homo_feriens (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
homo_feriens) wrote2013-03-18 11:18 am
homo_feriens) wrote2013-03-18 11:18 am
Напередодні. Костенко
19 березня - день народження поетеси Ліни Костенко. Щороку цю дату відзначають - особливо студентська молодь: влаштовують вечори, флешмоби, пишуть статті в Інтернеті...Цього року також проводитимуть вечір. І, як і щоразу, без присутності іменинниці. Усі знають її гонор, усі знають, що вона розмовлятиме не з кожним. Усе життя береже себе від "зайвих" людей, заточившись чи то в своєрідній келії, чи то у вежі зі слонової кістки, плекаючи свій талант і думаючи про високе, рідко спускаючись до "низьких". Вона дозволяла собі зверхність із високопосадовцями, з президентом. Що ж уже казати про простих людей? Якісь там дівчата й хлопці влаштовують якісь збори на її честь - хай собі. Для себе я раптом зрозуміла, що не хотіла б приходити на такий захід. Чому? Бо відзначення дати без присутності самого іменинника викликає не надто приємні асоціації (гадаю, розшифровувати не потрібно).
Ліна Василівна помилилася у тому, що тримати контакт із публікою можна й дистанційно, не з'являючись на публіці, лише раз на 10 років видавши книжку й очікуючи на божевільний ажіотаж. Саме по собі ім'я - вистрілює. Іноді. Іноді - ні. Те, що частина публіки чогось не сприймає, - це результат того, що колись із цією публікою був втрачений контакт, адже дослухатися слід - взаємно. Можливо, тоді й не такою образливою та несподіваною була б критика, не такі незрозумілі - зауваження щодо новонаписаного. Отже, бажаю не холодних стін відчуження, а взаємо-розуміння, взаємо-поваги, взаємо-дії (навмисне пишу ці слова саме так) з читачами. А щодо поезії Костенко - то її складно перевершити, ніхто не напише влучніше й краще; особливо це стосується давніх її поезій. Їх хочеться перечитувати й перечитувати.
Хуртовини
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.
Ліна Костенко
Ліна Василівна помилилася у тому, що тримати контакт із публікою можна й дистанційно, не з'являючись на публіці, лише раз на 10 років видавши книжку й очікуючи на божевільний ажіотаж. Саме по собі ім'я - вистрілює. Іноді. Іноді - ні. Те, що частина публіки чогось не сприймає, - це результат того, що колись із цією публікою був втрачений контакт, адже дослухатися слід - взаємно. Можливо, тоді й не такою образливою та несподіваною була б критика, не такі незрозумілі - зауваження щодо новонаписаного. Отже, бажаю не холодних стін відчуження, а взаємо-розуміння, взаємо-поваги, взаємо-дії (навмисне пишу ці слова саме так) з читачами. А щодо поезії Костенко - то її складно перевершити, ніхто не напише влучніше й краще; особливо це стосується давніх її поезій. Їх хочеться перечитувати й перечитувати.
Хуртовини
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.
Ліна Костенко