homo_feriens: (?)
Ніяк я не святкувала День волонтера. Для мене то не свято. Звичайний робочий день. Чи, запитували, запрошували мене привітати представники влади. Ні. Вони й ніколи не запрошували.
Так що ... https://brovary.net.ua/novyny/u-brovarah-nagorodyly-volonteriv-vybirkovo/
Притомлена я сьогодні.
Як підсумок дня хочеться виголосити дві фрази: "Усе до задниці" та "Ніколи не вір тому, що написано".
https://photos.app.goo.gl/Px5NN5dvKQmxxO9G3
Дякую всім, хто зі мною.
homo_feriens: (жовте)
Долучилася до поетичного флешмобу http://germes21.dreamwidth.org/335969.html#comments
Мені випав Павло Тичина. Хотілося взяти щось не затерте, не загальновідоме... Бо як буває - всі знають 2-3 вірші поета, а інші скарби - для обраних, так і залишаються у багатотомниках на полицях.
Сумного і трагічного не хотілося обирати. Тому...

Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я ішов від озерця.
Ти сказала мені: "Будь здоров!
Будь здоров, ти мій любий юначе!.."
Ах, а серце і досі ще плаче.
Я ішов від озерця...
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.

Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
Ніч зірки посвітили.
Шепчуть вітру квітки: гей, в танок!
Повінчайся з туманами ночі.
Тихо так опівночі.
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори, моя мила:
твоя мова - співучий струмок.

1914

Павло Тичина

P.S. Якщо хтось хоче долучитися до флешмобу - пишіть у мене в коментарях.
homo_feriens: (pic#7956796)
Поїздка на Чернігівщину з батьками - провідати могилу бабусі. Назад поверталися - в'їхали просто в грозу.
Read more... )
homo_feriens: (?)
Не спиться дуже.
Заняття різною фігнею - це ж для нас. А скажіть, хто може сказати, що добре знає Київ та околиці? Визначите точно місця (райони, вулиці)?..

Read more... )
homo_feriens: (coffe)
Ніч у вихідні. Тільки в цей час я й доходжу до писанини тут. Інакше наразі ніяк не виходить. Думаю багато, зафіксувати думки - часу не маю. Цікаво було б, чи хто написав би бодай оповідання з моїми реальними сюжетами. Бо сама - не знаю, коли до того дійду. Або робота, або втома. Або ще лікування. Сьогодні ввечері повернулася до незакінченого колись вишивання. У мене є незакінчене: картини, рушники. Вірші не пишуться вже дуже давно. Хоч цього тижня - промайнув. Один.
homo_feriens: (coffe)
Захотілося повернутися. Знову щось писатиму і тут, коли знаходитиму час.
Хоч як дивно, іноді я мала ностальгію за 2014-м роком. Дивно справді. Та ось деякі життєві події вийшли на коло. На дивне коло. Відчуття дежавю. Хай буде під шумок і повернення сюди.
homo_feriens: (hryb)
Добре, що ще є люди в Росії, з якими я можу спілкуватися. Правда, іноді від них чуєш такі маразматичні новини, від яких водночас смішно, сумно і страшно. Навіть не віриш спочатку, що таке буває. Ось і недавно. Є пісня (старенька вже), написана українцем-емігрантом Андрієм Федечком - "Осінь панує". Цікаво, що її тепер вирішили переспівати Шевчук і Бутусов https://www.youtube.com/watch?v=1mnIhupgQoA . Пісня звичайна, про українське село та осінню депресію, від імені собаки, який і споглядає осінню картинку. "Крапає дощ, осінь панує. На шиї ланцюг, перевернута миска...". Музичному твору років 10. Але. Дехто зміг побачити у "підтексті" пісні й Америку, і Майдан..."Ти подивись, що твориться в коментарях", - пишуть мені з Росії. "Ныне украинская мова - символ всего Антироссийского. Низвержение русского языка - суть всей нынешней политики Запада, точнее, его элиты. Снизить влияние русского языка, заменить его суррогатами, которые будут подчинены англоязычной культуре, а соответственно образу мысли и жизни, выраженном в непрерывном меркантилизме и культе потребления новых рабов - вот сверхзадача паразитического слоя населения Земли, стоящего ныне у финансовых рычагов экономики.
Непонимание языка символов не делает чести людям, причисляющим себя к русской, к российской культуре. Пение на мове не ведет к примирению, а подливает масла в огонь западенского национализма сейчас и добавляет силы натиску Запада на Россию." "А смысл двойной, как мне кажется.перевернутая миска - каска Хозяин с соседом - США и Россия Забыл принести поесть - народу жрать нечего Кот и мыши на чердаке - Порошенко и ЛНР, ДНР во власти
Квочка - Европа. Сверкнуло, громыхнула - война. Осень царит - депрессия". Посміюсь, поплююсь, зітхну - і життя йде далі. До речі, днями почула переспів пісні "Тринадцята рана" (КиШ) - переспів від того самого автора, але, здається, навіть кращий за оригінал. У пісні стала ще глибша і ширша душа, і українська вимова у "переспівника" краща, що не кажи, - "друге життя" твору. Фолк-моменти - теж супер. Кількахвилинний відпочинок від всього дурного.
homo_feriens: (coffe)
Нарешті. Нарешті пережила травень. Завершила справи. Відзначили ювілей літературно-мистецького об'єднання. Закінчили проект із продажу книжок для збору коштів на бронежилет. Вивільнився час. Трохи. Цікаво, що можна подарувати бійцю на день народження?
homo_feriens: (hryb)
Багато комарів на природі. Надсилаю посилку з різним - від комарів. Потім говоримо з Іваном (познайомилися ще на пост-майдані). Прошу пізніше повідомити, що саме допомогло найкраще. "А якщо помазати всим разом?" - "Тоді, мабуть, всі комарі точно виздихають. І сепари теж".
Сьогодні їздила до київського госпіталя - до Сашка. Він служив у Севастополі, лишився вірним Україні, тепер постійно прагне на війну. Трохи розповіла йому про свої недільні тренування. Він каже, що головне, щоб подобалося, не змушувати себе, не робити щось через силу. От йому, коли він одержував водійські права, справді подобалося - тоді всі правила досконало вивчив, навіть сперечався з екзаменаторами, які прагнули "завалити", видно, хотіли грошей. Кажу, що подобається - не те слово. Справді бракує слів, тому я використовую свою сяку-таку акторську майстерність. Зустріч коротка. Хлопців відвозять із госпіталя на якийсь концерт. Теж потрібно...
homo_feriens: (?)
Продовжую збирати кошти, стукаючи в усі двері. Завжди не вистачає. Для коригувальників треба планшети (ну хоч один), треба біноклі, головне - з сіткою щоб вони були https://www.facebook.com/koordcentr.brovary/posts/1610058389235304 .
У моїх знайомих, які теж збирають на армію, ситуація печальніша. Їм, щоб закрити борги, треба тисяч 18 грн. Але якби кожен скинув хоча по 50 грн..- стукає в голові мантра. Ось Оля, наприклад https://www.facebook.com/groups/helparmyUA/permalink/1604785703125105/ .
...А крім війни великої є окремі локальні війни окремих людей. Євангеліна втретє бореться за своє життя. Пам'ятаю минулі рецидиви - як гуртом збирали кошти. Тоді все ніби виходило. І вірилося, що хвороба не повернеться. Знаю родину Єви. Не знаю, як допомогти ще. Тому хоча б поширюю інформацію. Вчора була передача про неї https://www.youtube.com/watch?v=_ySs2c41-PE
homo_feriens: (hryb)
Такий стиль життя - точніше ідеї для такого стилю життя - можуть народжуватися лише у схибленій голові. Денно й нощно проекти з волонтерства, постійно на телефоні. До всього - вже кілька місяців тренуюся у батальйоні територіальної оборони. Нині повернулася саме з такого гарячого тренування. Закинула в прання мокрі після фізнавантажень речі, помилася... А ще мене не відпускає творче минуле, так би мовити. Вже давно нічого не пишу. Навіть намагалася з'їхати з головування у літературно-мистецькому об'єднанні. Але цього року в об'єднання - ювілей. Який, знову ж, лягає на мої плечі. Аби пережити, витримати травень, увійти в літо хоч із якимось полегшенням. Із посиланням усього зайвого. З намагання пожити-з-собою і пожити-для-себе. Чомусь здається, що витримаю важкий травень - а влітку стане легше.
homo_feriens: (pic#7956795)
9 травня зранку мене розбудили дзвінком. Після вчорашнього дня зі 101-м завданням почувалася ніби випивши півлітри без закуски - сама. Полежати б. Але треба терміново зустрітися з бійцем, який уже завтра їде і якому потрібний спальник. Зустрітися, віддати. Яке там святкування, треба збирати уламки себе докупи.
Учора. Учора було те, що змусило замислитися про таке...Після т і є ї війни на паради відбирали гарних, високих - для урочистостей такі були потрібні дуже, а куці, дефектні могли не пройти "кастинг", хоч у боях і сто ворогів знищили...Було, було...Багато чого неофіційного, негарного, непідхожого, того, що лишали в тіні, не виводячи на сцену й паради. Будуть такі й тепер, мабуть? Не хотілося б, щоб так. Та тут не лише про солдатів. У військових - дружини, родини, які на них чекають. Гарна картинка зустрічі. Деякі родини військових - з головою у волонтерстві. Та то - деякі. Є й тіньові сторони. Гарна нафарбована дружина береже себе, чекає на героя. І замудохана побутом волонтерка, у якої розривається телефон, якій немає часу поспати, не те що губи нафарбувати. І їй:"Допоможи, допоможи, дай, підтримай, розрули". 24 години на добу, 7 днів на тиждень. У неї списки амуніції та ліків, у неї списки поранених і загиблих...У неї і свій список ліків, які вона собі купить в останню чергу. Чи не купить взагалі. Її не підтримає ніякий чоловік. До неї, саме до-неї - ніхто не повернеться. Наприкінці війни вона буде зовсім розбита і втомлена. Нефотогенічна. Можливо, куца, з неправильними рисами обличчя. Можливо - таємно закохана у когось із бійців, який кохає лише свою дружину і мріє повернутися до своєї родини. Що ж, не в усіх складеться, будьмо реалістами. Він ніколи не подивиться на неї як на жінку, але вона будь-що длпомагатиме йому та його побратимам.
Й інша картинка. Дружина-переселенка, чоловік - воює. Подружжя разом підходить до його побратимів. Він світиться, з гордістю представляє дружину, побратими усміхаються. "Парни! Когда вы уже освободите мой город?! - з інтонацією капризульки запитує вона. - Я уже домой быстрее хочу!". Дивно, невже нікому з хлопців не спадає на думку - хоча б на думку, не вголос! - "а ти домоможи нам, поїдь з нами, набої попіднось, в окопах поплазуй, кашу повари - дивись, і швидше перемога настане!" ? Але ні, покірно схиляють голови перед кістлявими ніжками на високих підборах.
...По допомогу з амуніцією він звернувся недавно. З передка, де заріс, ніби трохи здичавівши. Давно-давно його не бачила. Почуття до нього досі живі, як з'ясувалося. Знайшла як передати посилки усім хлопцям з інших батальйонів. А йому...Хто їде у той бік найближчим часом? Зверталася до різних волонтерських спільнот, щоб швиденько через них передати. Але всі - після свят. Чекати тижні два. І ось відповідь. Від людини, в якої я, можна сказати, вчилася волонтерства, зачитувалася її записами в Інтернеті. Ми робили одну справу, але були в паралельних світах, не перетиналися. І тут нагода познайомитися. Їхати - цього дня, до такої-то години...Дорога лише в один кінець - дві години. Але це шанс передати швидше. Вони збирають багато пакунків у машину...Після й без того складного дня витримала довгу, дещо заплутану, дорогу. Зустрілася, передала. Не сказала, що вважаю своїм вчителем. Про це - напишу. Іншого разу. Окремо. Набирала його номер, але щось там вічно зі зв'язком. Плюс це ж розвідка...Ну нічого. Відомі - батальйон, ім'я, прізвище, позивний, приблизне місце дислокації. Знайдуть. Додому повернулася - змучена, але з думкою - "зробила, виконала". Якоюсь мірою це вже процес заради процесу. І ще. Мене й досі женуть-підганяють - почуття. Хоч мені він ніколи не передасть вітання з фронту на телекамеру, про мене навряд чи скаже десь публічно. Та й не заради цього я все це роблю. Бути в тіні - це по-своєму гарно. Не всім збагнути.
homo_feriens: (hryb)
Сьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. Read more... )
homo_feriens: (?)
Ще тут напишу прохання. Потреби такі:
- рюкзак на 28 або 40 л
- рюкзак на 80 або 120 л
- каремат
- ніж робочий - мультиінструмент
- бінокль
- тактичні окуляри
- канцелярія (ручки, блокноти, папір)

Це бажано максимум до четверга.
homo_feriens: (coffe)
Сьогодні - половинка вихідного. Видерла буквально собі годинки на шопінг - бо вже елементарно ходити не маю в чому, а на крамниці теж - дивно - часу не маю. Завтра теж справи, навчання... Те, чим дихаю, пишу ще тут https://www.facebook.com/koordcentr.brovary . Також долучитися до доброї справи можна тут https://www.facebook.com/absentmindedbeggar/photos/a.1532781586944095.1073741828.1532764273612493/1596262073929379/?type=1
homo_feriens: (жовте)
Продам. Мобільний LG Optimus L7 II P713 Black.
P.S. Ось такий http://comfy.ua/smartfon-lg-p713-optimus-l7-ii-black.html . Тепер уже, до речі, знятий із виробництва.
homo_feriens: (pic#7956795)
Намагаюся порадувати хлопців, як можу: тих, хто вже на передовій, хто збирається туди їхати, хто приїздить у відпустку чи на ротацію. На всіх мене не вистачить. Але ж є просто слова, просто дзвінки, малюнки від дітей, листи, щось можна надіслати, про щось розповісти. Тішаться. GPS-навігатору. І теплим двостороннім балаклавам. Я називаю їх "дві погоди". Знахідка. Сіра, а треба - вивернув - біла. І навпаки. Діти частіше тепер малюють снігурів. На Новий рік (уже завтра?!) чекаю на шквал дзвінків. Мабуть, буде більше, ніж на день волонтера. Не хизуюся, просто констатую. Так буде незалежно від мого бажання. Той, кого все ще кохаю, теж уже поїхав. Раніше хвилювали назви Карачун, Дебальцеве...Тепер - Чонгар. Він, звісно, хвилював і раніше. Якась енергія у назві. Разом із таємницею. І звук - чи то пострілу, чи шкрябання заліза, чи важкої техніки, що заводиться, виїжджає з гаража...А, якісь підсумки року треба підбити? Не знаю. Не буду. Працювати треба. І чекатиму звісточок із засніжених блокпостів. І сама писатиму. Перемоги і миру.
homo_feriens: (герой-рятівник)
Субота. Ранній ранок. Десь 6-та..Дзвінок. "Алло! Проїжджаю таке-то місто..". Щось невиразно відповідаю, язик не слухається, добре, мовляв. Перевертаюся на інший бік. За деякий час. "Я вже у цьому місті. Під'їджаю."-"Добре". Ні, спати вже не можна. Довбуся на кухні зі сніданком. "Я вже зустрівся з хлопцями! Усе віддав! Скоро буду їхати назад".-"Слава Богу! Привіт їм переказуйте! Хорошої дороги назад!". Збираюся в гості. У мене ж аж половинка вихідного є! Знову дзвінок. Тепер уже новий підопічний. Дуже задоволений і дуже дякує. Розповідає, що "пофоткалися з дядьком Андрієм" (водієм). І далі: "У мене тепер є захист. А от переживаю за своїх хлопців... Ви розумієте..Вони сьогодні поговорили зі своїми місцевими депутатами...Попросили про допомогу. А їхні місцеві депутати, розумієте.." - вигук здалеку:"Підараси!" - "Та помовч ти!..Вибачте. Так от. Якщо у вас є така можливість - три каски хлопцям..Якщо можна..". Кажу про дефіцитність таких речей і про те, що, звісно ж, матимемо на увазі, знатимемо, що потребуєте. Сміх і гріх. І квадратна голова.
homo_feriens: (hryb)
А Коля нині в "Десні". Робити там особливо немає чого. Майже порожньо, невелика частина особового складу. Дуже хоче до рідного батальйону. Йому, як він лише пішов добровольцем, пропонували перейти до іншого батальйону, який складається переважно з представників однієї партії. Мовляв, там тобі дамо й забезпечення, і все буде - ти переведися. Він обурився: як же так, я уже з хлопцями в своєму батальйоні здружився, звик, а це як: тут - повоював, а тут - медальки одержав? Залишився вірний тим, до кого пішов найперше - і не шкодує. Тепер - на низькому старті, щоб їхати вдруге.
homo_feriens: (pic#7956796)
Микола поки що готується до виїзду - в "Десні". Передали туди утеплені берці - на пробу, на розношування, чи варто такі брати. А ще якось, до того, як поїхати до "Десни", обурювався. Обурювався - однопартійцями. Тими, які депутати - особливо. Називав прізвища. Як вони "воюють", як "звільняють" давно звільнені міста...Як йому важко слухати Тягнибока, який розповідає про війну. Зрозуміло: Коля справжній воїн, піарячись на славі яких до влади прийдуть інші...Не знаю, чим тут зможу допомогти. Хіба що доноситиму правду.
Тим часом постійно звертаються хлопці з військової частини у Семиполках. Одні вже знають, що незабаром поїдуть воювати, інші - в невизначеності, хтось там служить уже 7 місяців, але чи їхатиме кудись звідти - не знає. Ми говоримо, що забезпечуємо найперше тих, які - на війну. Проте хлопці постійно жаліються, що навіть просто спати у частині - прохолодно, часом здається, що у приміщенні холодніше, ніж надворі. Теплим спальникам радіють найбільше. І знову говорять про сумний стан у частині. На жаль, ми не можемо допомогти ще й на ремонт абощо, тут у зоні бойових дій усіх забезпечити - катастрофа...Але знаємо про ситуацію, знаємо...Я навіть знаю, що один із призовників збирав кошти на свою картку, аби спільними зусиллями хоч вікна у військовій частині поміняти...Та спочатку - розібратися з війною.
Сестра контуженого бійця, який тепер у госпіталі, телефонує, запитує, коли знову піде машина - вона назбирає речей, поговорить із підприємцями. Про потреби. Як завжди. Теплі спальники, теплі рукавиці, тепла білизна, шкарпетки, шапки, дощовики...Теплу форму так і не дали. Теплі штани, бушлати, або ж - теплі комбінезони. Завжди просять: тактичні окуляри, тактичні рукавички, наколінники, налокітники, каремати й "піджопники", зимові балаклави.

Profile

homo_feriens: (Default)
homo_feriens

January 2018

S M T W T F S
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom
Page generated 24/5/25 07:05

Expand Cut Tags

No cut tags