про трошки волі

[homo_feriens]

Три години на спеці прочекали під будівлею суду. (Ще кілька днів тому роздумувала, що я особисто робитиму, якщо вирішать засудити "на повну катушку"). Час засідання просто тягнули, "маринували". Деякі перехожі не вірили, що комусь із людей під будівлею є до цієї історії діло і що хтось прийшов туди просто так. Під час засідання на вулицю просочилася чутка, що усім трьом хочуть...продовжити запобіжний захід (домашній арешт) до...якогось там числа листопада. У мене чи від спеки, від того, що не їла ще з минулої доби, чи від легкого хвилювання підкошувалися ноги. Добре, що друзі принесли водички.
Нарешті повідомили, що рішення є. Вийшли хлопці. Запобіжний захід наразі зняли. Але залишили таку собі підписку про невиїзд - можливість пересування лише в межах міста. Проте засідання було попереднє. Продовження вже скоро, 12-го числа. Але й то вже легше. Мені самій не вірилося у таку поступку. І самій не вірилося, що відчула таку радість!
[ Вона була там теж (журналістка одного з українських видань). ]
Я ж підійшла до нього, привітала, обняла, дуже-дуже притиснувшись (рідний, та вже не мій), він теж притиснув до себе - у відповідь. Більше нічого не казала. Скоро пішла додому. Заспокоїлася. Тепер можна відпочити. Навіть поспати.