Дитя Чорнобиля

Ще нічних думок. Знала ж, знала завчасно, що так і буде. До того і йшло. Тепер усе вивертають і ставлять догори дригом. Беручись за волонтерство на початку війни, робила це, "бо треба". Долучалися до цього й інші люди. Мотивація від початку була різна. Тепер уже цілий список тих, хто не соромлячись стає у чергу - у списку разом із воїнами. Безкорисливість волонтерства накривається. Чи мідним тазиком, чи ще чим. У списках "почесних волонтерів", які мають одержати землю - люди з посадами при адміністраціях чи всяких навколовладних. Водій-охоронець мера - святе діло. А що ж - їздив, возив. Фоткався. Повертався. Тренажерна зала, сауна, понти й плітки на "неугодних меру" (колишньому, перефарбованому регіоналу, щоб ніхто не сумнівався). Тепер теж у списочку... Придумали відмовку: то ж координаційна рада так вирішила, це ж хлопці самі вирішили так проголосувати. Віддячити за допомогу хотіли. Ми ж самі тут ні до чого. Угу. Віддячити. Відмовитись від подяки - релігія не дозволяє. Як не дозволяє і підписати контракт, щоб уже без питань бути у тому списку, поряд з бойовими. Але навіщо ж...На намагання присоромити - огризаються. Ну звісно ж. Як інакше. Та й уже все вирішено практично. Хіба на сесії ще інакше проголосують, але навряд. Бо знову крики почнуться: "Не поважають!". В інтернеті ще трохи хитаються, та вже затихають, "срачі". "Десерти" вже розподілені. Але знову обурюватимемось на депутатів, президента, суддів, кумівство і хабарництво, водночас самі виділяючи "своїх" і "чужих". Знову хтось образиться, не впізнавши своє віддеркалення.

1. На мене падають скрючені знаки запитання, обмотані стереотипами. Відбиваюся, як можу, відкидаю їх подалі. Та невдовзі - знову ломляться. Це в мене бувають труднощі спілкування з деякими людьми - чи у них зі мною? Як ще можна пояснювати, наприклад, те, що фото має не обов'язково бути відфотошоплене і прилизане майже до невпізнанності, не обов'язково зроблене у студії з кіло мейк-апу (який декому буває протипоказаний), "правильним" освітленням і "потрібним" застиглим виразом вилуплених очей? Що старша людина, то, звичайно, складніше її переконати. Але вікові категорії тут бувають різні...Люди собі навигадували "проблем". Ось невдовзі грядуть ще й два стереотипні свята, від яких не знаєш куди дітися. Про це - окремо. А поки що лікуватиму застуду гучною музикою.
( 2 )

Є у мене колєга: всі працюють, а він спить. От сяде у кріслі на робочому місці - і спить. Головне, приходить на роботу найпізніше, постійно отримує за свої спізнення...
А пару разів починав тупо хропіти - на всю кімнату!
Його, звичайно, будимо. Але він не розуміє ні жартів, ні серйозних слів - все одно робить своє сонне діло... Йому добре, бо сидить у кутку за своєрідною барикадою із компа та принтера - тому його й не часто чіпають, оскільки зовсім не видно, що він там робить:) От і зараз - те саме.
Таке враження, що це його робочий стан. Єдина справа, якою може займатися 24 години на добу. Бувають же люди...
Ось. Тільки телефонний дзвінок його й може розбудити!