homo_feriens | Біг як перепочинок

Так пригадується його сад біля будинку, де тепер знову достигають яблука і виноград. Часом навіщось дуже чітко уявляю його кімнату - порожню вночі. Ночами часто не спиться, починають складатися рядки поезії, та нерідко на двох рядках усе й закінчується. Йду на стадіон у вечірніх сутінках. Якби ми торік знали, що тренуючись, готуємося до війни:... http://vzahalinijak.livejournal.com/497331.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/507778.html
Стадіон зачиняє охоронець - майже у мене перед носом. Підбігаю, прошу запустити й мене. Після дощу мало хто бігає, мало хто й сидить на вологих трибунах. Розминаюся, знову думаючи про нього. Там він ще більше змужнів. Розумію, що він повернеться - не до мене. І повернеться - іншим. Так молю, щоб хоч щось залишилося від нього - того, мого, щоб могла впізнавати. І не чекати його - не можу. Не допомогати - йому та багатьом-багатьом, імен яких навіть не знаю - не можу.
Останній день відпустки минув, що далі з роботою - точно ще не знаю. Втім, на моїй діяльності з допомоги це навряд чи позначиться. До відпустки зі мною був банальний старенький мобільничок. Постійно. Телефонували цілодобово. Це пафосно називалося гарячою лінією координаційного центру. Згодом почали вже запитувати Ліду. Не координаційний центр. Хоч крім мене волонтерять ще багато людей. Але я координувала, знайомила, спрямовувала, розрулювала. Як далі буде - побачимо. Хоч мені телефонували знайомі й під час моєї відпустки, вже на мій особистий: "Ти ж займаєшся, підкажи..".
...А я щось і не відпочила у відпустці. (Тижневій усього). Немає розслабленого блаженства. Може, це тепер і нормально.