homo_feriens (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
homo_feriens) wrote2013-10-25 02:39 pm
homo_feriens) wrote2013-10-25 02:39 pm
Entry tags:
Судові хроніки
Була зранку на суді. Допитували свідків - міліціонерів, та допитали ще не всіх. Наступне засідання - зранку (з 9.00) 5 листопада.
Тим, хто прийшов на підтримку під будівлю суду, не дуже пощастило: накрапав, а то й лупив, дощ. У засіданні двічі чи тричі оголошували 5-хвилинні перерви.
...Коли віталися, він звично поцілував, спитав, чи не змокла (у мене капюшон, що не дуже рятує), знову дуже уважно придивлявся. Знову - розпитував, чи не захворіла. "Я хоч після ночі, а ти..." - "Жива - і це вже добре". Поговоримо пізніше про це. Його дощ намочив добряче. Тримала над ним парасольку (яку мені дали) і куйовдила його чуб - просто кайф торкатися.
У залі суддя запитала, чи я - не дружина Олега (я ж свідчила ще за розгляду справи іншою суддею). Вкотре дожилася.
Після суду, збираючись, він дуже злився. Це була втомлена, майже безсила злість. Казав мені, що не висипається через роботу, все дістало, хоче куди-небудь поїхати - і щоб там ніхто його не чіпав. Ще злився, що судові засідання постійно припадають на ті дні, коли він працює вночі, а може ж він собі дозволити хоч раз не прийти (як те регулярно дозволяють собі, наприклад, деякі свідки), може ж він, зрештою, захворіти...
Потім, коли він уже демонтував намет і складав прапори разом з іншими, біля суду зупинився якийсь літній перехожий. Почав кричати: "Кто вами командует?! Вы ж тут за 150 рублей стоите! Вы ж работать нигде не хотите! Вот ты, - звертаючись уже конкретно до Миколи, - ты почему с этим флагом?! Ты же не воевал в УПА!". Ледве того чувака заткнули, побажавши йому не судити по собі та йти туди, куди йшов. Цим Миколу, схоже, остаточно вивели, хоч він і дуже стримувався.
Хочу прийти сьогодні до нього на роботу.
Далі буде.
Тим, хто прийшов на підтримку під будівлю суду, не дуже пощастило: накрапав, а то й лупив, дощ. У засіданні двічі чи тричі оголошували 5-хвилинні перерви.
...Коли віталися, він звично поцілував, спитав, чи не змокла (у мене капюшон, що не дуже рятує), знову дуже уважно придивлявся. Знову - розпитував, чи не захворіла. "Я хоч після ночі, а ти..." - "Жива - і це вже добре". Поговоримо пізніше про це. Його дощ намочив добряче. Тримала над ним парасольку (яку мені дали) і куйовдила його чуб - просто кайф торкатися.
У залі суддя запитала, чи я - не дружина Олега (я ж свідчила ще за розгляду справи іншою суддею). Вкотре дожилася.
Після суду, збираючись, він дуже злився. Це була втомлена, майже безсила злість. Казав мені, що не висипається через роботу, все дістало, хоче куди-небудь поїхати - і щоб там ніхто його не чіпав. Ще злився, що судові засідання постійно припадають на ті дні, коли він працює вночі, а може ж він собі дозволити хоч раз не прийти (як те регулярно дозволяють собі, наприклад, деякі свідки), може ж він, зрештою, захворіти...
Потім, коли він уже демонтував намет і складав прапори разом з іншими, біля суду зупинився якийсь літній перехожий. Почав кричати: "Кто вами командует?! Вы ж тут за 150 рублей стоите! Вы ж работать нигде не хотите! Вот ты, - звертаючись уже конкретно до Миколи, - ты почему с этим флагом?! Ты же не воевал в УПА!". Ледве того чувака заткнули, побажавши йому не судити по собі та йти туди, куди йшов. Цим Миколу, схоже, остаточно вивели, хоч він і дуже стримувався.
Хочу прийти сьогодні до нього на роботу.
Далі буде.