Дитя Чорнобиля

Поїздка на Чернігівщину з батьками - провідати могилу бабусі. Назад поверталися - в'їхали просто в грозу.
( Read more... )

Вночі, перенісши другий інсульт, в лікарні помер мій двоюрідний прадід. 90 років. Це був найстарший мій родич. Найцікавіший. Із найскладнішою долею. Днями ховатимуть під Києвом, у селі, звідки він родом, звідки тягнеться і моє коріння. Він допомагав мені писати родовід. Багато знав. Щаслива, що мала змогу спікуватися з ним.

Скоро треба буде писати, як за часів студентства, список із багатьох пунктів. На кожен день. ( ............ )

Новий рік зустріла чудово. Спочатку – з батьками і братом, потім – привітала Того, Хто Був На Роботі й Не Мав Змоги Святкувати. Зайшла до нього на чергування. Побажала, щоб наступний рік був кращий за минулий. Новий рік зустрічати поїхали на Майдан – з друзями. ( Read more... )

А що - я? На вихідних спортом займалася, вишивала, благодійні внески зробила, до церкви сходила, музику послухала, бій Кличко - Повєткін подивилася, тренінг від Віталія Купрія відвідала, від брата з-за кордону дорогущі смс-ки одержала, не виспалася...Сиджу на роботі, працюю-сумую.
А він - шо він? Заліз у мої аудіозаписи [душу] і переслуховує, особливо треки для тренувань.

Купила книжок. На 450 гривень. Розібрала "мішок". Прийшла мама подивитися. Серед усякого-різного-іншого - "Теплі історії до кави" Надійки Гербіш. Мама взяла до рук:"Це, мабуть, щось дуже хороше". Я кількома реченнями переказала дискусію, яка вирувала в Інтернеті навколо книжки та особистості авторки. Мама відповіла, що впливати на читача точно вміють: взяла до рук - відразу сподобалося, "так і напиши в Інтернеті". Ось так і напишу.

Це було під час виборчої кампанії. В один із сонячних осінніх днів, ідеальних для екскурсій. У мого батька на роботі колектив вирішив усім складом поїхати до Канева.( ... )

Так склалося, що ті мої родичі (родички, точніше) по пряммій лінії (принаймні, про кого знаю і чиї фото бачила), виходили заміж не в білому. Бабуся по батькові - у національному костюмі; по мамі - у синьому платті (та й не до вишуканостей і урочистостей було); мама - у рожевій сукні (хоч на другий день був наче якийсь білий костюм). Ось так ламаються стереопити у межах одного роду.

Є у мене старенька двоюрідна бабуся Марія. Пише мені звичайні, не електронні листи, надсилає листівочки.Багато у житті бачила й пережила.Дитинство та юність її минули на Київщині, потім жила на Волині, далі переїхала на Тернопільщину, де живе й досі.Я попросила її надсилати мені якісь цікаві спогади.Вона надіслала вже чимало. Побутові деталі на тлі історичних подій.Бувають просто унікальні речі.Ще й такий стиль написання...Тепер так уже ніхто не напише.
Подаю один із її листів, із певними скороченнями та зі збереженням стилістики.Про святкування приходу Нового, 1937 року...(До речі,за кілька днів цей спогад мають надрукувати в одному місцевому виданні).( ... )

У моєї двоюрідної бабусі Софії - п'ятеро дітей, моїх дядьків і тіток. Її чоловік був військовим. Через це сім'ї часто доводилося переїжджати. Діти народжувалися у різних містах - України чи інших республік. Бували й казуси. У Львові, де народився один із моїх дядьків, його по батькові записали "Костьович". Так вийшло, що четверо дітей у сім'ї - Костянтиновичі, а один - Костьович.
Потім сім'я передислокувалася до Казахстану. Мій дядько, той, який Костьович, хоч був іще малий, швидко навчився казахської мови. Невдовзі говорив із місцевими на рівних. А тітка досі пам'ятає палюче сонце, великі, неймовірно гарні, яскраво-червоні поля маків. І гори, на яких блищали льодові шапки.
Інших українців поблизу не було. Переважно казахи, траплялися росіяни. Якось у Софії спитали, чому вона у незвичній атмосфері, серед чужих людей, інших звичаїв - ніколи не нарікає і не сварить цей народ. Вона відповіла приблизно так: "Тут люди мене добре прийняли. Я не в себе вдома, щоб когось сварити чи критикувати. От якщо приїду до себе, до своїх - то їх і буду".
У Казахстані вона залишилася вдовою з малими дітьми на руках. Мій дід - чоловік її сестри - допоміг їм свого часу перебратися назад в Україну, ближче до своїх. Тепер ці "діти" - вже самі бабусі й дідусі, а баба Соня - "праматір" великого сімейства.