homo_feriens | Байкові байки

Тут тихо.Ніхто нікуди вже не поспішає.
Довелося, було, побути екскурсоводом на Байковому кладовищі. Знаю про нього небагато. Але можу розповісти людям ключові моменти і щось головне показати. На самоті тут теж непогано. Могили видатних і простих людей. Старовинні родинні склепи. Нічого безликого, в усього - своя історія.
Як пройти далі, трохи у гущавину, чимало занедбаних і старезних могил. Таблички на хрестах давно стерлися, хрести напівзгнили, деякі й зовсім уже на хрести не схожі.Одна могила взагалі просіла...Шкода їх чомусь. А ще сумно за живих, які додумуються старі покинуті могили лагодити під смітник.
Відвідання цього кладовища не уявляю без провідування могили Стуса. Вона зараз завалена квітами. Нещодаввно ж були роковини по смерті. Здійнявся вітер, і лампадка довго не розпалювалася. Усе більше сутеніло. Багатоповерхівки вдалині.Більшає світла в оселях. Темні пам'ятники та хрести контрастують із золотим мерехтінням електирики. Там у своїх комірках метушаться люди. Звідси це здається особливо смішним. Такий собі мурашник, який має про себе надто високу думку. І - поряд - спокій. Не вистачало тільки повного місяця і виття собак, які лише для годиться погавкали здалеку та знову вклалися дрімати.
Зовсім темно. Назад. Повз колумбарій і крематорій. Раптом дорогою, круто розвертаючись, несеться мікроавтобус, мало не зачепивши мене на ходу. Вголос вилаялася: чого ж так ганяти, та ще й на кладовищі?! Машина різко гальмує навпроти дверей крематорію. То це ж нового "клієнта" привезли! Кілька молодиків поспішно виймають щось (зрозуміло, що), відкривши задні дверцята. Життя (життя?..) тут кипить і вдень, і вночі. І навіть з вітерцем. Останній атракціон дорогою до останнього притулку.