Дикі сни, яв і виноград

[homo_feriens]

Часу немає. До знесилення. До крові з носу. Знову снився він. Ніби ми у якомусь незнайомому місті. Багато людей. Десь треба ночувати. У якійсь великій кімнаті стільки народу...А тоді ніби ми заходимо у невеликий готельний номер. І вирішуємо, що наступного разу будемо завчасно замовляли собі двомісний номер. Якого разу?Коли? Що?..
...Його будинок - це затишок. Старі вікна. Старі яблуні в дворі. Виноград, що заплітає двір.
Прочитала співзвучний вірш. Запав у душу.

ДИКИЙ ВИНОГРАД

Під медальйоном хвіртка:
цементна стріла
й цегла червона,
а виноград обійняв
чверть будинка.
Він уже геть блідий,
не червоніє –
біліє
і темно-сині
очі
хоче
змружити
остаточно.
Я всмоктую м’якоту,
я кусаю,
мене навзаєм
кусає
терпкий теплий смак.
Кажу йому:
«Не поспішай»,
і він
не поспішає,
я ще раз кажу йому:
«Не поспішай»,
і він
не поспішає.

Олег Коцарев