Дитя Чорнобиля

Дали мені телефон десантника. Мовляв, йому треба берці такого-то розміру (їх відразу знайшли - були в нас), а ще розпитай, що крім цього треба. Говоримо. Справді треба, бо ті, які на ньому, майже розлізлися. Запитую, що треба ще. Він - навіть незручно про таке запитувати, але якщо можна...У паузі я уявляю 500 варіантів, про що ж може бути незручно просити. Води. Питної води в бутлях. Якщо можна. Бо з цим трохи проблеми - з чистою водою. А, вода, ну звісно ж, привеземо.
Микола. Приходив учора. Посиділи, попили кави. Він не позбавляє мене задоволення варити йому каву. Список речей, які йому потрібні, є, все на контролі. Проходитиме медкомісію. Вірить, що проблем не буде і зможе повернутися до своїх. Попрощалися-поцілувалися-до-зв'язку. Час на збори ще є. Аж тут відкриваю Інтернет, соцмережі. Звідти вихлюпується нестримна хвиля. Спочатку від однієї людини, потім там десятки перепостів, потім ще один оригінальний пост, ще більш панічний, і коментарі-коментарі - це лише те, що я встигла побачити. Фото пораненого Миколи - цей боєць мало не загинув, знову збирається на війну, в нього нічого-нічого немає, але ми можемо гуртом його зібрати! У нас всього кілька днів! Боєць начебто нікому не потрібний, аж нічим не забезпечений і запросто може піти воювати в одних трусах. У мене повільно викочуються оченята. Просто на стіл переді мною. І всі ж його близькі друзі, і всі ж його двісті год знають...І хто тоді я? - невідомо. Але як виглядаю у цьому всьому світлі я - зрозуміло чудово. Микола, думаю собі, не міг бути автором такої істерики, бо він не такий, і взагалі - навіщо...І що робити з неймовірною кількістю репостів. Знайшла авторку одного з оригінальних повідомлень. Ну так, її багато хто знає як волонтера, там склад є, але...Пишу їй, що так і так, з цим бійцем взагалі ніяких проблем. Він їй телефонував, вона знає його особисто - тому й взялася допомогти. Пояснила, що проблеми насправді немає, тому, може, допомогти іншим бійцям, якими справді ніхто не опікується. Ну, таке. Тут ще один пост - мій друг, іде, нічого не має, ай, ай, піде в одних трусах...
Я вже більше нікому нічого не писала. Зателефонувала Миколі. Він був вражений. Нічого не підозрював про таке емоційно-бабське інтернет-цунамі. Сказав, що поговорить про це. Адже насправді він лише запитав - чи є КАРЕМАТ і СПАЛЬНИК у разі чого. А ті в неті почали шукати вже й бронік, і все підряд. Ми з Колею порозумілися. Запросила його прийти на благодійний ярмарок у суботу.
А для всіх - перевіряйте інформацію по бійцях з інтернету.

Жива. Живу. Хоч слухавку беру та розмовляю сьогодні лише у справах. А їх багато.
Половинка неділі пішла на розмови з тими, хто хоче допомогти, хто планує принести допомогу, забирання її в тих, хто вже зараз готовий її віддати, також поїздила разом з іншими хлопцями-волонтерами містом, нашими точками - крамницями, кав'ярнями, де ми поставили скриньки для збору допомоги військовим. Каски, які були загубилися при перевезенні з Європи до нас, і з якими я була попрощалася подумки, - знайшлися. Але тепер їх треба оплатити. 14 штук, по 80 євро кожна... Кошти потрібні. І скільки всього ще потрібно...
А мій коханий одружився. Вона приїхала тепер сюди. Заручився ще минулої осені. Але й після заручин були спалахи зі мною. А я? Чому я, все знаючи...Та тому що рвало від почуттів і тієї небаченої близькості. Багато що раціонально пояснити неможливо. Занадто багато спільного було (і є?), чи що. Та він зробив свій вибір. Він вирішив. Дуже сподіваюся, що не помилився. Весілля у госпіталі ще й зазняло телебачення. Вона - російськомовна блондинка з Донецька, з суто донбаською вимовою "ге", дуже вимоглива до подарунків і сувенірів. А я відходжу. Відступаю. Йому - кращає, він так само рветься на фронт, одержимий ідеєю повернутися. В особистому, як видно, щасливий. Постараюся зникнути. Свою місію виконала. Усе, що могла, зробила. А тепер... Є ще багато полів для діяльності.
Того ж дня змінила зачіску. Хотіла спочатку взагалі "під нуль", чи - майже "під нуль", а потім відчула, що ще трохи не готова. Вийшло дещо інакше. Уже дехто навіть встиг сказати, як мені з цією зачіскою добре. Знали б, що вона символізує для мене. Хоч кому яке до того діло. Мені головне лише позбутися тяжких снів. І далі, далі, далі...