homo_feriens | "Біль", "шов", "ик!"

Погода першого дня весни надто нагадує жінку-істеричку. Ні, не треба тут про примхи, про милу "перчинку" в характері - не замилюйте очі. Серед ясного неба невідь-звідки береться хмара. За хвилину валить густий сніг. Ще хвилина - і це вже непробивна біло-сіра стіна, тому далі балкона з кіинати нічого не видно. Разом підходилмо до вікна. Прадід цитує Пушкіна - "Бесы"...
Знову повертаємося до столу, до старих архівів. Фанатично вивчаю довідник із пожовтілими сторінками - книга адрес Києва та передмість початку ХХ століття. У житлових будинках чітко вказані прізвища - легко знайти, хто де живе; не те, що тепер. Телефони. Тоді номери були дивовижні. Щось типу 14 - 50 і т. п. Розумію, що так сидіти можна багато годин, то ж відкладаю вбік важку книжку.
Тим часом серед сірих хмар знову пробивається яскрава, ніби аквареллю намальована блакить. Хмара була невеликою. Вже сонце.
Знову підхожу до вікна. Видно торгівельно-розважальний комплекс "Більшовик". Це як насмішка. Бачити тепер цю назву, ці стіни, куди валять юрби повеселитися. Ось таке має бачити з вікна людина, яка не з казок знає про допити чекістів...
...Там намальований червоноармієць одягнув ковзани і їде, піднявши одну ногу, по ковзанці. Яка ж стадія білої гарячки була, щоб до такого додуматися...
...Весна вломлюється, нікого не запитуючи, чи хочуть її бачити, і чи хочуть її бачити - такою. Незважаючи на те, яка там пора року - пишу вірші (схожі більше на звичайні уривки думок), малюю якісь ескізи, складаю далекосяжні плани. Тільки не маю сил повністю перебудувати деякі райони та яскраво розмалювати сірі багатоповерхівки.