(no subject)

- Ніхто мене не любить так, як ти. Всі інші мене не люблять менше.

До 8 березня

Не скажу, що обожнюю це свято - до нього все більше людей ставляться неоднозначно.

Сьогодні на роботі мені презентували книжку "100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки" та солоденьке. Дуже вдячна їм. Я впевнена, що це було зроблено від щирого серця. А не так, як іноді воно буває...

...Моє особисте ставлення до 8 березня: це свято багато в чому виховує лицемірство. Починається все ще зі шкільних літ. Хлопці можуть не терпіти дівчат-однокласниць, але на 8 березня мають для них постаратися - подарувати щось - навіть зціпивши зуби!
Насправді ж їм усе це нафіг не треба. Вони б зроду-віку нікого б не вітали. А якщо й вітали б, то усі разом - лише одну - обрану - дівчинку, у яку всі, за звичайним для багатьох чоловіків стадним інстинктом, дружно закохалися ще з першого класу. Але є "обязаловка".А це річ страхітлива. Пацани мусять видумувати - що б таке купити, які б слова із себе вичавити, вітаючи дівчину, від якої насправді ригати хочеш! Отак і культивуються погані риси...
Особисто мені у житті не дарували квітів. Ніхто. Ніколи.
Я не враховую оті примусові заходи у школі, коли хтось щось мав із себе видушувати. За власним бажанням вони б цього ніколи не зробили. А от від душі - ніхто не дарував. Не жаліюся, а констатую.
В універі я потрапила до групи з лише одним представником чоловічої статі.Син досить небідного батька.Якось на 8 березня він подарував кожній з дівчат-одногрупниць по гвоздиці та шоколадці, іншого разу - по коробці цукерок ("Вечірній Київ" чи щось типу цього). Його тоді ми всі жаліли - і дякували...

Тепер я перевелася на заочне. Спільних студентських свят немає. А от колектив у мене - чоловічий.

Але мені радісніше не від того, що буде формальне свято - 8 березня на календарі, а від того, що вихідний і весна.