назвати неможливо

[homo_feriens]

1. На мене падають скрючені знаки запитання, обмотані стереотипами. Відбиваюся, як можу, відкидаю їх подалі. Та невдовзі - знову ломляться. Це в мене бувають труднощі спілкування з деякими людьми - чи у них зі мною? Як ще можна пояснювати, наприклад, те, що фото має не обов'язково бути відфотошоплене і прилизане майже до невпізнанності, не обов'язково зроблене у студії з кіло мейк-апу (який декому буває протипоказаний), "правильним" освітленням і "потрібним" застиглим виразом вилуплених очей? Що старша людина, то, звичайно, складніше її переконати. Але вікові категорії тут бувають різні...Люди собі навигадували "проблем". Ось невдовзі грядуть ще й два стереотипні свята, від яких не знаєш куди дітися. Про це - окремо. А поки що лікуватиму застуду гучною музикою.

2.
....На тему того, що насувається
Чи був святим Валентин? Нібито існував такий чувак, який таємно одружував закоханих. А поплатився життям за свою віру. Чи допомагав він поєднатися всім? Можливо, комусь на свій розсуд відмовляв? А ті потім страждали. Якщо вірити у якесь там переселення душ, то тепер ці люди, можливо, несвідомо мстяться нелюбов’ю до дня всіх закоханих (?).
Чи бачить він тепер, як святкують на його честь? Чи підтримує з якогось невидимого світу те, на що перетворюють ці святкування? Зрештою, попса перемагає в усьому. А Валентин може бути мудрим. І – байдужим. Чи усе ж – милостивим? Кажуть же, що допомагає зустріти своє кохання. Цікаво: розглядає – усі прохання? Чи лише від тих, хто в нього вірить? І чи знає, скільки народу щороку накладає на себе руки від безвиході у його день?
Хоча, можливо, йому самому гидко на це дивитися. Але навіть повіситися не може. Бо безплотний. Не те, що іншим допомагати…
А тим часом десь в Інтернеті триває напружене листування: «Я знаю! Ти не кохаєш мене! Ти сьогодні за весь день не надіслав мені жодного віртуального рожевого сердечка!»