![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
![CAM06973[1]-COLLAGE](https://farm5.staticflickr.com/4542/24631192788_4305ebd120_z.jpg)
Думалося. Про те, що тих, хто турбується, залишається поряд, допомагає, майже ніколи не обирають. Тобто - вони хай це роблять, допомагають, але надалі - ті, кому допомогли - залишаться з іншими: які виставлять список претензій, виїдатимуть мозок, мало чим допомагатимуть, а для себе вимагатимуть виняткової уваги та всілякої іншої віддачі. Не доведи Боже бути "хорошим", одним словом. Якщо тебе раптом записали у список "хороших" - із цим треба щось робити якнайшвидше, бо це як тавро "безнадійного". Звісно, допомога не надається з надією, що скажуть спасибі, чимось віддячать, колись згадають, щось дадуть натомість... Одначе - простежується тенденція. Ось про таке думалося.
-
Зайшла на сторінку Вані. Ця сторінка була вся списана посланнями від однієї дівчини. Тепер - ані цих послань, ані тієї дівчини у нього в друзях...Ваня прийде - порядок наведе.
_
А я сьогодні їздила на могилу двоюрідного прадіда. Воїна, який прожив 90 років.
-
Зайшла на сторінку Вані. Ця сторінка була вся списана посланнями від однієї дівчини. Тепер - ані цих послань, ані тієї дівчини у нього в друзях...Ваня прийде - порядок наведе.
_
А я сьогодні їздила на могилу двоюрідного прадіда. Воїна, який прожив 90 років.
Одна з п'ятниць
26/9/14 23:13Це, мабуть, був рекорд. Збирали знову посилки на два батальйони. Туди ж передали прапори з написаними на них побажаннями. І - квадрокоптер. Завантажили машину. Крім того, йшли до нас і йшли - ті, кого обіцяли зібрати. Одні виходять - інші вже на порозі. Троє з ремотного батальйону, вони вже вдруге; семеро - з радіорозвідки, просять не світити ніде їхні імена; далі - речі ще на п'ятьох, це вже дільничі з міського відділку, їм теж скоро від'їжджати... Приходила жінка, яка переймається за одного бійця-добровольця. Вона йому не рідня, просто знайома, а ще вона знає двоюрідну сестру іншого бійця (і я її вже знаю) - і за того теж переймається. Постійно запитує, чим ще допомогти. Пише вірші для бійців, які на фронті. Тепер обіцяла й про мене щось написати. Каже, що добро, яке я роблю, воздасться мені значно більшою мірою. Я - не знаю, намагаюся про це не думати. Збираю, телефоную, пишу звіти, хворію. Ввечері, коли все стихає, бачу в інтернеті нове фото Миколи з дружиною. Завершивши все, виходжу надвір, уже темно. Хочеться поблукати на самоті, але надто легко вдягнулася і ще не одужала. Повертаюся додому. Тут мені просто хочеться лізти на стінку. Вже зовсім пізно згадую, що навіть забула протягом дня поїсти.
Tags:
