Дитя Чорнобиля

1. Спочатку - початок. Який із якихось причин далі не пішов. Він хотів влаштувати життя. Влаштовував. Його одруження. Моє віддалення і мовчання. Усе паралельно з початком і розвитком війни. Минулої осені. Він раптом пише. У мені щось ворухнулося. Погоджуюся зустрітися. Дізнаюся, що в нього триває процес розлучення. Що той шлюб був жахливою помилкою. Що про мене думав часто. Але не наважувався говорити, писати. Запитавши про мене, про ці три роки, одержав відповідь, на яку, мабуть, не чекав. Був шокований. Запропонував почати разом. Думав, що мене може злякати відстань, розлуки, чекання. Ні. Думала, що будемо враховувати всі старі помилки. Того пізнього і дуже холодного вечора проводжала на потяг - туди. А потім. Були складнощі, було різне. Було його чергове поранення. І відновлення. Був мій майже рік у режимі чекання, що все виправиться, налагодиться, буде. Його від'їзд. А потім повернення. Яке побачила. На фото. На його сторінці. Разом із жіночкою. Так зовсім недвозначно. Святкували її ювілей. Отак. Навіть не знала, що він у місті. І що тут же забанив мене у месседжері. Мені потім дехто казав, що все це нормально, і ніхто нікому нічого не винен, і не змушений щось казати і щось пояснювати. Я думала і думаю інакше. Якщо вже раптом хочеться крапки, то хай це хоч буде гарна крапка, а не ляп наприкінці. Не всі так вважають. Мені - не збагнути. Ця осінь приносить ляп за ляпом. Часто з'являється відчуття, що люди позривалися з ланцюгів. І нічим це не хочеться виправдовувати.
...Захоплені коментарі під фото. За кілька днів побачила, що з тих фото він познімав позначки себе.
...Навіщо було починати знову - не знаю. Готуюся вже не до режиму очікування - до режиму сомнамбули. Хтозна, на який час.

2. Брат раптом повідомив, що повертається додому. Його попросили. Наприкінці літа, приїжджачи у відпустку, привозив грамоти. Все було ок. Та що там. Навіть ще тиждень тому просив переслати зимові речі. Отже, збирався зимувати. І тут викликали, до ладу нічого не пояснивши. І от, їде додому. Розповість. Маю кілька версій, чому так. Можливо, "завдяки" кому чи чому. Побачу, яка з моїх версій підтвердиться.
Вміє ця осінь дивувати. Буквально щодня.

Сьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. ( Read more... )

А тепер - далі. Про люте пекло. Думала, що ще більше мене вивести не можна. Але ні, сука, немає межі досконалості. Що день - то подарунок. Зранку телефонує мені - посеред дзвінків тих людей, які звертаються по допомогу чи самі хочуть допомогти - дільничий. Запитання є щодо нашого збору коштів. Звернуоися от громадяни, які мають сумніви, що зібрані кошти йдуть за цільовим призначенням. Ну ок. Чекаємо на відкриття кримінального провадження.

Пішла ще одна машина, автобус точніше, для 11-го. Другу ніч мені не спалося, ще й вірші йшли. Зранку готувала для нього персональну посилку-сюрприз, - йому не повідомляла. У церкві не знайти маленької іконки Покрови, та й св. Миколи теж, усе розібрали для солдатів. До всього поклала і свій новонаписаний вірш, хоча свого імені ніде не залишала. Також хотіла додати ще й кілька пачок цигарок (наче з цим перебоїв немає, але добре було б, щоб персонально).
Зайшла до гастрономчика у тому будинку, де наш офіс. Продавщиця цигаркового відділу дуже вирячилася і попросила паспорт. Розумію, що виглядаю набагато молодшою, але щоб аж так. Документ я залишила в іншій сумці. Перепитала, чи продавщиця справді запитує у кожного покупця. "Так", - каже. "А якби мені було 15, а я виглядала б на 50 - запитали б?" - підколюю. "Запитала б", - вона так впевненено. Запропонувала сказати їй серію та номер паспорта, а документ принести потім. "Ні, мені не охота 8 тисяч гривень платити", - скривилася.
Я пішла. Можна тепер ставити експерименти і ловити на слові))) Хоч маю я великі сумніви, що в якогось дебелого дядька вона допитуватиметься паспорт.
Уже четверо моїх знайомих засвідчили, що багаторазово купували там само цигарки, про паспорт ніколи не йшлося. Що ж, із продавщицею-брехухою ще належить розібратися.
Тим часом я запаковувала посилку без цигарок (бо вже просто не мала часу). Побачивши це, місцевий депутат запитав, чи написала я листа. Відповіла, що там і так все зрозуміло. "Давай, напиши, як ти його любиш! Поки є час! Кожне слово - на вагу золота!". Довелося справді написати від руки на аркуші вітання від земляків та допакувати до посилки.
А курити матимуть що. Інші волонтери багато передали. Зі спортом теж нормально. Добрі люди знайшли для комбата ту гирю на 32 кг. Головне, щоб усе добре було. Адже часткову мобілізацію вже схвалили.

Дні якісь дивні. Чи дощ, чи фаза місяця на людей діє. На чоловіків переважно. Цей пост - щоб самій для себе: розкласти по полицях, помедитувати.
Почалося все вчора ввечері, коли була ще на роботі. Сусід по під'їзду виявив свою неадекватність і базарнобабовість.( . )

І ще трохи про весняні загострення. Забігаю після роботи на півгодинки додому, щоб потім бігти далі...І тут чую таку розповідь.( //// )

Часом бувають дні, які можна охарактеризувати лише одним реченням:"Що далі в ліс, то зліші дрова".

Це ж треба. Пише мені брат, який у мене, крім усього, ще й фотограф, щоб долучилася до однієї групи та проголосувала у конкурсі за одне фото. Ну що ж. А там група весільних фотографів чи щось таке. Не минає й півгодини, як вирішую допомогти розкрутитися місцевій групі, де мають об'єднуватися матері, захищаючи свої права, права дітей у дитсадочках і т.д. Долучилася, аби просто запросити своїх заміжніх і "дітних" подруг, а самій тоді "піти". І от проглянула історію своїх діянь...Ось так подивиться хтось збоку...( ... )

Цікаві штуки бувають. ( ....... )

І раптом хто ще не бачив.
Іде голосування. Депутата від більшості (вже не вперше) підловлюють на голосуванні не лише за себе; на камеру знімає ударівець. Зауваживши зйомку, чувак показує...тільки дуже обережно, так, на ничку...
( відео.... )