Дитя Чорнобиля

Мало не забула. Мені ж наснився перший у житті антисон жахів - сон жахів навпаки. Там була істота, яка мала б лякати, але натомість я була у такому настрої, що ворог втік і заховався сам. Я відчувала, що він десь поряд, але боїться себе видати, передчуваючи, що я хочу з ним зробити, і вже не він, а я була його жахом. Це щось неперевершене.

Хтось із філософів, може, навіть Ніцше, сказав, що жінка просто повинна бути злою. Якщо не так - тоді це вже щось типу збочення. Хтозна...
Кожен вирішує сам, яким йому бути і як жити. І обирає манеру поведінки. І от прикол: далеко не всі чують про себе те, що про них справді думають. З різних причин. Найчастіше сказати правду у вічі заважає звичайний страх.

Зустрічалася дівчинка з хлопцем. Спочатку дещо нав*язувалася. Але досягла свого.Він же почав стосунки швидше із жалю. Навіть дещо з цікавості.При цьому сам собі у душі плакався: і чого це я зустрічаюся з такою непривабливою?..На побутовому рівні стосунки теж були нестерпні. Зрештою - розійшлися. Але їй він не наважувався ніколи - ні під час стосунків, ні після розриву - сказати повністю усе, що думає. Чому? Боявся. Таких бояться. Бо так відповість, бо так обламає. Може ще й пику роздерти.
Отже, багато людей живе в ілюзіях. "Що мені кажуть - те насправді і є".
Комусь іншому, по секрету, можна розповісти і про справжнє ставлення."І що вона з себе корчить? Таким треба паранджу одягати і з дому не виходити". Вона ж радіє зустрічам і твердо переконана, що "залишилися друзями". Тільки щирості - справжньої - ніколи не буде. І тільки зітхання: ну, що ж поробиш, так уже закладено природою у чоловіках, що вони найперше дивляться на зовнішність жінки; це в жінок дещо інакше...; ну, вона людина може й непогана, тільки ще й характер такий...
Таких випадків багато. Можна створити великий узагальнений образ із кількох тисяч характерів.
Умовний ВІН боїться сказати умовній ЇЙ, що з новою зачіскою вона виглядає як кікімора, на яку поглянути страшно. Вона гордо задирає носа, крутиться перед дзеркалом. Він мовчить. Ковтає. Вона думає, що все добре, йому сподобалося. Він думає - який жах, але промовчав, себе зберіг, нерви не зіпсовані, морда не роздряпана...Навіщо зайві проблеми.
Ні, боятися - це таки не синонім до слова "поважати". Чи поважають люди тих, кого бояться? Навряд.
Та й правду, як правило, кажуть тим...кого не бояться.
А ті, кого бояться, можуть навіть не підозрювати про те, що їх бояться.
За правду, навіть найгіркішу, за щирість - варто подякувати. Можливо, болючі слова у якусь мить навіть врятують.