Дитя Чорнобиля

Недавно перечитала дуже багато з творчості Степана Руданського. Він автор "співомовок". Є в нього багато сумних, містичних творів, громадянська лірика. Та найбільше знають саме співомовки,( ... )

Без романтики жити неможливо. Завжди знала, що не матиму справу з абиким. Хоч в особистих стосунках, хоч на роботі. Якщо вважаю когось героєм, - це теж недарма. Бо з часом з'являється підтвердження, що він ще й не простий, а романтичний герой.
( ... )

Тут тихо.Ніхто нікуди вже не поспішає.
Довелося, було, побути екскурсоводом на Байковому кладовищі. Знаю про нього небагато. Але можу розповісти людям ключові моменти і щось головне показати. На самоті тут теж непогано. Могили видатних і простих людей. Старовинні родинні склепи. Нічого безликого, в усього - своя історія.
Як пройти далі, трохи у гущавину, чимало занедбаних і старезних могил. Таблички на хрестах давно стерлися, хрести напівзгнили, деякі й зовсім уже на хрести не схожі.Одна могила взагалі просіла...Шкода їх чомусь. А ще сумно за живих, які додумуються старі покинуті могили лагодити під смітник.
Відвідання цього кладовища не уявляю без провідування могили Стуса. Вона зараз завалена квітами. Нещодаввно ж були роковини по смерті. Здійнявся вітер, і лампадка довго не розпалювалася. Усе більше сутеніло. Багатоповерхівки вдалині.Більшає світла в оселях. Темні пам'ятники та хрести контрастують із золотим мерехтінням електирики. Там у своїх комірках метушаться люди. Звідси це здається особливо смішним. Такий собі мурашник, який має про себе надто високу думку. І - поряд - спокій. Не вистачало тільки повного місяця і виття собак, які лише для годиться погавкали здалеку та знову вклалися дрімати.
Зовсім темно. Назад. Повз колумбарій і крематорій. Раптом дорогою, круто розвертаючись, несеться мікроавтобус, мало не зачепивши мене на ходу. Вголос вилаялася: чого ж так ганяти, та ще й на кладовищі?! Машина різко гальмує навпроти дверей крематорію. То це ж нового "клієнта" привезли! Кілька молодиків поспішно виймають щось (зрозуміло, що), відкривши задні дверцята. Життя (життя?..) тут кипить і вдень, і вночі. І навіть з вітерцем. Останній атракціон дорогою до останнього притулку.

Не так давно мала такий настрій, коли просто починаєш шукати - до кого причепитися. Іноді в такому стані хочеться багато годин мовчати, а іноді - тягне на словесний надмір. Пересіюючи різну інформацію, натрапила на чат зі співаком, де мене й понесло.http://www.kreschatic.kiev.ua/ua/3511/chat/1242795935.html З фантазією того дня було не дуже, тому обрала нік - перше, що спало на думку. Я не є ні прихильницею, ні противницею Харчишина, просто він потрапив мені "під гарячу руку". Вчора відповів на все. Якщо виокремити, виходить такий от діалог...

> Як ставитеся до тих, хто прагне Вас наслідувати?

Якщо ці наслідування переважно позитивні, то - на здоров"я.

> Як Ви переносите самотність?
Чи могли б піти у ченці?

Насправді нічого негативного у самотності не вбачаю. Інколи вона мені потрібна для того, щоб зібрати себе докупи.
Колись, подорожуючи Європою, у мене була така думка - залишитися в монастирі у Франції. Але музика та любов до рідних перемогли.

> Чимало людей плачуть від Ваших пісень.
Від чиїх пісень можете заплакати Ви?

Я б хотів, щоб від моїх пісень більше людей посміхалося або щоб вони були просто гарним саундтреком до життя. Але якщо хтось відчув те саме, що і я, коли писав ту пісню і заплакав, значить, я не дарма живу.
Коли мені принесли в лікарню після ДТП сольник Дейва Гаана, я заплакав від пісні I Saw Something.

> Чи могли б підставити іншу людину заради раптового стрімкого кар'єрного злету, збільшення свого матеріального добробуту та шаленого зростання популярності?

Я не займаюся музикою заради того, щоб мене більше впізнавали на вулицях. Одного разу я вирішив самореалізуватися і для цього мені потрібні лише я та мої друзі. І ніхто ніколи мені не завадить досягнути своєї мети. Все залежить лише від нас. У нас багато роботи і немає часу на те, щоб ставити палки в колеса.

> Ви - ризикова людина?

Всі ми ризикуємо - чимось, кимось. Але не ризикую заради адреналіну (останнім часом).

> чого Ви не зробили б за жодні гроші?

Не змінив би стать:)

= писати чи не писати? писати =

Вагон ранкового метро монотонно похитував пасажирів. За кілька метрів у вагоні, тримаючись за поручень, стояла дівчина. Сірий верхній одяг з великими чорними ґудзиками додавав чогось благородного. Дбайливо укладене, та явно не свого кольору, волосся. Бездоганний макіяж. Рукавички (перчатки - краще?..) - тонкі, чорні, елегантні, по лікоть. Дивитися хотілося знову й знову. Відчуття, що це не дешева краса. Тут пішла на весь образ явно не одна тисяча гривень...Хотілося їхати і їхати разом. Поглядом пробігаюся вагоном. Ні на кому зупинитися. Більше красивих у людей у цьому вагоні немає.
Зупинка. Виходимо разом. У натовпі можу роздивитися зблизька. На вигляд їй не більше 20 років. Невисока. Як усе-таки елегантно. Виходить, що на ескалаторі їдемо поруч. Вона, мабуть, студентка. У Драгоманова чи у Шевченка. Ні, нею не можна не милуватися.
Повертає. Напевне, до Драгоманова... З неба летить дощ із мокрим снігом. Високі чорні чобітки. Відкриває чорну парасольку. Мушу обганяти. Бо поспішаю. А вона йде непоспіхом.

Надіслати російському Президенту запрошення приїхати на заходи з річниці Голодомору в Україні - це сильно. Більшу провокацію у цьому складно вигадати. Звісно, той відреагував, як мінімум, наче бик на червону ганчірку перед носом. Це і зрозуміло. Не полінувався написати українському колезі розгорнуту чималу за обсягом (видно, таки дуже зачепило)відповідь, наприкінці повідомляючи: не приїду. Таке враження, що йому надсилали запрошення з чіткою, лише однією, метою - вивести з себе і побачити, що він тепер зробить.

ЩЕ. Деякі експерти з Росії, які цю ситуацію коментують, вживають поряд два терміни - "антироссийский, антирусский".

І ще одне. Дивуються, що на такий захід із серйозним обличчям запрошують російського президента. І звідки вони знають, що з серйозним?..