(no subject)
Учора хотіла драйву. Яскравості. Чогось дружнього. І щоб емоції були сильні.
Натрапила на спокійний пофігізм.
Зацикленість... Це переходить у нудність. І зацикленість на будь-чому не є добре.
Ще раз пересвідчилася у дивній легковірності деяких чоловіків. Хоча це має пояснення. Людині можна сказати будь-що, і вона відразу в це повірить. Перевіряти, чи так воно насправді - й не подумає. Тому що просто ліньки.
Хотілося салюту, феєрверку. Якось розхитати-розгойдати. Натомість - непробивна відстороненіть. Зрештою почала говорити що завгодно, що тільки спаде на думку, просто назло...Щоб вибити іскру, якось запалити. Шокувати, може, чи "роздраконити". Натомість - глуха оборона. Примирливе - добре, не буду сперечатися, добре, не буду тебе переконувати в іншому, добре, думка абсурдна, але вона має право на існування. Спроби розбурхування ковталися...
Справді могла бути не зовісм в адекваті - ще дуже хвора, з температурою, з кашлем, якмий задовбує, з головним болем. Визнаю. Може, була аж занадто різка. Перегинала палицю. Надто налаштувалася на хвилю провокації й мене понесло. В принципі, так... Треба було частіше погоджуватися, а десь і змовчувати. Чоловіки, зрештою, люблять, коли з ними погоджуються, визнають їхню правоту... І треба було поступитися. Перестати віднікуватися. Згодитися. Потім справді пожалкувала про це... Тільки одна проблемка. Щось підказує, що пристрасний запал так і не з*явився б (судячи з такої згаслості та байдужості). Що було б сіро, мляво... Тільки не це. Я ж хочу, щоб розривало серце і душу:)
А от тепер думається, віриться, що колись ми усе ж таки справді порозуміємося. Просто не може бути, щоб так не було!..:)
Якось по-чудернацьки. Сьогодні з самого ранку відчуваю якесь солодке розмлоєння. Може бути, що це так одужую. Бо прогрес справді є.
Сподіваюся, що все-таки все буде добре. Ну, перемелеться всяка фігня, і світ захопить шалена хвиля:) Все, досить стомливої філософії.
___________________________________ _ _ _ _
Сни кольорові і думи до рання.
Переживаєш, як все сі стане.
Нащо гадати? Воно буде ясно,
Коли в черговий раз зорі погаснуть.
Звідки нам знати,
Що нас чекає?
І що чекати,
Коли кохання між нами нема-є?
(с)
Натрапила на спокійний пофігізм.
Зацикленість... Це переходить у нудність. І зацикленість на будь-чому не є добре.
Ще раз пересвідчилася у дивній легковірності деяких чоловіків. Хоча це має пояснення. Людині можна сказати будь-що, і вона відразу в це повірить. Перевіряти, чи так воно насправді - й не подумає. Тому що просто ліньки.
Хотілося салюту, феєрверку. Якось розхитати-розгойдати. Натомість - непробивна відстороненіть. Зрештою почала говорити що завгодно, що тільки спаде на думку, просто назло...Щоб вибити іскру, якось запалити. Шокувати, може, чи "роздраконити". Натомість - глуха оборона. Примирливе - добре, не буду сперечатися, добре, не буду тебе переконувати в іншому, добре, думка абсурдна, але вона має право на існування. Спроби розбурхування ковталися...
Справді могла бути не зовісм в адекваті - ще дуже хвора, з температурою, з кашлем, якмий задовбує, з головним болем. Визнаю. Може, була аж занадто різка. Перегинала палицю. Надто налаштувалася на хвилю провокації й мене понесло. В принципі, так... Треба було частіше погоджуватися, а десь і змовчувати. Чоловіки, зрештою, люблять, коли з ними погоджуються, визнають їхню правоту... І треба було поступитися. Перестати віднікуватися. Згодитися. Потім справді пожалкувала про це... Тільки одна проблемка. Щось підказує, що пристрасний запал так і не з*явився б (судячи з такої згаслості та байдужості). Що було б сіро, мляво... Тільки не це. Я ж хочу, щоб розривало серце і душу:)
А от тепер думається, віриться, що колись ми усе ж таки справді порозуміємося. Просто не може бути, щоб так не було!..:)
Якось по-чудернацьки. Сьогодні з самого ранку відчуваю якесь солодке розмлоєння. Може бути, що це так одужую. Бо прогрес справді є.
Сподіваюся, що все-таки все буде добре. Ну, перемелеться всяка фігня, і світ захопить шалена хвиля:) Все, досить стомливої філософії.
___________________________________ _ _ _ _
Сни кольорові і думи до рання.
Переживаєш, як все сі стане.
Нащо гадати? Воно буде ясно,
Коли в черговий раз зорі погаснуть.
Звідки нам знати,
Що нас чекає?
І що чекати,
Коли кохання між нами нема-є?
(с)