homo_feriens (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
homo_feriens) wrote2009-07-20 10:20 am
homo_feriens) wrote2009-07-20 10:20 am
Конкретна поїздка
Закінчення робочого тижня. Літо. Маршрутка. Їду, дивлюся у вікно.
Поряд сідає чоловік. Років 35, максимум - 40. Волосся на голові - "під йожика", темні окуляри, волохаті руки, на шиї - золота "цепура", на ногах - чорні шльопанці. Ставить поряд із собою важкий пакет.
Я спочатку абсолютно не звертаю уваги, думаю про щось своє.
Раптом випадково, якось боковим зором, помічаю, що його погляд намертво втуплений у виріз декольте мого плаття. Причому чувак впевнений, що я нічого не помічаю, бо, по-перше, нібито не дивлюся на нього, а, по-друге, він у темних окулярах і свято вірить, що рух погляду не просікається.
Приємного мало. Та, здається, зараз хвилини 2-3 - і попуститься.
Ні.
Крізь темне скло баньки втуплені конкретно і невідривно. Але тільки-но чувак розуміє, що я якось все-таки можу помітити - явно стрьомається і різко відвертається в інший бік.
Більш дурну сцену годі вигадати.
Уся дорога займала хвилин 20, і весь цей час ось таке тривало...
Було враження, що чувак вперше бачить...
Мені скоро виходити. Він підіймається з місця на зупинку раніше, ніж виходити мені. Полегшено зітхаю - хоч не з ним разом. Звісно, могла б поставити підніжку - полетів би добряче, подумавши, що сам за щось перечепився. Та людей у салоні було чимало. Навіщо ж випадково постраждалі невинні жертви?
Пасажир бере з підлоги свій пакет і прямує до виходу. Стає коло дверей, тримаючись за поручень і чекає на зупинку. Та при цьому... озирається, аж викручуючи шию, - туди, де тільки зараз сидів, тобто у мій бік, продовжуючи тупо й безвідривно "свердлити" через "тоноване" скло. Так їде ті кілька хвилин, що лишилися, і розвертається до виходу тільки тоді, коли марштуртка вже зупиняється та відчиняються двері...
Поряд сідає чоловік. Років 35, максимум - 40. Волосся на голові - "під йожика", темні окуляри, волохаті руки, на шиї - золота "цепура", на ногах - чорні шльопанці. Ставить поряд із собою важкий пакет.
Я спочатку абсолютно не звертаю уваги, думаю про щось своє.
Раптом випадково, якось боковим зором, помічаю, що його погляд намертво втуплений у виріз декольте мого плаття. Причому чувак впевнений, що я нічого не помічаю, бо, по-перше, нібито не дивлюся на нього, а, по-друге, він у темних окулярах і свято вірить, що рух погляду не просікається.
Приємного мало. Та, здається, зараз хвилини 2-3 - і попуститься.
Ні.
Крізь темне скло баньки втуплені конкретно і невідривно. Але тільки-но чувак розуміє, що я якось все-таки можу помітити - явно стрьомається і різко відвертається в інший бік.
Більш дурну сцену годі вигадати.
Уся дорога займала хвилин 20, і весь цей час ось таке тривало...
Було враження, що чувак вперше бачить...
Мені скоро виходити. Він підіймається з місця на зупинку раніше, ніж виходити мені. Полегшено зітхаю - хоч не з ним разом. Звісно, могла б поставити підніжку - полетів би добряче, подумавши, що сам за щось перечепився. Та людей у салоні було чимало. Навіщо ж випадково постраждалі невинні жертви?
Пасажир бере з підлоги свій пакет і прямує до виходу. Стає коло дверей, тримаючись за поручень і чекає на зупинку. Та при цьому... озирається, аж викручуючи шию, - туди, де тільки зараз сидів, тобто у мій бік, продовжуючи тупо й безвідривно "свердлити" через "тоноване" скло. Так їде ті кілька хвилин, що лишилися, і розвертається до виходу тільки тоді, коли марштуртка вже зупиняється та відчиняються двері...