Чого я не стала... (риторичне), або Людські графіки

Ситуація кілька днів тому була така:зайшла до рідної бухгалтерії. Дещо дізнатися, уточнити. "Бумажку" підписати. Я ні проти кого нічого не маю, але...
Було 13.00. Перед кожною працівницею на столі культурно стояло по тарілочці з їжею. Обідали. У них - залізно - обід.На жодне питання у цей час не відповідають. Я вибачилася. Вийшла.
І подумала: наскільки різна буває психологія у людей. Можна сказати - є прірва між різними світами.
Я усе частіше забуваю, що у певний час дня ні до кого не можна звертатися. Бо сама жила (завжди) інакше.І маю легкий шок після деяких ситуацій.
У мене поняття "обід" не існує як такого. Того дня, до речі, "обідала" десь аж після 19.00.
Ще є в людей поняття: робочий день до 18.00. Але при цьому буває, що й о 17.00 уже нікого не знайдеш.(Це вже не про бухгалтерію, а загалом).
Мені можна цілу добу не їсти. Я не жаліюся.Мені можна дзвонити у будь-який час доби. Не ображаюся. Це життя. У мене може багато-багато чого не бути. Але іноді просто ТАК ТРЕБА.Все розумію.

От вступила б на інший факультет. І мала б. І чіткий графік: сніданок, обід, вечеря.І летіла б додому, ламаючи підбори, о 16.30. Ну, добре, добре, 0 16.35 і 5 секунд:)) І було усе "ото як у нормальних людей". Так ні ж!
І ще задовбує, коли починають жаліти! "І вихідних нема?..Ой, Боже! А додому коли приходиш?..Ого!Я вже десятий сон бачу!..Бідна, це ж, мабуть, і особистого життя нема ніякого?..Та як же таке витримати?!".. Моя справа. Мої проблеми.Сама так вирішила. Просто "нормальні", людські люди шокують. Як і я їх. Але то - таке...
;))