Дитя Чорнобиля

Долучилася до поетичного флешмобу http://germes21.dreamwidth.org/335969.html#comments
Мені випав Павло Тичина. Хотілося взяти щось не затерте, не загальновідоме... Бо як буває - всі знають 2-3 вірші поета, а інші скарби - для обраних, так і залишаються у багатотомниках на полицях.
Сумного і трагічного не хотілося обирати. Тому...

Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.
Я ішов від озерця.
Ти сказала мені: "Будь здоров!
Будь здоров, ти мій любий юначе!.."
Ах, а серце і досі ще плаче.
Я ішов від озерця...
Десь на дні мого серця
Заплела дивну казку любов.

Говори, говори, моя мила:
Твоя мова - співучий струмок.
Ніч зірки посвітили.
Шепчуть вітру квітки: гей, в танок!
Повінчайся з туманами ночі.
Тихо так опівночі.
Ніч зірки посвітила.
Говори, говори, моя мила:
твоя мова - співучий струмок.

1914

Павло Тичина

P.S. Якщо хтось хоче долучитися до флешмобу - пишіть у мене в коментарях.

На вихідних почала читати повість "Кабульський книгар".( ....... )

Вирішила покласти край своєму тимчасовому "невиїзному" стану. Поїхала лікуватися. Атмосферою. Скучила. ( ... )

Користуюся сьогодні пошуком по сайту одного з видань. Шукаю "Стус" - у відповідь: "Довжина пошукової фрази повинна бути довше 4 символів".

- Ты случайно не фашист? - сказала она. Она была серьезной, но засмеялась. Я взял ее за руку и фыркнул:"Мы все, дорогая Кате, фашисты, - тихо произнес я. - Если бы мы ими не были, то должны были бы взбунтоваться, бросать бомбы, рисковать своей шкурой. Кто им подчиняется и всем доволен, уже фашист". Чезаре Павезе, "Пока не пропоет петух".

Щось не можу пригадати, коли востаннє у Києві присвячували день одній видатній особистості. Цієї суботи у Києві тривав день Кіплінга. ( ... )

Дехто мене спровокував, тепер серед інших книжок, яких читаю кілька паралельно, - "Мотря" Лепкого. Все те саме: політика, Київ, людські пристрасті.

Купила книжок. На 450 гривень. Розібрала "мішок". Прийшла мама подивитися. Серед усякого-різного-іншого - "Теплі історії до кави" Надійки Гербіш. Мама взяла до рук:"Це, мабуть, щось дуже хороше". Я кількома реченнями переказала дискусію, яка вирувала в Інтернеті навколо книжки та особистості авторки. Мама відповіла, що впливати на читача точно вміють: взяла до рук - відразу сподобалося, "так і напиши в Інтернеті". Ось так і напишу.

Згадувалося те, що було рівно рік тому. І просто - минула зима. Те, що робила, що писала, думала тоді. Читала "Homo feriens" Ірини Жиленко. Хтось цю книжку ще й перечитував. А я вдруге - не хочу і не можу. Бо при першому читанні відчуття були нові, свіжі, все йшло, як по нотах, ідеально гармонізувало з тим, що відчувала у реальному житті. Вдруге такого зв'язку не буде, бо нічого не повториться. Минула зима - особлива, хоч і суперсуперечлива, а ця - невідомо яка буде. А книжка - починається з опису казкової зими, згадки про творчість Гофмана. Доведеться тепер справді читати Гофмана.

Вдома - глобальний ремонт. Надворі - вибори. Це все лізе навіть у сни. Та й літконкурс, як з'ясувалося, не минає без лайнополивання. (Довго не знала подробиць, бо фізично не мала часу стежити за цим). У двк досі не прийняла присягу, зате дізналася веселі речі про голову своєї двк. Навколо - епос, якому немає кінця-краю.