Дитя Чорнобиля

Микола поки що готується до виїзду - в "Десні". Передали туди утеплені берці - на пробу, на розношування, чи варто такі брати. А ще якось, до того, як поїхати до "Десни", обурювався. Обурювався - однопартійцями. Тими, які депутати - особливо. Називав прізвища. Як вони "воюють", як "звільняють" давно звільнені міста...Як йому важко слухати Тягнибока, який розповідає про війну. Зрозуміло: Коля справжній воїн, піарячись на славі яких до влади прийдуть інші...Не знаю, чим тут зможу допомогти. Хіба що доноситиму правду.
Тим часом постійно звертаються хлопці з військової частини у Семиполках. Одні вже знають, що незабаром поїдуть воювати, інші - в невизначеності, хтось там служить уже 7 місяців, але чи їхатиме кудись звідти - не знає. Ми говоримо, що забезпечуємо найперше тих, які - на війну. Проте хлопці постійно жаліються, що навіть просто спати у частині - прохолодно, часом здається, що у приміщенні холодніше, ніж надворі. Теплим спальникам радіють найбільше. І знову говорять про сумний стан у частині. На жаль, ми не можемо допомогти ще й на ремонт абощо, тут у зоні бойових дій усіх забезпечити - катастрофа...Але знаємо про ситуацію, знаємо...Я навіть знаю, що один із призовників збирав кошти на свою картку, аби спільними зусиллями хоч вікна у військовій частині поміняти...Та спочатку - розібратися з війною.
Сестра контуженого бійця, який тепер у госпіталі, телефонує, запитує, коли знову піде машина - вона назбирає речей, поговорить із підприємцями. Про потреби. Як завжди. Теплі спальники, теплі рукавиці, тепла білизна, шкарпетки, шапки, дощовики...Теплу форму так і не дали. Теплі штани, бушлати, або ж - теплі комбінезони. Завжди просять: тактичні окуляри, тактичні рукавички, наколінники, налокітники, каремати й "піджопники", зимові балаклави.

1.Ходжу на роботу "капітально" хвора. Уже тиждень. Тягаю повну сумку різних таблеток. Прикол в тому, що ніхто не вірить, що мені справді погано. Колеги то приколюються, думаючи
що я просто вдаю "умірающего лєбєдя", то просто не помічають...Минулий керівник майже звинуватив мене у симуляції, хоча я жодного разу не пожалілася, ні на день, навіть на годину,
не відпросилася з роботи...Правда, тепер керівник інший. Я не прошу, щоб мене жаліли, але, вибачте, тупо не помічати, що людина не перший день ходить з високою температурою, "бронхітним" кашлем, охриплим голосом, через кожні 5 хвилин витирає соплі,
терпить дикий головний біль, який, чомусь, не знімають жодні знеболювальні засоби... Як таке можна симулювати? І як ТАКОГО можна не помітити?...Добре, менше з тим. Настрій у мене все одно робочий. І, як не дивно, у такому стану все одно встигаю більше, ніж мої - здоровіші, старші, досвідченіші - колеги. Чудеса природи...
2. Почала читати роман французького письменника Селіна "Подорож на край ночі". Цікаво...
Хоча дуже вже "оптимістично"...Проте найбільше мені сподобалося про батьківщину № 1 і батьківщину № 2. Десь так воно і є...
На жаль, читати можу тільки в транспорті - зранку і ввечері. Тому й читається повільно.
А ще в мене вже набралося з десяток книжок, які я тільки почала читати, а потім з різних причин (не сподобалося, якось "не пішло", просто не знаходила часу дочитати...) так і покинула. Дуже сподіваюся, що колись усе ж "домучу" їх;) Бо ніби тягар на совісті:) Часу катастрофічно бракує...Але без читання книжок - і для "треба", і для душі - просто себе не уявляю.