![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
homo_feriensСьогодні майже увесь день пробула в Києві. Хоч це не заважало "знаходити" мене там з усіх куточків країни...
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. ...
Прийшла. Розповіла ситуацію. Кажуть - майже щодня таке, ось тобі й "революція гідності"...Зробила кави. Вийшла на балкон. Дивлюся, а ті двоє, які мене не пускали, граються між собою в футбол сніжкою. І довгенько так погралися.
Ще хвилин за десять вишикувалися всі й пішли кудись на передислокацію. Тобто якби я проходила на півгодинки пізніше, то й проблем не було б.
А потім у мене було напружено "на всіх фронтах". Крім загально-нагальної роботи - шквал дзвінків. Від тих, кого призвали, і тих, хто вже давно там...Навіть із кордону. Говорили про різні потреби. Від чаю-кави-цигарок до форми-джіпіесів-тепловізорів. І про поминки одного героя теж... Надвечір голова реально розпухла. Ще й дзвінок мами, яка дізналася від брата, що він уже тепер точно виїжджає наступного тижня (але про подробиці я з ним ще так і не говорила..). Поки їхала додому, і вже вдома - дзвінки продовжувалися... У метро сіла, завмерла і втупилася в одну точку, реально нічого не бачачи й уже не чуючи. Потім з'явилася підозра, що довго їду. Очуняла на "Берестейській"! Сіла абсолютно не в тому напрямку. Дивно, що додому дісталася. Далі буде.
Зранку була епопея з проходом на вул.Банкову. На тротуарах стояли міліціонери. Підійшла з одного боку вулиці. Такі якісь зовсім діти у балаклавах. Без щитів, без нічого. Кажуть, що пересування тут обмежене у зв'язку з якимись там державними подіями. Запитують перепустку. Немає. Посилають на той бік вулиці, на інший, де міліції трохи більше. Думаю, що якщо вже ні в яку не захочуть пускати, доведеться телефонувати за заповітним номером... Там знову запитали про перепустку. Пояснила, куди я. Вказала навіть на будівлю. Один обернувся у той бік, куди тицяю:"Туди?" - показуючи чомусь на Спілку письменників. "Ні, туди", - показую, куди треба. Зрештою, загроз у моєму великому рюкзаку та грубому взутті ці молодики при виконанні не побачили - і пропустили. ...
Прийшла. Розповіла ситуацію. Кажуть - майже щодня таке, ось тобі й "революція гідності"...Зробила кави. Вийшла на балкон. Дивлюся, а ті двоє, які мене не пускали, граються між собою в футбол сніжкою. І довгенько так погралися.
Ще хвилин за десять вишикувалися всі й пішли кудись на передислокацію. Тобто якби я проходила на півгодинки пізніше, то й проблем не було б.
А потім у мене було напружено "на всіх фронтах". Крім загально-нагальної роботи - шквал дзвінків. Від тих, кого призвали, і тих, хто вже давно там...Навіть із кордону. Говорили про різні потреби. Від чаю-кави-цигарок до форми-джіпіесів-тепловізорів. І про поминки одного героя теж... Надвечір голова реально розпухла. Ще й дзвінок мами, яка дізналася від брата, що він уже тепер точно виїжджає наступного тижня (але про подробиці я з ним ще так і не говорила..). Поки їхала додому, і вже вдома - дзвінки продовжувалися... У метро сіла, завмерла і втупилася в одну точку, реально нічого не бачачи й уже не чуючи. Потім з'явилася підозра, що довго їду. Очуняла на "Берестейській"! Сіла абсолютно не в тому напрямку. Дивно, що додому дісталася. Далі буде.