Дитя Чорнобиля

Тут тихо.Ніхто нікуди вже не поспішає.
Довелося, було, побути екскурсоводом на Байковому кладовищі. Знаю про нього небагато. Але можу розповісти людям ключові моменти і щось головне показати. На самоті тут теж непогано. Могили видатних і простих людей. Старовинні родинні склепи. Нічого безликого, в усього - своя історія.
Як пройти далі, трохи у гущавину, чимало занедбаних і старезних могил. Таблички на хрестах давно стерлися, хрести напівзгнили, деякі й зовсім уже на хрести не схожі.Одна могила взагалі просіла...Шкода їх чомусь. А ще сумно за живих, які додумуються старі покинуті могили лагодити під смітник.
Відвідання цього кладовища не уявляю без провідування могили Стуса. Вона зараз завалена квітами. Нещодаввно ж були роковини по смерті. Здійнявся вітер, і лампадка довго не розпалювалася. Усе більше сутеніло. Багатоповерхівки вдалині.Більшає світла в оселях. Темні пам'ятники та хрести контрастують із золотим мерехтінням електирики. Там у своїх комірках метушаться люди. Звідси це здається особливо смішним. Такий собі мурашник, який має про себе надто високу думку. І - поряд - спокій. Не вистачало тільки повного місяця і виття собак, які лише для годиться погавкали здалеку та знову вклалися дрімати.
Зовсім темно. Назад. Повз колумбарій і крематорій. Раптом дорогою, круто розвертаючись, несеться мікроавтобус, мало не зачепивши мене на ходу. Вголос вилаялася: чого ж так ганяти, та ще й на кладовищі?! Машина різко гальмує навпроти дверей крематорію. То це ж нового "клієнта" привезли! Кілька молодиків поспішно виймають щось (зрозуміло, що), відкривши задні дверцята. Життя (життя?..) тут кипить і вдень, і вночі. І навіть з вітерцем. Останній атракціон дорогою до останнього притулку.

Хто каже, що в буднях нема екстриму? Хто каже, що все так нудно і одноманітно? Люди, приходьте в наш універ!Тут - жодного дня без пригод!Учора пара почалася з того, що заступниця директора нашого інституту знервовано розповідала таке.Щойно наші студенти
вирішили вилізти на дах універу(за висотою це 15 поверх), щоб, за їх словами, подивитися зверху на чудовий краєвид.По горищу та даху, ясно, гупали.На останньому поверсі викладачка, яка проводила практичне, почула.І повідомила.На порушників чекає штраф.Але заступниця директора сказала, що якщо подібне повториться, то вимагатиме вже відрахування цих осіб.Сказала також, що для такого є г.Говерла, є інші дахи та позаурочний час.А їй проблеми не потрібні.Після пар і поза університетом - робіть,що хочете,там вона вже не відповідальна.НЕ хоче тяганини по судах і тюрми.Все зводилось до ось чого: робіть, що хочете, мені особисто на вас - плювати,головне, щоб мою шкуру не зачепило.
А сьогодні-13 число, та ще й п"ятниця.Всі вже зранку очікували чогось нехорошого. На першу пару все не з2являлася викладачка.Запізнювалася й ще одна студентка з паралельної групи.І двоє наших.Минуло півгодини.З"ясувалося, що всі студенти разом з викладачкою(16 чоловік)застрягли в ліфті, причому чомусь не на 1 поверсі, а...десь в підвалі.Хвилин через 40 усі врешті зібралися.Розповідали,що телефонували з ліфта в деканат,але там розводили руками:витянати вас звідти не будемо, телефону тех.служби не знаємо.Тепер ті, що сиділи в ліфті,ображені на керівництво: мовляв, як з даху знімати - відразу прибігли, а з підземелля виручити - не фіга!