Робочо-сімейне

[homo_feriens]

Що далі, то менше щось розумію. Особливо останній тиждень. Вилилося на поверхню чимало неприємного. Та це на краще: коли видно справжні обличчя, справжнє ставлення. Частіше думатиму, чи допомагати комусь, чи радити щось, чи бути незворушною, - а там хай самі роблять помилки, хай самі потім вигрібають, ні слова не казати. Учора ввечері знову була "роз'яснювальна розмова" (скільки можна? - для себе все давно зрозуміла і висновки зробила).
Ще задовбують постійні запитання від різних людей про мій стан, настрій і т.д. Що говорити, якщо зробити тут нічого не можна.
...Сьогодні у його сина день народження. Такий збіг, що сьогодні ж день народження мого брата. Вдома - напружено. Вкотре розхворілася кішка. Раз на пару років якесь загострення, в інший час - бадьора, суперактивна. Щоразу думаємо: цього разу - вже все. Вік. Як буде тепер - побачимо. І все ж, треба налаштуватися на свято.