homo_feriens: (hryb)
Ще одна "миска" моїх роздумів (що нависли важкими хмарами). Кажуть, в Україні люди бідні, що-робити-куди-податися.
Read more... )
homo_feriens: (радіація-знак)
Тут тихо.Ніхто нікуди вже не поспішає.
Довелося, було, побути екскурсоводом на Байковому кладовищі. Знаю про нього небагато. Але можу розповісти людям ключові моменти і щось головне показати. На самоті тут теж непогано. Могили видатних і простих людей. Старовинні родинні склепи. Нічого безликого, в усього - своя історія.
Як пройти далі, трохи у гущавину, чимало занедбаних і старезних могил. Таблички на хрестах давно стерлися, хрести напівзгнили, деякі й зовсім уже на хрести не схожі.Одна могила взагалі просіла...Шкода їх чомусь. А ще сумно за живих, які додумуються старі покинуті могили лагодити під смітник.
Відвідання цього кладовища не уявляю без провідування могили Стуса. Вона зараз завалена квітами. Нещодаввно ж були роковини по смерті. Здійнявся вітер, і лампадка довго не розпалювалася. Усе більше сутеніло. Багатоповерхівки вдалині.Більшає світла в оселях. Темні пам'ятники та хрести контрастують із золотим мерехтінням електирики. Там у своїх комірках метушаться люди. Звідси це здається особливо смішним. Такий собі мурашник, який має про себе надто високу думку. І - поряд - спокій. Не вистачало тільки повного місяця і виття собак, які лише для годиться погавкали здалеку та знову вклалися дрімати.
Зовсім темно. Назад. Повз колумбарій і крематорій. Раптом дорогою, круто розвертаючись, несеться мікроавтобус, мало не зачепивши мене на ходу. Вголос вилаялася: чого ж так ганяти, та ще й на кладовищі?! Машина різко гальмує навпроти дверей крематорію. То це ж нового "клієнта" привезли! Кілька молодиків поспішно виймають щось (зрозуміло, що), відкривши задні дверцята. Життя (життя?..) тут кипить і вдень, і вночі. І навіть з вітерцем. Останній атракціон дорогою до останнього притулку.
homo_feriens: (герой-рятівник)
Учора мій настрій, напевне, можна було "прочитати" по мені. Навіть людині, яка мене ледь знає...
Він почав розповідати про себе. Я почула про роботу спецслужб та її особливості, а також про згубність самоїдства... Він казав, що багато разів бачив смерть, тому тепер, коли настають труднощі, просто згадує, що було колись у сто разів гірше, і думає: а, так зараз у мене просто дрібниці, переживу...Найголовніше - каже - вміти відмежуватися від ситуації під певну маску, але при цьому усе тримати під контролем. От, каже, можуть бути неприємності на роботі чи ще десь.Але ти повертаєшся додому - і відволікаєшся. А іноді буває так, що ти постійно у чомусь.Найжахливіше, що від цього нікуди не подінешся,не підеш, не поїдеш,не кинеш цього...
Далі розповідав, як на початку 90-х років їздив до Чечні.Там війна.Там смерть день і ніч була поряд.Тоді він багато молився."Поряд моляться чеченці по-своєму,а я -тут же- хрещуся по-православному...Я їм кажу:у нас - Ісус Христос, вони мені: о, це як нас - пророк Магомед.А я відповідаю:у нас свої пророки,у вас - свої, але Бог - для всіх один...І тут немає проблеми.Вони з повагою ставляться до людей інших вір - до тих, хто справді вірить...А у них же вмерти за віру - найбільший подвиг", - розповідає...
...Ще казав,що головне - не перетравлювати у собі весь негативний досвід,не згадувати постійно те, що було.Тобто це - минуле,але десь окремо,і коли про це не думаєш - цього наче і немає.Починаєш згадувати -все.От він так само нещодавно згадував війну,думав багато, і - ніч була безсонною і мученицькою.
"Я за гороскопом - Скорпіон.Це найсильніший і найскладніший знак зодіаку. Але він постійно сам себе "жалить",сам себе руйнує...У Скорпіонів дуже непростий характер.Постійно люблять балансувати на межі життя та смерті...", - пояснює мені. "Знаю, -кажу. - В мене брат - Скорпіон..."
Він ще довго ділився зі мною досвідом переживання труднощів та історіями із життя. Хоча про мене саму не дізнався майже нічого.
П.С. Тепер мене ще більше дратує сопливість та нестриманість багатьох молодих людей...Смішно, коли дехто називає найбільшою "карою небесною" поїздки у громадському транспорті...