Дитя Чорнобиля

Такий день. Допомогли баришівським волонтерам завантажити речей і продуктів у машину. Розпитала, куди їдуть і яка бригада там стоїть.
У новинах прочитала про обстріли під Дебальцевим. Туди ж теж поїхала машина, тільки вчора...Там мій однокласник. Хлопцям туди я передала цього разу дві дуже важливі посилки. Пишу його дружині. Він на зв'язок не виходить. Потім вийшов. Потрапили в оточення. Він возить поранених. У мене на якісь секунди почалася мігрень, що так само швидко зникла. Набираю номер волонтерів, які туди поїхали. Виклик спочатку ніби йде, але майже відразу перериваєтья - і "поза зоною досяжності". За півгодини чи годину - смс, що абонент знову на зв'язку. Не передзвонюю. Навряд чи можна нормально поговорити, та й допомогти зараз нічим не зможу. Хай краще потім.
Ще одне звернення. Хлопці, які найближчими годинами мають поїхати назад...Тут скуповуються і паралельно шукають речі, які можуть їм дати просто так. Вислуховую. Тобто не їх, а людину, яку трохи знаю і яка ними опікується зараз, просить за них. Часу обмаль. Мало що можемо дати і встигнути купити, але без нічого не залишимо. Вони так і не зайшли, бо родичі їм наче вже навантажили клунки...Та мені пообіцяли, що хлопці пізніше мені віддзвоняться і самі скажуть свої потреби й залишать координати своїх рідних. "Їм не можна у телефонній розмові називати бригаду. Як їм сказати, щоб Ви зрозуміли, що це вони?"-"Хай скажуть, що вони від такого-то (називаю його ім`я). Я зрозумію, що це вони. Хай просто скажуть, що від такого-то"...
...Ввечері знову спілкуюся з дружиною однокласника. Там все ніби стихло. Проте зв`язок - жахливий.
...По мені люди бачать, що я часто буваю "в собі". Я можу й говорити з собою почати.
...А ще хочу найближчим часом підвищити свої знання та кваліфікацію у деяких речах.

Про благодійний ярмарок у Броварах. Ідею запозичили з Києва, де такий ярмарок-пікнік провели на Пейзажній алеї. Подумали: а чому б нам не спробувати? Було багато вагань, побоювань, але - готувалися. Стислі терміни. На підготовку не мали навіть тижня. Не дуже вірили в успіх, але інших шляхів поповнення майже порожньої скарбнички допомоги військовим - не бачили. Телефонували, писали в інтернеті, роздавали листівки. Запрошували підприємців, рестораторів, кухарів, звичайних любителів готувати смакоту або власноруч створювати сувеніри. Паралельно готували машину на Схід... Запрошувала хлопців, які перебувають тут...
Ярмарок перевершив очікування. Розпродали майже всі сувеніри та смакоту. Допомагати в організації ярмарку та спілкуватися з громадянами прийшли Микола Смірнов, Євген Махревич (11 батальйон), Володимир Кузнецов (25 батальйон). Не віриться, що дехто з них за кілька днів може знову від`їхати...
Був кумедний випадок. Повз нас проходила сім`я. Батько, який ніс велосипед своєї дитини, сама дитина, і мама. Батько сказав нам, що тут біля ярмарку вештається гнида з колорадською стрічкою. Ми, не вірячи своїм очам, роззирнулися. Справді, неподалік сиділи дві особи бомжуватого вигляду, в однієї з цих осіб була пов`язана на грудях георгіївська стрічка. Коля і Женя пішли до цих "тіл". Женя різким рухом зірвав із "тіла" стрічку, щось різко сказав і кинув стрічку у смітник. Цікаво, що ті особи не опиралися і не обурювалися. Ми дивувалися потім, що такі камікадзе є у нашому місті.
Загалом день був позитивний, золотоосінній - з погодою надзвичайно пощастило!
Ярмарок завершився. Ми зсунули столи та просто на площі почали рахували гроші з усіх скиньок. Люди з подивом дивилися на нас. Вторгували - ніхто не чекав - 26,5 тисяч гривень! Це перемога. Скільки всього тепер купимо для хлопців!
По офіційній частині - найвеселіше. На зсунутих столах, просто на центральному майдані - майдані Свободи - ми розпочали пікнік, запросивши всіх, хто міг та хотів залишитися. За знайомство і співпрацю. Тепер перехожі дивилися на нас з іще більшим подивом. Такого не було ще ніколи в історії міста. Усе буває вперше. Як я зауважила - влаштували Майдан у найкращому розумінні цього слова. Весело й душевно. Втома і задоволення.
Ярмарок приїжджав знімати телеканал БТБ. Брали коментар в мене, а потім я спрямувала журналістку до Миколи. Загалом хороший репортаж удався. Відео буде пізніше.

Не хочу жалітися, але реально захлинаюся-зашиваюся, багато чого на мені, водночас багато народу у відпустках.
Просто замальовки. Люди особливо вражають - останні два дні. Пенсіонер Петро Степанович потелефонував на гарячу лінію, запропонував допомогу. Потім прийшов до нас у гості - в офіс. Передав - з великою гордістю - двомісний намет, бінокль та військову фляшку. Написав побажання нашим солдатам. Сказав, що й сам воював би, якби не вік.
Пенсіонерка Людмила Афанасіївна. По дикій спеці притягнула нам кравчучку з коробками продуктів тривалого зберігання та окремо торбочку з ліками. Ситуацію вона бере дуже близько до серця ("дитиною війну пережила, у війну і помирати"), прагне допомогти бійцям на передовій та хоче, аби більше уваги приділялося важкопораненим. Також розповіла і про своє людське горе. Вона тут сама. Син - у Росії, в Ямало-Ненецькому окрузі. Рветься приїхати сюди, але вона відмовляє, каже, щоб не здумав їхати - з російськими номерами, адже люди різні, все може статися, а в нього - сім'я. Людмила Афанасіївна відчуває, що війна надовго, може бути, що вже й не побачить сина. Кляла Януковича й Путіна. Обіцяла допомагати ще.

Ввечері повернулися волонтери. Нормально з'їздили. Дивлюся фото. І Миколині. Чи мені здається, чи він справді так змінився. Знала, що після війни буде інша людина... Схуд - і став якийсь дитинний, хоч не так давно здавався - навпаки - змужнілим, і якось так ніби хочеться його пожаліти, ніби щось глибоко всередині нього просить-кричить про підтримку. Що ж, розчулилася - і знову впрягатися. Завтра знову мені телефонуватимуть родичі, друзі, волонтери...Усім треба мати що відповісти.
Про всі деталі можна читати тут: https://www.facebook.com/koordcentr.brovary

Моторошні афоризми спадають на думку. ( ... )

Доки у повітрі витають тривожні настрої щодо майбутньої ночі, маю якісь хвилинки для зосередження. Січень - традиційно святковий місяць, особливий, ще й днів народжень друзів та знайомих цього місяця - рясно. ( ... )

У неділю на Межигір'я багато хто планував марширувати пішки. Зрештою, дехто пішов, але - одиниці. Загалом організатори вирішили, що безпечніше і швидше буде їхати. Організували автобуси, переважна більшість їхала на легкових авто, була і велоколона.( Read more... )

http://homo-feriens.dreamwidth.org/519088.html - Продовжуючи.( .... )

наші храми й бібліотеки (с)

Майже-вільні вихідні вирішила присвятити не лише домашнім справам. Останнім часом дізналася про кілька ініціатив допомоги (бібліотекам; навчальним, виховним і не лише - закладам), тож - поділюся. Єдине, що локалізація усього - Київ.( ... )

Терміново потрібні донори 2 (-), Київ. Контактна інформація:( ..... )

Три години на спеці прочекали під будівлею суду. (Ще кілька днів тому роздумувала, що я особисто робитиму, якщо вирішать засудити "на повну катушку"). Час засідання просто тягнули, "маринували". Деякі перехожі не вірили, що комусь із людей під будівлею є до цієї історії діло і що хтось прийшов туди просто так. Під час засідання на вулицю просочилася чутка, що усім трьом хочуть...продовжити запобіжний захід (домашній арешт) до...якогось там числа листопада. У мене чи від спеки, від того, що не їла ще з минулої доби, чи від легкого хвилювання підкошувалися ноги. Добре, що друзі принесли водички.
( ...... )