homo_feriens: (?)
Кочує мій номер мобільного...Хто вже тільки не телефонував. Хворію, не можу дозволити собі тієї активності, яка була досі. І тут телефонує чоловік, який просить за свого вихованця. Вихованець - в АТО. Тих речей, що просить, немає. Але, кажу, будуть, пізніше, щойно замовили, чекаємо, коли одержимо те замовлення. Чоловік дуже просив. Потім каже:"Я сувенірною продукцією займаюся. Приїду - подарую Вам гарну шкатулку, щоб Ви мені більше уваги приділили". Ох, починається. Ну не можна ж мене купити. І якщо чогось просто зараз немає - то цього немає. Для всіх. Мені ж не шкода. Всім допомагаю однаково. "Не треба, - кажу, - мені нічого. Буде. Пізніше". Пізніше.
homo_feriens: (pic#7956795)
Намагаюся порадувати хлопців, як можу: тих, хто вже на передовій, хто збирається туди їхати, хто приїздить у відпустку чи на ротацію. На всіх мене не вистачить. Але ж є просто слова, просто дзвінки, малюнки від дітей, листи, щось можна надіслати, про щось розповісти. Тішаться. GPS-навігатору. І теплим двостороннім балаклавам. Я називаю їх "дві погоди". Знахідка. Сіра, а треба - вивернув - біла. І навпаки. Діти частіше тепер малюють снігурів. На Новий рік (уже завтра?!) чекаю на шквал дзвінків. Мабуть, буде більше, ніж на день волонтера. Не хизуюся, просто констатую. Так буде незалежно від мого бажання. Той, кого все ще кохаю, теж уже поїхав. Раніше хвилювали назви Карачун, Дебальцеве...Тепер - Чонгар. Він, звісно, хвилював і раніше. Якась енергія у назві. Разом із таємницею. І звук - чи то пострілу, чи шкрябання заліза, чи важкої техніки, що заводиться, виїжджає з гаража...А, якісь підсумки року треба підбити? Не знаю. Не буду. Працювати треба. І чекатиму звісточок із засніжених блокпостів. І сама писатиму. Перемоги і миру.
homo_feriens: (жовте)
Три години на спеці прочекали під будівлею суду. (Ще кілька днів тому роздумувала, що я особисто робитиму, якщо вирішать засудити "на повну катушку"). Час засідання просто тягнули, "маринували". Деякі перехожі не вірили, що комусь із людей під будівлею є до цієї історії діло і що хтось прийшов туди просто так. Під час засідання на вулицю просочилася чутка, що усім трьом хочуть...продовжити запобіжний захід (домашній арешт) до...якогось там числа листопада. У мене чи від спеки, від того, що не їла ще з минулої доби, чи від легкого хвилювання підкошувалися ноги. Добре, що друзі принесли водички.
...... )
homo_feriens: (coffe)
Випадіння зі звичного потоку інформації дало змогу розкрити нові таланти. Розповідали мені про жінку, яка кілька років тому зі своєю юною білявою донькою іздила - от не згадаю вже - чи до Єгипту, чи до Туреччини. "Покоївкою" там працював тамтешній чоловік, який млів від білявих світлошкірих жінок. Постійно робив дівчині компліменти. А постіль її щодня вкладав особливим макаром: то викладе з постільної білизни лебедя, то троянду...Думаю: чим я гірша від "покоївка"? Щодня застеляла постіль то лебедем, то равликом, то українським тризубом. Щоправда, повернувшись до готелю ввечері, бачила безжально розрівняну білу площину.......... )
homo_feriens: (hryb)
* Аби щоразу не мучитися із викреслюванням когось із серця, краще відразу викреслити серце із себе

* Новий травневий коктейль: кава з тополиним пухом