіх скиньок. Люди з подивом дивилися на нас. Вторгували - ніхто не чекав - 26,5 тисяч гривень! Це перемога. Скільки всього тепер купимо для хлопців!
По офіційній частині - найвеселіше. На зсунутих столах, просто на центральному майдані - майдані Свободи - ми розпочали пікнік, запросивши всіх, хто міг та хотів залишитися. За знайомство і співпрацю. Тепер перехожі дивилися на нас з іще більшим подивом. Такого не було ще ніколи в історії міста. Усе буває вперше. Як я зауважила - влаштували Майдан у найкращому розумінні цього слова. Весело й душевно. Втома і задоволення.
Ярмарок приїжджав знімати телеканал БТБ. Брали коментар в мене, а потім я спрямувала журналістку до Миколи. Загалом хороший репортаж удався. Відео буде пізніше.
homo_feriens: (coffe)
Готувалася до ярмарку. Втомилася. Заснула. Наснився дивний сон. Іван. Він пішов на фронт - і я втратила з ним зв`язок. Я думала, що, можливо, він і не хоче більше зі мною спілкуватися - ну і нехай. Познайомилися ми в березні на Майдані. Він після операції на оці, в яке влучила куля (не бойова), та двох контузій продожував жити в наметі. Я приходила, допомагала. Потім, влітку, приїжджала до нього - в Кам`янець-Подільський. Далі - обірвалося...Від чужих людей дізналася, що він на полігоні, готується їхати на фронт. І все. І тут - сниться. Дивний сон. Ніби Іван босий, і ступні такі - ніби постійно босий ходить по чорній землі. Я чомусь масажую йому ступні, не відчуваючи навіть трохи якоїсь гидливості. Цікаво, що в реалі хлопця босим не бачила. Зранку чищу зуби та гадаю: до чого б це все? Read more... )
homo_feriens: (hryb)
Дали мені телефон десантника. Мовляв, йому треба берці такого-то розміру (їх відразу знайшли - були в нас), а ще розпитай, що крім цього треба. Говоримо. Справді треба, бо ті, які на ньому, майже розлізлися. Запитую, що треба ще. Він - навіть незручно про таке запитувати, але якщо можна...У паузі я уявляю 500 варіантів, про що ж може бути незручно просити. Води. Питної води в бутлях. Якщо можна. Бо з цим трохи проблеми - з чистою водою. А, вода, ну звісно ж, привеземо.
Микола. Приходив учора. Посиділи, попили кави. Він не позбавляє мене задоволення варити йому каву. Список речей, які йому потрібні, є, все на контролі. Проходитиме медкомісію. Вірить, що проблем не буде і зможе повернутися до своїх. Попрощалися-поцілувалися-до-зв'язку. Час на збори ще є. Аж тут відкриваю Інтернет, соцмережі. Звідти вихлюпується нестримна хвиля. Спочатку від однієї людини, потім там десятки перепостів, потім ще один оригінальний пост, ще більш панічний, і коментарі-коментарі - це лише те, що я встигла побачити. Фото пораненого Миколи - цей боєць мало не загинув, знову збирається на війну, в нього нічого-нічого немає, але ми можемо гуртом його зібрати! У нас всього кілька днів! Боєць начебто нікому не потрібний, аж нічим не забезпечений і запросто може піти воювати в одних трусах. У мене повільно викочуються оченята. Просто на стіл переді мною. І всі ж його близькі друзі, і всі ж його двісті год знають...І хто тоді я? - невідомо. Але як виглядаю у цьому всьому світлі я - зрозуміло чудово. Микола, думаю собі, не міг бути автором такої істерики, бо він не такий, і взагалі - навіщо...І що робити з неймовірною кількістю репостів. Знайшла авторку одного з оригінальних повідомлень. Ну так, її багато хто знає як волонтера, там склад є, але...Пишу їй, що так і так, з цим бійцем взагалі ніяких проблем. Він їй телефонував, вона знає його особисто - тому й взялася допомогти. Пояснила, що проблеми насправді немає, тому, може, допомогти іншим бійцям, якими справді ніхто не опікується. Ну, таке. Тут ще один пост - мій друг, іде, нічого не має, ай, ай, піде в одних трусах...
Я вже більше нікому нічого не писала. Зателефонувала Миколі. Він був вражений. Нічого не підозрював про таке емоційно-бабське інтернет-цунамі. Сказав, що поговорить про це. Адже насправді він лише запитав - чи є КАРЕМАТ і СПАЛЬНИК у разі чого. А ті в неті почали шукати вже й бронік, і все підряд. Ми з Колею порозумілися. Запросила його прийти на благодійний ярмарок у суботу.
А для всіх - перевіряйте інформацію по бійцях з інтернету.
homo_feriens: (coffe)
Знову приходив Микола. Попри свої рани, готується їхати вдруге. Разом склали список потреб. Я на повному серйозі записала крім іншого танк і установки РПГ. Говорили й про місцеву владу, яка швидко перефарбувалася і тепер буде задобрювати "атошників". В усякому разі, я почула від Колі те, що мені дуже хотілося знати: від бійців (принаймні від нього) індульгенції немає, попередні "заслуги" не забуті. Запам'ятала це. Сподіваюся, так буде.
homo_feriens: (?)
Згадала, що є ще якесь мирне життя. У місті розпочало ще один сезон літературно-мистецьке об'єднання, до якого я належу. Сьогодні навіть прийшла нова людина - з чудовими віршами, з іскрою всередині. Дуже радію. Дізналася, що є люди, які непомітно стежать за моїм життям, поділяють мій біль, співчувають, знають не лише про моє громадське, а й особисте. Усім вдячна. Якось з усім впораюся. Часу б мені більше.

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

September 2017

S M T W T F S
     12
34 5 6789
10111213 141516
17181920212223
24252627282930

Syndicate

RSS Atom
Page generated 20/9/17 14:52

Expand Cut Tags

No cut tags