![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Може, їх уже немає
10/8/08 10:48Френд-стрічка, стрічки новин переповнені повідомленнями про війну.
Я не хочу вдаватися до розумувань, вправлятися у красномовстві - от випала ж для багатьох нагода поченсати язиком і продемонструвати усім свою обізнаність із ситуацією та типу вміння писати забойну аналітику гарячих ситуацій.
Я усього цього не буду робити. У мене, як завжди, простіше - і загальнолюдське. Не рейтингове. Не радикальне і гостроязике. Усього кілька штрихів. Зате - моє...
.....
Як не ввімкнеш телевізор - відразу напорюєшся на вогненно-криваві репортажі.
Про вбитих мирних людей. Яким усе не було потрібно. Які просто хотіли жити.
Учора моя мама цілий день проплакала над такими людьми. А я відчувала себе абсолютно непотрібною і безсилою, бо нічим не могла зарадити.
...Давно, ще за "махрово"-радянських часів моя мама, тоді ще зі своїми батьками, жила деякий час у Сочі. Курортне місто, яке щоліта приймало і приймає безліч туристів. Таких людей, які приїжджали відпочити, вони й приймали у себе - здавали кімнату. За суто символічну плату, у порівнянні з тими, хто тупо здирав неймовірні суми, тримаючи відпочиваючих мало не в хліву та наживаючись на них.
Приїздили люди з усього колишнього союзу.
Якось приїхали і з Грузії. Наскільки я розумію - двоє жінок, по-моєму, мати з донькою, пам*ятаю тільки їхні імена. Вони були з міста Горі. Мама час від часу про них згадувала, щось розповідала. За її словами, люди були хороші. Ще й запрошували тоді до себе у гості.Але якось не склалося. Минуло багато років. І ось, останні кілька місяців, мама якось так поринула у спогади... Все запитувала: а якщо спробувати їм написати? Цікаво, чи живуть вони ще там? Ну, спробувати ж можна?..Далі планів нічого поки не йшло. А тоді почалося те, про що усі вже знають. Репортаж про Горі. Чи там вони? Чи залишилися живими?..
Я не хочу вдаватися до розумувань, вправлятися у красномовстві - от випала ж для багатьох нагода поченсати язиком і продемонструвати усім свою обізнаність із ситуацією та типу вміння писати забойну аналітику гарячих ситуацій.
Я усього цього не буду робити. У мене, як завжди, простіше - і загальнолюдське. Не рейтингове. Не радикальне і гостроязике. Усього кілька штрихів. Зате - моє...
.....
Як не ввімкнеш телевізор - відразу напорюєшся на вогненно-криваві репортажі.
Про вбитих мирних людей. Яким усе не було потрібно. Які просто хотіли жити.
Учора моя мама цілий день проплакала над такими людьми. А я відчувала себе абсолютно непотрібною і безсилою, бо нічим не могла зарадити.
...Давно, ще за "махрово"-радянських часів моя мама, тоді ще зі своїми батьками, жила деякий час у Сочі. Курортне місто, яке щоліта приймало і приймає безліч туристів. Таких людей, які приїжджали відпочити, вони й приймали у себе - здавали кімнату. За суто символічну плату, у порівнянні з тими, хто тупо здирав неймовірні суми, тримаючи відпочиваючих мало не в хліву та наживаючись на них.
Приїздили люди з усього колишнього союзу.
Якось приїхали і з Грузії. Наскільки я розумію - двоє жінок, по-моєму, мати з донькою, пам*ятаю тільки їхні імена. Вони були з міста Горі. Мама час від часу про них згадувала, щось розповідала. За її словами, люди були хороші. Ще й запрошували тоді до себе у гості.Але якось не склалося. Минуло багато років. І ось, останні кілька місяців, мама якось так поринула у спогади... Все запитувала: а якщо спробувати їм написати? Цікаво, чи живуть вони ще там? Ну, спробувати ж можна?..Далі планів нічого поки не йшло. А тоді почалося те, про що усі вже знають. Репортаж про Горі. Чи там вони? Чи залишилися живими?..
Tags: