![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
...Нарешті маршрутка дісталася кінцевої зупинки. Я швидко пішла до метро. Нові знайомі не пішли за мною. Дуже сподівалася, що у напівтемряві маршрутки вони мене не дуже добре розгледіли, а з перепою – не запам’ятали. Упевнившись, що за мною немає «хвоста», сіла у метро.
(у трьох частинах писала, бо жж, тварюка, більше не пропускає дуже довгі записи)
(у трьох частинах писала, бо жж, тварюка, більше не пропускає дуже довгі записи)
Tags:
Наче "здрастє" серед ночі-2
31/7/11 14:04...Дуже швидко розмова перейшла до запитань, чи не хочу я з ними затриматися, піти куди-небудь – «на пиво». Відповіла, що не п’ю. ( ......... )
Tags:
Наче "здрастє" серед ночі
31/7/11 14:00Гостювала вчора у друзів у Вишгороді. Запрошували залишитися переночувати, а зранку вже поїхати додому. Але відмовилася, бо завтра мала певні справи і вирішила, що краще поїхати пізно ввечері. Сіла в маршрутку. Точніше – стала. Бо саме для мене місця не лишилося. Та постояти до Києва – це нормально, головне – швидше доїхати.( ......... )
Tags:
Тема хороша
2/8/10 09:50І спустимося на землю. Намагаються щось шепотіти про "Євро-2012". Смішні чи наївні. Тут з елементарними речами ніхто не хоче нічого робити. Наприклад, біля метро "Лісова". Поряд проходить траса. Міжнародного значення. Курсують автобуси з Білорусі, Росії, ЄС. Часом ці автобуси з іноземцями зупиняються на узбіччі, там, де висаджують пасажирів. Смітники майже постійно переповнені. Але часом бувають і порожні, але зате все сміття розвіває вітер і несе далі - або на трасу, або до входу в метро. От що цікаво. Двірники там ходять, постійно щось прибирають. Із самого тротуару. А те, що впало на під бордюр, на трасу, ніхто чіпає. Воно лежить тижнями, постійно поновлюючись. Двірники не перевантажують себе вигрібанням бруду звідти. Хоча, може, мотивують тим, що траса - це вже не їхня парафія (?). Крім того, продавці квітів та іншого "усякого-різного" часто зливають брудну відстояну воду - туди ж, на трасу, під бордюр, на сміття. У калюжі все починає гнисти. Запах, особливо в таку гарячу погоду, як зараз, ще той. Поряд паркуються маршрутки, автобуси, таксі, просто легкові автомобілі...Люди перестрибують через "моря" і "гори". І жодної тобі санінспекції. (До речі, чи скаржився хоч хтось?)
Конкретна поїздка
20/7/09 10:20Закінчення робочого тижня. Літо. Маршрутка. Їду, дивлюся у вікно.
Поряд сідає чоловік. Років 35, максимум - 40. Волосся на голові - "під йожика", темні окуляри, волохаті руки, на шиї - золота "цепура", на ногах - чорні шльопанці. Ставить поряд із собою важкий пакет.
Я спочатку абсолютно не звертаю уваги, думаю про щось своє.
Раптом випадково, якось боковим зором, помічаю, що його погляд намертво втуплений у виріз декольте мого плаття. Причому чувак впевнений, що я нічого не помічаю, бо, по-перше, нібито не дивлюся на нього, а, по-друге, він у темних окулярах і свято вірить, що рух погляду не просікається.
Приємного мало. Та, здається, зараз хвилини 2-3 - і попуститься.
Ні.
Крізь темне скло баньки втуплені конкретно і невідривно. Але тільки-но чувак розуміє, що я якось все-таки можу помітити - явно стрьомається і різко відвертається в інший бік.
Більш дурну сцену годі вигадати.
Уся дорога займала хвилин 20, і весь цей час ось таке тривало...
Було враження, що чувак вперше бачить...
Мені скоро виходити. Він підіймається з місця на зупинку раніше, ніж виходити мені. Полегшено зітхаю - хоч не з ним разом. Звісно, могла б поставити підніжку - полетів би добряче, подумавши, що сам за щось перечепився. Та людей у салоні було чимало. Навіщо ж випадково постраждалі невинні жертви?
Пасажир бере з підлоги свій пакет і прямує до виходу. Стає коло дверей, тримаючись за поручень і чекає на зупинку. Та при цьому... озирається, аж викручуючи шию, - туди, де тільки зараз сидів, тобто у мій бік, продовжуючи тупо й безвідривно "свердлити" через "тоноване" скло. Так їде ті кілька хвилин, що лишилися, і розвертається до виходу тільки тоді, коли марштуртка вже зупиняється та відчиняються двері...
Поряд сідає чоловік. Років 35, максимум - 40. Волосся на голові - "під йожика", темні окуляри, волохаті руки, на шиї - золота "цепура", на ногах - чорні шльопанці. Ставить поряд із собою важкий пакет.
Я спочатку абсолютно не звертаю уваги, думаю про щось своє.
Раптом випадково, якось боковим зором, помічаю, що його погляд намертво втуплений у виріз декольте мого плаття. Причому чувак впевнений, що я нічого не помічаю, бо, по-перше, нібито не дивлюся на нього, а, по-друге, він у темних окулярах і свято вірить, що рух погляду не просікається.
Приємного мало. Та, здається, зараз хвилини 2-3 - і попуститься.
Ні.
Крізь темне скло баньки втуплені конкретно і невідривно. Але тільки-но чувак розуміє, що я якось все-таки можу помітити - явно стрьомається і різко відвертається в інший бік.
Більш дурну сцену годі вигадати.
Уся дорога займала хвилин 20, і весь цей час ось таке тривало...
Було враження, що чувак вперше бачить...
Мені скоро виходити. Він підіймається з місця на зупинку раніше, ніж виходити мені. Полегшено зітхаю - хоч не з ним разом. Звісно, могла б поставити підніжку - полетів би добряче, подумавши, що сам за щось перечепився. Та людей у салоні було чимало. Навіщо ж випадково постраждалі невинні жертви?
Пасажир бере з підлоги свій пакет і прямує до виходу. Стає коло дверей, тримаючись за поручень і чекає на зупинку. Та при цьому... озирається, аж викручуючи шию, - туди, де тільки зараз сидів, тобто у мій бік, продовжуючи тупо й безвідривно "свердлити" через "тоноване" скло. Так їде ті кілька хвилин, що лишилися, і розвертається до виходу тільки тоді, коли марштуртка вже зупиняється та відчиняються двері...
Учора ввечері несподівано підірвалися разом з Мімочкою на виставу. "Польові дослідження з українського сексу". Нарешті вибралася. Читала книжку, то могла зорієнтуватися-роздуплитися, що й до чого. Ще перед виставою Мімочці подзвонили на мобільний і сказали, що з Києва у напрямку Броварів виїхати нереально. Тягнуться легкові машини, автобуси, ще й фури...Багато аварій. І в той, і в інший бік траси. Хтось нарахував тільки від "Лісової" до військового містечка - 11 штук. Суцільне місиво. Мімочка сказала, що цим спонтанним походом до театру реально нас врятувала. Думали, що пересидимо цей час - і дорога саме звільниться.
Про виставу. Краще дивитися, усе ж почитавши Забужко.
Моновистава. Завжди кажу, що моновистави і складніші за сприйняттям, інтелектуальніші. І напружуватися треба більше - як актору, так і глядачу.
Взагалі ж - треба просто дивитися і вдумуватися. Монологи-діалоги. Потік свідомості... Є насправді дуже слушні думки.
Декорації. Ці різнокольорові повітряні кульки. Багато. Часом під час вистави вони по одній несподівано для усіх лускають - у напівтиші. Так і серцевий напад може бути. Не знаю, чи можна було одну з кульок забрати з собою:)
Актриса - Галина Стефанова. Грає у цьому театрі у ще одній моновитсаві - "Палімпсести" - за творами Стуса.
Я помітила під час вистави на її руці гіпс. Так було задумано чи справді грала зі зламаною рукою?Зрештою, це нічим не зашкодило сприйняттю. Навіть навпаки.
Після вистави трохи погуляли. Помилувалися сніжком. Пофотографувалися. Побачили поодиноких футбольних фанатів.
Нам був час їхати у Бровари. Нічого там не розгреблося. Їхали у 5 разів довше, ніж треба. З Києва транспорт пер 5-ма, а то й 6-ма смугами. Не було зрозуміло, де закінчується однна аварія, а де вже починається інша. Мобільний зв*язок здох, то ж навіть додому не могла подзвонити. І, відповідно, не приймалися дзвінки до мене. В автобусі ми багато приколювалися. Хоч іноді ці жарти й були трохи чорнуваті...А так - було нормально. Щоправда, згодом мене дико потягнуло на сон...
Такий-то день.
P.S. ВЧОРАШНІЙ НЕОЛОГІЗМ
ДОРЕШТІ =
до речі + нарешті
Мімочка (с)
Про виставу. Краще дивитися, усе ж почитавши Забужко.
Моновистава. Завжди кажу, що моновистави і складніші за сприйняттям, інтелектуальніші. І напружуватися треба більше - як актору, так і глядачу.
Взагалі ж - треба просто дивитися і вдумуватися. Монологи-діалоги. Потік свідомості... Є насправді дуже слушні думки.
Декорації. Ці різнокольорові повітряні кульки. Багато. Часом під час вистави вони по одній несподівано для усіх лускають - у напівтиші. Так і серцевий напад може бути. Не знаю, чи можна було одну з кульок забрати з собою:)
Актриса - Галина Стефанова. Грає у цьому театрі у ще одній моновитсаві - "Палімпсести" - за творами Стуса.
Я помітила під час вистави на її руці гіпс. Так було задумано чи справді грала зі зламаною рукою?Зрештою, це нічим не зашкодило сприйняттю. Навіть навпаки.
Після вистави трохи погуляли. Помилувалися сніжком. Пофотографувалися. Побачили поодиноких футбольних фанатів.
Нам був час їхати у Бровари. Нічого там не розгреблося. Їхали у 5 разів довше, ніж треба. З Києва транспорт пер 5-ма, а то й 6-ма смугами. Не було зрозуміло, де закінчується однна аварія, а де вже починається інша. Мобільний зв*язок здох, то ж навіть додому не могла подзвонити. І, відповідно, не приймалися дзвінки до мене. В автобусі ми багато приколювалися. Хоч іноді ці жарти й були трохи чорнуваті...А так - було нормально. Щоправда, згодом мене дико потягнуло на сон...
Такий-то день.
P.S. ВЧОРАШНІЙ НЕОЛОГІЗМ
ДОРЕШТІ =
до речі + нарешті
Мімочка (с)
Я думала, що сови живуть тільки в хащах, подалі від людей. А от вчора їхала я маршруткою. Київ - Бровари.Було ще світло, та вже сутеніло трохи...Раптом дивлюся: майже біля самої траси - здоровенна сова.Коричнева така зі світло-коричневим.Сиділа на землі, а тоді злетіла й сіла на гілку якогось куща. Це було само у тій смузі лісу, де поки ще ніяких заправок та генделиків не набудували.Та й машини там майже не зупиняються.
