![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensНічим не можу заглушити думки про нього. Іноді злюся: на себе, на нього, на обставини. Будемо ми разом колись чи не будемо взагалі, а мені треба навчитися одного: перестати себе руйнувати. Непевна ситуація на роботі, домашні конфлікти, нічні невидимі сльози. Втрачаю вагу, що мені не подобається. Цікаво: вкотре переконалася - хоч як там було з ним, а без нього - ще гірше. Дечим я себе безпідставно накручую. Хоч проблеми справді є.
...Вийшов на 10 хвилин, коли у судовому засіданні оголосили перерву. Відразу пригорнув до себе, поцілував, запитав, чи не змерзла. Потім усе дуже уважно придивлявся до мене, розпитував, як почуваюся, чому такою перевтомленою виглядаю, чи не захворіла, що в мене сталося...Що йому мала казати? Що сохну за ним?.. Відповідала, що все нормально - він не йняв віри, казала:"Головне, щоб у тебе все було нормально". "Дякую...Побачимо, як буде...", - невизначено відповідав.
Він справді мій. Останнім часом з мене лише вимагають. Досить безпардонно. Забула, коли останній раз хтось турбувався моїм самопочуттям. Він - уважний, не формально, не награно. Думаю, розуміє: за того, кого не любиш, не стоятимеш надворі до посиніння. Сьогодні прочекала понад три години, промерзнувши попри нову дублянку. Свідчили від звинувачення - менти. Несли маячню, яку й на п'яну голову не вигадаєш. Свідків допитали ще не всіх. Знову перенесли засідання. Відомі аж дві наступні дати: 15 та 25 жовтня. Безкінечний процес.
У нього знову інша робота - не найкраща, м'яко кажучи. Напівжартома сказала, що приходитиму вночі, коли не спатиметься. Ні, просто так не кину.
Ось такий перший день жовтня.
Для контрасту - про перший день літа :
http://vzahalinijak.livejournal.com/2013/06/01/
...Вийшов на 10 хвилин, коли у судовому засіданні оголосили перерву. Відразу пригорнув до себе, поцілував, запитав, чи не змерзла. Потім усе дуже уважно придивлявся до мене, розпитував, як почуваюся, чому такою перевтомленою виглядаю, чи не захворіла, що в мене сталося...Що йому мала казати? Що сохну за ним?.. Відповідала, що все нормально - він не йняв віри, казала:"Головне, щоб у тебе все було нормально". "Дякую...Побачимо, як буде...", - невизначено відповідав.
Він справді мій. Останнім часом з мене лише вимагають. Досить безпардонно. Забула, коли останній раз хтось турбувався моїм самопочуттям. Він - уважний, не формально, не награно. Думаю, розуміє: за того, кого не любиш, не стоятимеш надворі до посиніння. Сьогодні прочекала понад три години, промерзнувши попри нову дублянку. Свідчили від звинувачення - менти. Несли маячню, яку й на п'яну голову не вигадаєш. Свідків допитали ще не всіх. Знову перенесли засідання. Відомі аж дві наступні дати: 15 та 25 жовтня. Безкінечний процес.
У нього знову інша робота - не найкраща, м'яко кажучи. Напівжартома сказала, що приходитиму вночі, коли не спатиметься. Ні, просто так не кину.
Ось такий перший день жовтня.
Для контрасту - про перший день літа :
http://vzahalinijak.livejournal.com/2013/06/01/