Дитя Чорнобиля

Пішла ще одна машина, автобус точніше, для 11-го. Другу ніч мені не спалося, ще й вірші йшли. Зранку готувала для нього персональну посилку-сюрприз, - йому не повідомляла. У церкві не знайти маленької іконки Покрови, та й св. Миколи теж, усе розібрали для солдатів. До всього поклала і свій новонаписаний вірш, хоча свого імені ніде не залишала. Також хотіла додати ще й кілька пачок цигарок (наче з цим перебоїв немає, але добре було б, щоб персонально).
Зайшла до гастрономчика у тому будинку, де наш офіс. Продавщиця цигаркового відділу дуже вирячилася і попросила паспорт. Розумію, що виглядаю набагато молодшою, але щоб аж так. Документ я залишила в іншій сумці. Перепитала, чи продавщиця справді запитує у кожного покупця. "Так", - каже. "А якби мені було 15, а я виглядала б на 50 - запитали б?" - підколюю. "Запитала б", - вона так впевненено. Запропонувала сказати їй серію та номер паспорта, а документ принести потім. "Ні, мені не охота 8 тисяч гривень платити", - скривилася.
Я пішла. Можна тепер ставити експерименти і ловити на слові))) Хоч маю я великі сумніви, що в якогось дебелого дядька вона допитуватиметься паспорт.
Уже четверо моїх знайомих засвідчили, що багаторазово купували там само цигарки, про паспорт ніколи не йшлося. Що ж, із продавщицею-брехухою ще належить розібратися.
Тим часом я запаковувала посилку без цигарок (бо вже просто не мала часу). Побачивши це, місцевий депутат запитав, чи написала я листа. Відповіла, що там і так все зрозуміло. "Давай, напиши, як ти його любиш! Поки є час! Кожне слово - на вагу золота!". Довелося справді написати від руки на аркуші вітання від земляків та допакувати до посилки.
А курити матимуть що. Інші волонтери багато передали. Зі спортом теж нормально. Добрі люди знайшли для комбата ту гирю на 32 кг. Головне, щоб усе добре було. Адже часткову мобілізацію вже схвалили.

Кілька місяців поспіль маю справу з оцифруванням архівів газет. Сканувала номери за 40-50-ті роки (ХХ століття). Причому не ті, що зберігалися в установах, а ті, що перебували у приватних руках. На полях газет за один із цих років зауважила написи від руки. Вчиталася. То була адреса: "МГБ, Киев, Большая Житомирская, №3". Виходить, кожна редакція на той час надсилала туди номери своїх видань. Просто на газетах наклеєні марки, а також стоять поштові штампи. Тобто надсилали їх без конвертів, отак, як листівки - писали адресу, ліпили просто на них марку, і вони доходили. Найцікавіше ж, як вони після цього, з такими позначками, опинилася у чиємусь приватному архіві. З власником я напряму не спілкувалася. Та треба буде якось дізнатися.

Одержувати листи - це для мене звичайна річ.
Причому, чимало їх одержую ще "по-старінкє" - не електронною поштою, а у конвертах, написаних від руки на аркушах із зошита. Зауваження, пропозиції, поради, "маразматичні етюди"...
І от вперше отримала лист із зони.