Дитя Чорнобиля

День сьогодні - суцільний сміх і гріх.
Спочатку - благодійний ярмарок "Нові однокласники", кошти від якого підуть школярам - дітям переселенців і військових.
Потім - знову поїздка до лікарні. Зі мною - двоє броварських активістів, а на місці підійшли ще дві київські активістки. Цього разу спілкувалися надворі, в альтанці. Миколі ми принесли стільки морозива, що морозилка у палаті просто не зачинялася. Роздавали іншим пораненим, їхнім дітям, які прийшли провідати, медсестрі...Коля дуже просив саме білого. Ніяк не може ним наїстися. Я це пояснюю тим, що морозиво - з молочних продуктів, у яких - кальцій, а цього елемента потребують кістки, які зростаються.
Розповідав, як його поранили. Як їхав на броні. А потім уже отямився в лікарні. Вважає, що здав їх хтось зі своїх. Одужавши - це за 1,5 місяці - дуже хоче будь-що повернутися на фронт. Інша річ - що придатним для цього його навряд чи визнають. Війна змусила його багато що переосмилити. Більше цінувати життя. Запитала, чи не сниться ночами щось...Спочатку, вбивши когось, ніч не міг заснути - це було найтяжче...
Звісно, були й жарти та приколи. Щодо деяких - просто шкодую, що не знято на камеру!
З Броварів їхали вдвох із Романом, а з Андрієм, який мав приєднатися вже у Києві, трохи розминулися. Ми ще підходили, а Андрій уже спілкувався з Миколою надворі. Ми на кілька хвилин не встигли на історичну - не побоюся цього слова - подію. На території госпіталю раптом з'явився Олег Тягнибок (той, що лідер "Свободи"). Він прийшов провідати одного пораненого партійця, а тут - ще один, Микола. Ну й Андрій підходить. Тягнибок простягає руку для привітання - Андрій же демонстративно вітається й тисне руку першому не йому, а Миколі! За переказом, лідер політсили на лиці змінився. Як потім я казала, заливаючись сміхом: "Правильно! Хай знає, хто в нас справжні герої, а не шалтай-балтай!". Микола ж у Тягнибока серйозно розпитував, чому "Свобода" обіцяла забезпечити партійців, які воюють, усім необхідним, але в результаті його забезпечували зовсім інші люди. Лідер партії виправдовувався щось чи про недостатню координацію, чи то про ресурси.
Втім, головне, що знаходяться люди, які не кидають воїнів напризволяще.
Ще одним приколом була розповідь Миколи про те, як одного разу на фронті розстрілювали пакети зі сміттям. Ну, щось там привиділося, що в посадках - фігури сепарів. Потім з'ясували, що то пакети тріпочуть на вітрі...
До лікарні майже щодня приїжджають із концертами. Для розваги й підняття настрою це непогано. Але - в міру. Від криків у мікрофон та гри на ударних інструментах головний біль хворого може посилюватися до катастрофічного. Особливо часом дістають проповідники, волонтери-психологи й інші діячі. Бійцю б спокійно полежати, а він, зіщулившись від болю та прикидаючись, що спить - аби тільки пішли з палати - має вислуховувати якісь довгі розумування й проповіді... До речі, сьогодні був концерт - по ictv показували. Коля казав, що давав там якийсь коментар. Тільки щось не можу знайти в мережі цей репортаж.
Поїхали від Миколи з хорошим настроєм, хоч і стурбовані його станом. Наприкінці зустрічі він усе частіше тримався за хвору руку й видно було, що вже заморився. Хай більше відпочиває.

Сьогодні майже 2 години провела на місцевому мобілізаційному пункті. Коли прийшла, мені розповіли, що я пропустила яскраву сцену. ( Read more... )

Почуте від одного місцевого депутата.
Каже він вдома дружині:"До нас Кличко приїжджає". Трирічний син, почувши це, радісно вигукує:"І я хочу Кличко!" Батько пояснює сину, що ні, не молочко, а Кличко, пояснює відмінність. Син уважно вислуховує і видає:"Тоді я хочу Кличко з медком!".

- Ух ти! Клас! Де це ти так засмагла?!
- На мітингу...

Проспортивна рубрика.( ... )

12.12.2012. Сьогодні до мене був потік людей, завантаженість, з усім на диво легко й весело розгреблася.( ... )

А ось це просто зробило мій день...

Нарешті серед нудно-сірого океану невиразної агітації "уменеємрія" з'явилося щось притомне.

1. Скоро почну обожнювати радянські газети. Порпаючись в архівах і обробляючи оцифровані файли, натрапила на заголовок: "Є чому повчитися у свиноїдських комсомольців". Припадок був хвилин 5. Газета "Стахановець", 1946 рік.
Довідка: Свиноїди - це є таке село.
2. Спілкуюся вже другий день із майстринею розпису хною по тілу. Розпитую. А у суботу роблю дівич-вечір. Накидала ідей, які легко сприйнялися. Отже, у фантазії мене не дуже занесло. Завтра ввечері, сподіваюся, вболіватиму за Україну. Не де-небудь, а у фан-зоні. Вболіваю специфічно. Кричу або:"Йоханий ілюстратор!", або: "Та робіть же щось!"

Хвала тим, хто придумав ставити на сигнал мобільного звуки з мультиків. Коли в одного рінгтоном поставлені звуки із загадковим відлунням із мультфільму про їжачка в тумані, а інший - сам по собі лякливий; і коли в того, першого, дзвонить телефон під час серйозної розмови в офісі чи цілковитої тиші...інший хоче прибити його за ці звуки. Кумедно виглядає. Такого переляканого стану - недоброзичливцям%) Ця анімація справді змушує замислитися, ненадовго зупинитися, впізнати у ній когось. Іноді дивишся на звичне - іншими очима. (У тумані видно персонажа з іншого твору - білого коня Шептала :)) )