Дитя Чорнобиля

Трохи відпочивши і, що тут приховувати, поспавши... Цей тиждень вимотував багатьма подіями і переживаннями. До всього я взяла на себе організацію громадського відзначення ювілею - 200-річчя - Тараса Шевченка у місті. Не зважала на те, чи будуть якісь офіційні урочистості, чи ні (тим паче, що одержати якусь інформацію у міському відділі культури навіть журналістам було складно). Головне - не перетинатися з ними у часі. ( Read more... )

Вітаю зі святом Покрови. Хай буде менше тяжкого і більше світлого.
Тим часом я дозріла до того, щоб спробувати вишити ікону - Покрови. Це справді нелегко, особливо сам лик. Загалом усе майже готове.( Read more... )

Те, що день 14 лютого - це рай для продавців мішури, заперечувати не буду. Заздалегідь попрошу мене не вітати. І ще кілька слів до теми.( ... )

Кажуть, 2008-го року, який ось нещодавно минув, в Україні зареєстрували рекорд народжуваності. Минулого року справді ДУЖЕ БАГАТО людей, яких я знаю, стали батьками.
Перед самими святами,25 грудня народила хлопчика й моя подруга, з якою з 1 класу разом:) До Нового року їх саме виписали. Нічого так собі й чоловіку подарунок зробила. По-моєму, це найкраще, що може бути. :)
Вона розповідала, що у пологому будинку навіть не вистачало місць. Тому перед Новим роком старалися виписати додому всіх, кого можна було))

Це я до чого...)) Якщо у стількох знайомих народилася малеча, то, заходячи до них у гості, треба приносити і відповідні подарунки...
Зайду...))

П.С.У жж останнім часом з"являтимусь дуже рідко. Тільки коли пробігатиму повз))
Далі ще багато свят і багато роботи...))

Ранок почався весело. Колеги принесли серпантин і "дощики" та прикрашали нашу кімнату. Правильно, настрій створюється заздалегідь. Приєдналася до них. Раділи як діти.

Ще у нас на невеличкій шафці сидить яскраво-помаранчева лисичка. Іграшкова, звісно. М'яка і з білою грудкою. Їй теж діталося багато прикрас...А також - маленька бутафорська паличка-"цукерка", - смугаста. Хотіли дати її лисичці в лапку, але зрозуміли, що тоді вона нагадуватиме міліцейську, то краще не треба!

І в мене на компі теж виблискує "дощик".
Вирішили, що трохи пізніше до офісу треба принести або невелику штучну ялинку, або одну ялинкову гілочку. І штучного снігу. Чи у крайньому разі - вати:)

...Відкрила жж-френд-стрічку. Прочитала пост друга, у якому він дякував у тому числі й мені - за натхнення)))
Коли мені кажуть, що можу надихАти - не перестаю дивуватися.
Із передсвятковим настроєм починаю роботу.

Сьогодні День психічного здоров'я.
Тому просто не можу з цим не привітати!;)

Земляки, вибачте за гальмування, але дорвалася до Інтернету тільки зараз. Цей пост мав з*явитися трохи раніше.
Так от - цими вихідними моєму рідному місту Бровари Київської області виповнилося 378 років. Хоча реально місто ще старше. Сподіваюся, радість від цієї події не зіпсував навіть проливний дощ у суботу та неділю))))
Сама ж я не мала змоги посвяткувати. У вихідні була зайнята як не знаю хто. Тим не менше - вітаю усіх броварців.
Будьмо!;)

Я люблю це свято більше за всі інші.

Швидше б додому - з привітаннями, подарунками...із сувенірами...

Скільки матерів у мене в ЖЖ-френдах?;)

Учора справді був якийсь скажений, ненормальний день.
Усе почалося з того, що в одному залі для прес-конференцій я "посіяла" квитанцію про дуже важливу для мене сплату. Але помітила це не відразу, бо налаштована була на інше. Прийшовши в офіс,почала бити на сполох.Довелося швидко повертатися,просити, щоб мені відкрили приміщення, пояснювати...Коли ще поверталася на місце "посіву",на вулиці побачила 200 гривень - вони лежали просто на тротуарі,в грязюці, змішаній зі снігом.Звичайно,я їх не підняла - я так не принижуюся,тим паче - гроші були вже дуже брудні.Інші люди теж їх бачили,але теж спокійно собі проходили повз.Я подумала,що це мені знак:не підійму цю купюру - і мій документ ніхто не зачепить.А потім виявилося,що мою квитанцію вкинули у кошик для паперового сміття.Мені її витягли.Не знала,як дякувати.
...На роботі протягом дня якось так склалося,що ніколи було поїсти. Ввечері,трохи "розгрібшись",я запитала керівника відділу,чи можна піти поїсти.Він відповів, що не можна, а треба,але потім додав,що зараз уже мене відпустить.Я зраділа,що сьогодні повернуся додому трохи раніше:коли виходила, було десь 19.50.Але на метро "Театральна"на мене чекав "сюрприз":оголошували, що метро не працює "з технічних причин".Поїзди стояли на станції.Ніхто толком нічого не знав.Дехто йшов на наземний транспорт,дехто продовжував чекати у підземці.Невдовзі усім оголосили,що по змозі треба йти на метро "Хрещатик" - звідти поїзди вже ходять.Пішла...На станцію подали порожній потяг.Нарешті поїхали.
Потім я чекала, поки завантажиться маршрутка.Одна жінка сказала водієві,що у нього так мало пасажирів,бо на метро сьогодні їде мало хто - через аварію. "Через яку аварію?"- запитав водій.Вона відповіла, що на метро "Вокзальна" чоловік впав під потяг - невідомо, чи випадково, чи навмисне.(Наступного дня я дізналася,що версія усе ж таки - самогубство).Жах.

І от - нарешті я вдома. Сама не вірю в це.Я кайфую від таких простих речей!..Просто від того, що зрештою можу поїсти, помитися!Але почуваюся страшно змученою...

Сьогодні - День Соборності.Вітаю всіх зі святом, і бажаю, щоб таких дурних, як вчорашній, днів у вас не було.І щоб сьогодні було кращим, ніж учора.