homo_feriens (![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
homo_feriens) wrote2013-10-26 01:03 am
homo_feriens) wrote2013-10-26 01:03 am
Ґрипс
http://homo-feriens.dreamwidth.org/519088.html - Продовжуючи.
Дочекалася вечора. Та перед тим, як виходити зі свого офісу-криївки, чомусь вирішила написати подрузі М. Давно-предавно не бачилися. Запитати, як справи. До того ж, вона живе у будинку, де той супермаркет, у якому охоронець - він. Як з'ясувалося, і вона саме про мене недавно думала, а я - вгадала думки, тож у мене типу екстрасенсорні здібності. Я зауважила, що мої думки останнім часом частенько витають коло її будинку, можливо, одна з думок і залетіла у кватирку...
Домовилися з нею зустрітися. Йому ж не повідомляла нічого, хай буде сюрприз.
Прогулялися з подругою до піцерії, де я взяла лише чай. А там до кожного замовлення дають настанову чи передбачення: на невеличкому такому папірці "під старовину", акуратно згорнутому у маленький свиток. Прочитала:
"Щоранку перш ніж піднятися з ліжка, скажіть собі три фрази: я вірю, я дію, я перемагаю".
Залишила собі. Уже знала, кому ці слова значно потрібніші, ніж мені.
По тому М. пішла додому перевзутися, щоб продовжити прогулянку, а я пішла "на побачення".
У магазині не відразу побачила його. Він подивився здивовано. Інші працівники з мовчазним зацікавленням розглядали мене. Йому пояснила, що тут гуляла, була в подруги, зайшла в гості. Він був не у найкращому настрої, досі злий, але радий, що прийшла його розрадити.
Оглядала його чорну жилетку з націоналістичними нашивками - з'ясувалося, що то саме його жилетка, а не виданий для роботи спецодяг. Він говорив про злість, втому, про роботу, про те, що так і не зміг поспати вдень, про суди, про придурка, який казав, що "стоять за гроші", про вирахування із зарплати ( пляшку коньяку вкрали два тижні тому, а вирахувати вирішили тільки зараз). Допитувався, як не боюся ходити цією небезпечною темною вулицею. Віджартувалася, що нас із подругою двоє - відіб'ємося.
Казала, що люблю його, що хочу допомогти, але вже не знаю, як іще.
Серед розмови хтось зі мною привітався. Нічого собі. Це той, із ким я цього року надумалася сходити на побачення 8 березня, "спустилася" зі слизьких сходів, а потім ходила довгенько з дикими синцями-гематомами та болем у ребрах...http://vzahalinijak.livejournal.com/478193.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/478247.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/479136.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/479955.html
Наступного дня було 9 березня і зустріч біля пам'ятника Шевченку, де вже був і він, і де я почала справді задивлятися на нього... http://vzahalinijak.livejournal.com/508728.html
Та про що це я? Отже, свідок мого березневого падіння запитав, як мої справи, я усміхнулася і сказала, що жива. Далі він пішов до каси, а я продовжила розмову з охоронцем, від якого так не хотілося йти...Разом покритикували байдужість і подвійні стандарти, пообурювалися. Аби йому не було сумно, вручила малесенький, мініатюрний згорточок. Попросила читати не зараз, а тоді, коли я вже піду. У нього зблиснули очі. Узяв послання й поклав собі у малесеньку кишеньку - вище серця, але нижче плеча. Зауважив, дуже що заінтригований. "Побігав" пальцями по кишеньці, ніби полоскотав, - мовляв, тепер не терпітиметься розгорнути. Обоє засміялися.
Тут із ним привітався якийсь чоловік, обличчя якого здалося мені дуже знайомим. Не могла пригадати, де його бачила. Коли ж Микола сам запитав, чи не ображуся я, якщо він піде поспілкується зі страйкарем. Ага, це вони з ним організовували страйк
( http://vzahalinijak.livejournal.com/469055.html , http://pravo-znaty.org.ua/zavtra-pratsivniki-odnogo-z-brovarskih-pidpriyemstv-planuyut-ogolositi-strayk/ ). Мені розповів, що підприємство й надалі працює, з тими ж умовами, навіть розширили виробництво...А з тим страйкарем вони вирішили ненадовго відлучитися для розмови (до цього він попередив іншого охоронця, як я зрозуміла, керівника). Ми разом вийшли надвір; я побажала спокійної ночі, а також не забути прочитати моє побажання; він подякував, пригорнув і поцілував на прощання.
Після того ми знову зустрілися з подругою, прогулялися, наговорилися...Я сіла на маршрутку й поїхала додому, а вона ще пішла погуляти в компанію.
Додому я повернулася (на диво) рано, хоч (на диво) багато встигла за короткий проміжок часу. Настрій був натхненний.
Дочекалася вечора. Та перед тим, як виходити зі свого офісу-криївки, чомусь вирішила написати подрузі М. Давно-предавно не бачилися. Запитати, як справи. До того ж, вона живе у будинку, де той супермаркет, у якому охоронець - він. Як з'ясувалося, і вона саме про мене недавно думала, а я - вгадала думки, тож у мене типу екстрасенсорні здібності. Я зауважила, що мої думки останнім часом частенько витають коло її будинку, можливо, одна з думок і залетіла у кватирку...
Домовилися з нею зустрітися. Йому ж не повідомляла нічого, хай буде сюрприз.
Прогулялися з подругою до піцерії, де я взяла лише чай. А там до кожного замовлення дають настанову чи передбачення: на невеличкому такому папірці "під старовину", акуратно згорнутому у маленький свиток. Прочитала:
"Щоранку перш ніж піднятися з ліжка, скажіть собі три фрази: я вірю, я дію, я перемагаю".
Залишила собі. Уже знала, кому ці слова значно потрібніші, ніж мені.
По тому М. пішла додому перевзутися, щоб продовжити прогулянку, а я пішла "на побачення".
У магазині не відразу побачила його. Він подивився здивовано. Інші працівники з мовчазним зацікавленням розглядали мене. Йому пояснила, що тут гуляла, була в подруги, зайшла в гості. Він був не у найкращому настрої, досі злий, але радий, що прийшла його розрадити.
Оглядала його чорну жилетку з націоналістичними нашивками - з'ясувалося, що то саме його жилетка, а не виданий для роботи спецодяг. Він говорив про злість, втому, про роботу, про те, що так і не зміг поспати вдень, про суди, про придурка, який казав, що "стоять за гроші", про вирахування із зарплати ( пляшку коньяку вкрали два тижні тому, а вирахувати вирішили тільки зараз). Допитувався, як не боюся ходити цією небезпечною темною вулицею. Віджартувалася, що нас із подругою двоє - відіб'ємося.
Казала, що люблю його, що хочу допомогти, але вже не знаю, як іще.
Серед розмови хтось зі мною привітався. Нічого собі. Це той, із ким я цього року надумалася сходити на побачення 8 березня, "спустилася" зі слизьких сходів, а потім ходила довгенько з дикими синцями-гематомами та болем у ребрах...http://vzahalinijak.livejournal.com/478193.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/478247.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/479136.html
http://vzahalinijak.livejournal.com/479955.html
Наступного дня було 9 березня і зустріч біля пам'ятника Шевченку, де вже був і він, і де я почала справді задивлятися на нього... http://vzahalinijak.livejournal.com/508728.html
Та про що це я? Отже, свідок мого березневого падіння запитав, як мої справи, я усміхнулася і сказала, що жива. Далі він пішов до каси, а я продовжила розмову з охоронцем, від якого так не хотілося йти...Разом покритикували байдужість і подвійні стандарти, пообурювалися. Аби йому не було сумно, вручила малесенький, мініатюрний згорточок. Попросила читати не зараз, а тоді, коли я вже піду. У нього зблиснули очі. Узяв послання й поклав собі у малесеньку кишеньку - вище серця, але нижче плеча. Зауважив, дуже що заінтригований. "Побігав" пальцями по кишеньці, ніби полоскотав, - мовляв, тепер не терпітиметься розгорнути. Обоє засміялися.
Тут із ним привітався якийсь чоловік, обличчя якого здалося мені дуже знайомим. Не могла пригадати, де його бачила. Коли ж Микола сам запитав, чи не ображуся я, якщо він піде поспілкується зі страйкарем. Ага, це вони з ним організовували страйк
( http://vzahalinijak.livejournal.com/469055.html , http://pravo-znaty.org.ua/zavtra-pratsivniki-odnogo-z-brovarskih-pidpriyemstv-planuyut-ogolositi-strayk/ ). Мені розповів, що підприємство й надалі працює, з тими ж умовами, навіть розширили виробництво...А з тим страйкарем вони вирішили ненадовго відлучитися для розмови (до цього він попередив іншого охоронця, як я зрозуміла, керівника). Ми разом вийшли надвір; я побажала спокійної ночі, а також не забути прочитати моє побажання; він подякував, пригорнув і поцілував на прощання.
Після того ми знову зустрілися з подругою, прогулялися, наговорилися...Я сіла на маршрутку й поїхала додому, а вона ще пішла погуляти в компанію.
Додому я повернулася (на диво) рано, хоч (на диво) багато встигла за короткий проміжок часу. Настрій був натхненний.