Дитя Чорнобиля

На підвіконні горить свічка. Ввімкнена пряма трансляція панахиди за загиблими героями. ( ... )

Прокинулася від повідомлення, що Булатов знайшовся. Потім зранку телефонував Олег. Я зовсім забула, яке нині число і що сьогодні мав бути суд. Перенесли. Захворів прокурор (минулого разу - хворіла суддя). "Президент хворіє, прокурор хворіє".- "Вони зустрілися і заразилися", - резюмую я.

Готуюся зустрічати ще один непростий і цікавий день. День невідомого та сподіваного. Суду і привітань. Розмов і мовчання. Розуміння.

14 січня, попри новорічно-різдвяний цикл свят, відбудеться перше цього року засідання з перетягнутої з минулого року справи. Напевно, буде спокійно: нічого ще не зрозуміло, остаточне рішення ще не близько, хоч і намітилася яка-не-яка фінішна пряма. ( Read more... )

Завтра стільки подій, акцій. Територіально - у різних точках і різних за тематикою, хоча - схожих в одному. Скрізь фізично неможливо бути. Проте хочеться не впустити щось важливе, бо можна раптом "за деревами не побачити лісу". ( ... )

От понад рік не п'ю - з цим якось змирилися. Спортом почала займатися - багато хто не розумів. Розпитували багато, але щоб хтось сам зрушився - майже по нулях. Навіщо тобі це? Сила? Витривалість? Ти займаєшся, щоб схуднути? Щоб подобатися чоловікам? Розуміли - одиниці. От тепер настав час, коли все це знадобиться, - сподіваюся. "Навіщо" - нарешті дійде. Сподіваюся.
Найбільше розумів мене той, хто зараз не поряд. Хто став моїм партнером - у спорті, зокрема. Тоді вдалося поєднати: спорт на свіжому повітрі, натхнення, розмови...У сні в ніч на суботу довго-довго з ним розмовляли, шкода, що зранку забула, про що саме, але було так добре. До всього, завтра суд.

Була зранку на суді. Допитували свідків - міліціонерів, та допитали ще не всіх. Наступне засідання - зранку (з 9.00) 5 листопада.( багато-цікаво )

Чекаю. Кажуть, засідання знову перенесуть (і перенесли ж). Обіймаєш і цілуєш, торкаючись теплою неголеною щокою, цілую у відповідь - так, я досі тебе люблю. Сонце розкачегарюється по-літньому. Мені час на роботу, де вже хоч щось почало зрушуватися, де робитиму нове, від чого поки що злегка викручується мозок. На пагорбі стоїть чи то молода мама, чи старша сестра з маленьким хлопчиком, пускає мильні бульбашки, які різнокольорово розлітаються за вітром. Хочу ні про що не турбуватися, а гуляти, пускати мильні бульбашки з гори проти сонця.

У контексті всього попередньонаписаного.
З третього разу рішення щодо мого "підзахисного" ухвалили. Штраф. Добре, що не 15 діб чи щось типу цього. Звісно, буде подаватися апеляція.
Учора з "підопічним" разом займалися спортом на стадіоні. Можна сказати, й краще вивчали одне одного. Потім просто ходили біговими доріжками у вечірній післядощовій прохолоді (майже відцвіла черемха і квітнуть липи). Запитав мене, чи бігатиму завтра, тобто - сьогодні, а тоді зауважив, що дивлячись іще що вирішить суддя. Однак сьогодні ввечері не побачимося, плани трохи скориговані вже з інших причин. Маю нагоду просто відпочити, подумати.