Entries tagged with маячня

Entry tags:

назвати неможливо

1. На мене падають скрючені знаки запитання, обмотані стереотипами. Відбиваюся, як можу, відкидаю їх подалі. Та невдовзі - знову ломляться. Це в мене бувають труднощі спілкування з деякими людьми - чи у них зі мною? Як ще можна пояснювати, наприклад, те, що фото має не обов'язково бути відфотошоплене і прилизане майже до невпізнанності, не обов'язково зроблене у студії з кіло мейк-апу (який декому буває протипоказаний), "правильним" освітленням і "потрібним" застиглим виразом вилуплених очей? Що старша людина, то, звичайно, складніше її переконати. Але вікові категорії тут бувають різні...Люди собі навигадували "проблем". Ось невдовзі грядуть ще й два стереотипні свята, від яких не знаєш куди дітися. Про це - окремо. А поки що лікуватиму застуду гучною музикою.
( 2 )

Current Mood: okay
Current Location: Київ

Entry tags:

Без назви

= писати чи не писати? писати =

Вагон ранкового метро монотонно похитував пасажирів. За кілька метрів у вагоні, тримаючись за поручень, стояла дівчина. Сірий верхній одяг з великими чорними ґудзиками додавав чогось благородного. Дбайливо укладене, та явно не свого кольору, волосся. Бездоганний макіяж. Рукавички (перчатки - краще?..) - тонкі, чорні, елегантні, по лікоть. Дивитися хотілося знову й знову. Відчуття, що це не дешева краса. Тут пішла на весь образ явно не одна тисяча гривень...Хотілося їхати і їхати разом. Поглядом пробігаюся вагоном. Ні на кому зупинитися. Більше красивих у людей у цьому вагоні немає.
Зупинка. Виходимо разом. У натовпі можу роздивитися зблизька. На вигляд їй не більше 20 років. Невисока. Як усе-таки елегантно. Виходить, що на ескалаторі їдемо поруч. Вона, мабуть, студентка. У Драгоманова чи у Шевченка. Ні, нею не можна не милуватися.
Повертає. Напевне, до Драгоманова... З неба летить дощ із мокрим снігом. Високі чорні чобітки. Відкриває чорну парасольку. Мушу обганяти. Бо поспішаю. А вона йде непоспіхом.

Current Mood: весняний припадок
Current Location: Київ
Current Music: яка ще музика?!

Entry tags:

Архіви настрою (Хочу лізти на мури весни)

Немає жодних ліків від стану, коли насправді зриває дах.
Часом у голову може вдарити відповідний вік, часом - весна, чи щось абсолютно незрозуміле.
З'являється те, чого ніби в тобі не мало бути.
Наївність, нереальна відкритість для світу.
Головне - що з таким підходом справді більше усього вдається. Легше. Дуже невимушено. Радісно. Тільки якщо втратиш таке сприйняття, відродити його надто важко, майже неможливо. (Хочу мінус кілька років!)
Коли йдеш і думаєш тільки про те, що хочеш у цю хвлинину. Цинічні, ті, хто діє з розрахунком, визначають наступні кроки, передбачають, які будуть перешкоди і як вони їх оминуть або прорвуться крізь них у разі чого. У стані ж відкритості просто не передбачаєш наяність самих перешкод. Навіть у голові не вкладаюється, що вони можуть виникнути. Якщо ж виникають - в упор їх не бачиш, і проходиш, як крізь прозору стіну.
Те, що пов*язано з молодістю - найчастіше здається кращим, ніж є потім. Проблеми забуваються. Веселі подвиги, божевільні вчинки - це те, що залишається як найджорожчий сувенір. Заперечити це неможливо. Це АКСІОМА.

На згадку ж про юну весну 2005-го року й про ту зустріч (знайшла вчора у своїх архівах) залишилося таке.

P.S. Може, на дах видертися?

Entry tags:

"Біль", "шов", "ик!"

Погода першого дня весни надто нагадує жінку-істеричку. Ні, не треба тут про примхи, про милу "перчинку" в характері - не замилюйте очі. Серед ясного неба невідь-звідки береться хмара. За хвилину валить густий сніг. Ще хвилина - і це вже непробивна біло-сіра стіна, тому далі балкона з кіинати нічого не видно. Разом підходилмо до вікна. Прадід цитує Пушкіна - "Бесы"...
Знову повертаємося до столу, до старих архівів. Фанатично вивчаю довідник із пожовтілими сторінками - книга адрес Києва та передмість початку ХХ століття. У житлових будинках чітко вказані прізвища - легко знайти, хто де живе; не те, що тепер. Телефони. Тоді номери були дивовижні. Щось типу 14 - 50 і т. п. Розумію, що так сидіти можна багато годин, то ж відкладаю вбік важку книжку.
Тим часом серед сірих хмар знову пробивається яскрава, ніби аквареллю намальована блакить. Хмара була невеликою. Вже сонце.
Знову підхожу до вікна. Видно торгівельно-розважальний комплекс "Більшовик". Це як насмішка. Бачити тепер цю назву, ці стіни, куди валять юрби повеселитися. Ось таке має бачити з вікна людина, яка не з казок знає про допити чекістів...
...Там намальований червоноармієць одягнув ковзани і їде, піднявши одну ногу, по ковзанці. Яка ж стадія білої гарячки була, щоб до такого додуматися...
...Весна вломлюється, нікого не запитуючи, чи хочуть її бачити, і чи хочуть її бачити - такою. Незважаючи на те, яка там пора року - пишу вірші (схожі більше на звичайні уривки думок), малюю якісь ескізи, складаю далекосяжні плани. Тільки не маю сил повністю перебудувати деякі райони та яскраво розмалювати сірі багатоповерхівки.

Current Location: Київ

Entry tags:

Про кризисунів:)

Те, що звідусіль кричать про кризу - вже звикли. Можна погодитися. Є таке.
Але панікери пішли далі. Скільки разів уже доводилося чути - причому повторюють різні люди, але однакові слова, з однаковою інтонацією, ніби з підручника заучено, - що бідних-нещасних людей в країні довели до істерики, і вже не за горами новий голод, він такий над нами нависає, такий розпраляє крила, як розгодований до свинячих розмірів Бетмен, такий останій непережований шматок піцци з горла вириває...а ми тут про історію... про якісь трагедії...а ось вона, тут, поряд (ДЕМОНІЧНИЙ СМІХ, ЯК З УНІТАЗА) Не здивуюся, що скоро почнуть з кам'яними фейсами розповідати, що по центрах міст лазять опухлі від голоду громадяни...І причому маячню говорять ті, хто живе ну аж ніяк не бідно. Найголовніше, що ті, хто потерпає насправді, у таких ситуаціях якраз мовчать!.. Говорять же так, що не переслухаєш, - зовсім інші! Ті, кому якраз не завадило б і поголодувати тиждень-другий. Аби нарешті до них повернулися хоч загальні риси людської подоби...%)))

ДО РЕЧІ. Ось тут деякі жж-юзери пишуть, що перебувають у дивовижному стані. По 4 дні просто не хочуть їсти. Пропаждає апетит. Живуть на соках, воді, чайочках...))
Побачила, що я в цьому не самотня. В мене таке - третю добу. І нічо)))Зате вільного часу більше))

А недолугі провокатори хай щось смішніше вигадають.