Зворушливий день
30/7/14 21:30![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensНе хочу жалітися, але реально захлинаюся-зашиваюся, багато чого на мені, водночас багато народу у відпустках.
Просто замальовки. Люди особливо вражають - останні два дні. Пенсіонер Петро Степанович потелефонував на гарячу лінію, запропонував допомогу. Потім прийшов до нас у гості - в офіс. Передав - з великою гордістю - двомісний намет, бінокль та військову фляшку. Написав побажання нашим солдатам. Сказав, що й сам воював би, якби не вік.
Пенсіонерка Людмила Афанасіївна. По дикій спеці притягнула нам кравчучку з коробками продуктів тривалого зберігання та окремо торбочку з ліками. Ситуацію вона бере дуже близько до серця ("дитиною війну пережила, у війну і помирати"), прагне допомогти бійцям на передовій та хоче, аби більше уваги приділялося важкопораненим. Також розповіла і про своє людське горе. Вона тут сама. Син - у Росії, в Ямало-Ненецькому окрузі. Рветься приїхати сюди, але вона відмовляє, каже, щоб не здумав їхати - з російськими номерами, адже люди різні, все може статися, а в нього - сім'я. Людмила Афанасіївна відчуває, що війна надовго, може бути, що вже й не побачить сина. Кляла Януковича й Путіна. Обіцяла допомагати ще.
Ввечері повернулися волонтери. Нормально з'їздили. Дивлюся фото. І Миколині. Чи мені здається, чи він справді так змінився. Знала, що після війни буде інша людина... Схуд - і став якийсь дитинний, хоч не так давно здавався - навпаки - змужнілим, і якось так ніби хочеться його пожаліти, ніби щось глибоко всередині нього просить-кричить про підтримку. Що ж, розчулилася - і знову впрягатися. Завтра знову мені телефонуватимуть родичі, друзі, волонтери...Усім треба мати що відповісти.
Про всі деталі можна читати тут: https://www.facebook.com/koordcentr.brovary
Просто замальовки. Люди особливо вражають - останні два дні. Пенсіонер Петро Степанович потелефонував на гарячу лінію, запропонував допомогу. Потім прийшов до нас у гості - в офіс. Передав - з великою гордістю - двомісний намет, бінокль та військову фляшку. Написав побажання нашим солдатам. Сказав, що й сам воював би, якби не вік.
Пенсіонерка Людмила Афанасіївна. По дикій спеці притягнула нам кравчучку з коробками продуктів тривалого зберігання та окремо торбочку з ліками. Ситуацію вона бере дуже близько до серця ("дитиною війну пережила, у війну і помирати"), прагне допомогти бійцям на передовій та хоче, аби більше уваги приділялося важкопораненим. Також розповіла і про своє людське горе. Вона тут сама. Син - у Росії, в Ямало-Ненецькому окрузі. Рветься приїхати сюди, але вона відмовляє, каже, щоб не здумав їхати - з російськими номерами, адже люди різні, все може статися, а в нього - сім'я. Людмила Афанасіївна відчуває, що війна надовго, може бути, що вже й не побачить сина. Кляла Януковича й Путіна. Обіцяла допомагати ще.
Ввечері повернулися волонтери. Нормально з'їздили. Дивлюся фото. І Миколині. Чи мені здається, чи він справді так змінився. Знала, що після війни буде інша людина... Схуд - і став якийсь дитинний, хоч не так давно здавався - навпаки - змужнілим, і якось так ніби хочеться його пожаліти, ніби щось глибоко всередині нього просить-кричить про підтримку. Що ж, розчулилася - і знову впрягатися. Завтра знову мені телефонуватимуть родичі, друзі, волонтери...Усім треба мати що відповісти.
Про всі деталі можна читати тут: https://www.facebook.com/koordcentr.brovary
