безлюдніють (пауза) пляжі

[homo_feriens]

Згадувально-літня пора. Знайшла поезію, яка тепер асоціюється в мене з серпневою поїздкою до Криму. І, звісно, з людиною, з якою там чудили. Світанок.Ще прохолодний пісок. Пташки над хвилями. Записуємо відеопоезію (не ту).Перекрикування хвиль. Не знала, що таку річ доведеться горланити, як на істеричному мітингу. Потім запис відеозвернення - послання у майбутнє. Тепер знайшла настроєве - до того часу. Гарний ритм
* * *
Угледиш себе у воді - і запитуєш:
як ти
колись до світанку
дивився в розпечений змрок?

Затулиш долонею очі...
а чайки і яхти,
знов - чайки! і яхти! -
крізь пальці течуть, як пісок.

Чого ти боїшся?
Що слово на хвилю не ляже?
Не бійся: пливе.
Хоч не рідне, але й не чуже.
Невже це твій голос:
       "' безлюдніють  (пауза) пляжі"" ?
Безлюдніє - слово...
Оце - обезлюдніло вже,
й дарма ти тримаєш його,
                        бережеш, непочате:
на музику моря лягають слова будь-які.

А страшно - додому,
                     де будеш до ранку мовчати
в осіннє розсипане сіно,
                     в сухі будяки...

Ігор Римарук