Дитя Чорнобиля

Провідувала в "Десні" хлопців із 25 батальйону, серед яких і мій однокласник. Їздили разом із його дружиною. Згадувала, як проїжджала цим маршрутом на початку літа. Тоді у лелечих гніздах обабіч дороги були цілі родини лелек. Тепер гнізда порожні. Поля чорноголових соняхів, які недавно ще були золотими. У частині передали хлопцям те, що привезли. Дружина однокласника, крім усього, передала чоловікові й іграшковий військовий автомобіль кольору хакі. Його дуже просив передати син (2 роки, 8 міс). Назад поверталися, коли починало сутеніти. Зі сходу підіймався величезний червоний місяць.

Коротко про сьогодні. Добре, що не поїхала і навіть не дивилася трансляцію Віча. Лише записи. Ну що ж, якщо "за 5 хвилин" міський голова буде й далі в такому репертуарі, то до кінця свою каденцію явно не добуде. Але це хай уже кияни з ними розбираються, як і з усіма тими, кого понавибирали.( Read more... )

Весна, хоч і прохолодна, приходить. Люди телефонують зі своїми проблемами чи проблемами своїх рідних або знайомих. Світ ломиться до тебе, йому не цікавий твій поламаний імунітет і головний біль, він просить допомоги, розмови, поради, підтримки, клопотання, грошей...( ... )

Скотство. От так і знала, що з нашими традиціями твориться щось нехороше, а в дітей забирають дитинство. Колись ми у дворі стрибали у скакалки, у класики, в "Равлика", доки ноги, зараза, німіли й голова смикалася. Батьки хрипли, бо не могли докричатися нас із балконів, а пообідати ми мали ще дві-три години тому...Тепер цього не пам'ятають (а батьки, матері й дєди - стрибали!). І ще з цієї теми: http://falkoner.livejournal.com/635589.html

Хтось затужив за Дніпром,
Сяном чи Сеймом?
В мене інакший синдром:
я - над басейном (с)
Хоч сама я не була присутня на дійстві, але задум цікавий. У формі гри та казки - пояснили, як хочуть "прихватизувати" шкільний басейн. Доступно дорослим і дітям : http://pravo-znaty.org.ua/brovarchanam-poyasnili-yak-zupiniti-hitru-lisichku-zherebtsovu/

Дякую всім, хто впізнав мене і підійшов до мене. І тим, хто не впізнав і не підійшов, - теж. Була на своїй хвилі (це зовсім не зоряність), тому декому доводилося гукати мені. Набрала торбу книжок. І презентація "Кави до Львова" теж пройшла дуже мило. Якийсь хлопець потім просив підписати дві книжечки: одну - йому, іншу - його родичам у Санкт-Петербурзі. Якась дівчинка років 10 (?) підійшла до мене, розповіла, що пише вірші й запитала, чи не могла я б їй допомогти навчитися писати. Дещо розповіла, обмінялася контактами з її (мамою чи бабусею?); тепер чекаю, що мені надішлють на мейл. Виморилася, але все чудово.

Трипілля рекомендую всім. Два роки там не була. Тим часом в Елоїзи (Юлі) підросли два янголи з синіми очима та золотим волоссям. Дивно іноді, як багато встигають твої ровесники порівняно з тобою.
Енергетика Трипілля, як завжди, запаморочлива. Щоправда, люди, які там живуть, уже звикли і до енергетики, й до краєвидів, на які не можна намилуватися. Під час відвідин з'ясували ще й те, що моя одногрупниця з Українки - найкраща подруга куми Юлі. Світ тісний. І все більше стискається.
Були у музеї трипільської культури. Я пообнімалася зі своїми улюбленими богинями. Зійшли на Дівич-гору, де я назбирала букет трав і квітів. Букет, коли приїхала додому, особливо сподобався моїй кішці. Вона ретельно обнюхала кожну стеблинку.

Не солідарна з накликальниками весни. (Особисте).
--------
Учора дивилися зі знайомими мультик. Мене ледве змусили. Я ж рідко щось дивлюся. Заважали бідній їхній дитині)) Бо перегляд невдовзі перейшов у несамовитий ржач. Постійно виникали якісь асоціації з реальними подіями чи знайомими людьми. Коментарі "з глядацької зали" треба було записувати. "Просто проблеми української державності: всі чогось хочуть, ніхто нічого не може", "Дивіться, а на мечі тризуб", "Ну як в Україні: обплювали, прокляли і про допомогу попросили", "А чого ця мала так злиться? Це, мабуть, N у дитинстві!" (дружна істерика). Забула, як точно та японська анімація називається. Треба запитати. АПД. А, там про Земномор'я, згадала ж.

Якщо колись і доводиться подивитися телевізор - натрапляю на репортажі, на яких довго зависаю. Кілька днів тому побачила передачу про гіперактивних дітей. Гіперактивність - це насамперед діагноз. Виявляється у дитинстві й сама по собі не минає. Якщо цьому не приділяти уваги, кажуть фахівці, то у дорослому віці проблеми будуть ще більші. Ознаки: дитина не може довго всидіти на місці, сконцентрувати на одній справі, їй усе надто швидко набридає, з одного "перестрибує" на інше, починає багато справ, але жодної не може довести до завершення. До речі, в Україні таких дітей у півтора рази більше, ніж загалом по Європі. Плюс у нас на це, чомусь, менше зважають. Звісно, можна спочатку радуватися енергійності дитини, але потім...
А от чому в нас так - ніхто точно не знає. Версій - близько десятка. Від екології до нібито вмісту у шампунях якихось металів...
Знаю чимало таких людей - уже дорослих. Дуже часто вони сварять інших за пасивність, млявість, хоча від самих толку небагато. Знаю, звісно, й інший тип - рідкісний. Це люди, які теж беруться за кілька справ. Однак усі доводять до кінця, і не просто - а завжди з успіхом. Вони часом стають об*єктами своєрідного поклоніння :)
Ще мені здається, що ця гіперактивність буває ой яка заразна - вже у дорослих. Спілкуючись з людьми, які жодної хвилини не сидять на місці, інші потрапляють під вплив і вже вважають таке життя нормою і для себе. Нервове гарчання у кілька мобільних телефонів, 25 різних проектів, 421 зустріч, випадково призначена на ту саму годину, кілька коханців/коханок, з якими постійно теж якісь проблеми...Зрозуміло, "заражаються" не всі)) Але постраждати може - багато%)