homo_feriens | Люди похилого віку...

Спочатку, якщо чесно, хотіла назвати пост "Старі люди". Але, подумавши про тему, вирішила написати трохи м*якше...

Іноді ловлю себе на думці, що досить двояко ставлюся до людей "у віці".Мабуть, тому, що вони й насправді різні. Одні, досягнувши пенсійного віку, часом стають якимись мало не навіженими, впадають у маразм, зациклюються на одній і тій самій темі або на безкінечних спогадах про молодість, коли було "краще". Інші - і мені дуже приємно спілкуватися з цією категорією, усе життя мають якесь зацікавлення, чи "справу життя", багато знають, накопичують досвід, збирають величезні бібліотеки, пишуть вірші, подорожують, і завжди - йдуть у ногу з часом, тому й із молодими можуть спілкуватися на рівних. У похилому віці інтуїція або зовсім згасає, або фантастично розвивається. Сивий дідуган може за кілометр відчути іншу людину, за один погляд зрозуміти все про неї, "зчитати" зі співрозмовника думки, наміри і т.д. І це, певне, супер. Бо людина стає майже отим казковим мудрецем, який говорить афоризмами, передбачає долю, має якісь над-знання...
Може, я зараз перебільшую ситуацію. Але мені здалося, що тільки-но я познайомилася з такою людиною...
Президент великої корпорації, американець, сивий, розсудливий чоловік. Я лише поставила йому кілька запитань по справі. Хоча, крім мене, його чимало розпитували й інші...Але після розмови він саме мені потис руку, дав свою візитівку.І сказав:"У вас буде хороше майбутнє. Не їдьте, залишайтеся в Україні". Ось таке побажання. Чому саме це і чому саме мені...Є речі, які навіть не просто плануєш, а напівплануєш, чи ставиш під великий знак запитання, нікому нічого не говориш, бо носиш думки тільки у собі. І обдумуєш. І зважуєш. Але ще нічого не вирішуєш. А тут - незнайома людина говорить такі речі. Ну що ж, спишемо це на банальне співпадіння:)) Побудемо трошки циніками))Бо які ж казкові мудреці у 21-му столітті, га?;))))